Те, що ми зараз споглядаємо і в чому беремо участь, ця боротьба незламного українського народу. Ця боротьба робить нас тими, ким ми є, в якомусь сенсі це частина нашого генетичного коду.

Людмила — одна з тих жінок, що залишилися в Україні під час повномасштабного російського вторгнення.  Вона часто згадує про рідне село, яке колись спіткала Чорнобильська трагедія, а тепер воєнні дії.

З початком повномасштабного вторгнення Росії ми збираємо історії Українців та Українок, які постраждали від дій російських окупантів. Щоденно російські військові завдають ракетні удари та вбивають наших громадян.

Ми поговорили з Олександрою, яка у перші години вторгнення перебувала у Києві і трохи згодом змогла евакуюватись та розпочати нове життя у Шотландії.

Ця історія про Євгенію Волошко, дизайнерку інтер’єрів та візуалізаторку із Києва. Героїня інтерв’ю поділилася з читачами набутим досвідом за кордоном, у Польщі, новими відкриттями для себе та планами на майбутнє.

Це історія про Альону Дишлеву, мешканку Києва, яка за фахом економіст, але також займається астропсихологією, пише вірші.

Вона не дуже любила математику, але старанно розв’язувала всі задачі. Він був досить вередливим останній тиждень, адже виростав той перший, довгоочікуваний  зубчик. Вона не до кінця знала алфавіт, але мріяла на 1 вересня одягнути білу спідничку. Він уже майже робить 3 кроки, але з підтримкою мами. Вони – мріяли. Вони – любили.

Я поспілкувався з дівчиною родом із Миколаєва, яка прокинулася вранці 24 лютого під звуки артилерійських обстрілів. Юлія пройшла довгий шлях евакуації до Шотландії, але багато її друзів та близьких наразі лишаються в Україні.

Ще з дитинства батьки та вчителі знали, що своє майбутнє ця дівчинка пов’яже з творчістю. Юна українська фотографка Анастасія Ніколайчук розповіла нам про вибір професії, роботу під час війни, волонтерство та плани на майбутнє.

Марк Буткін з самого дитинства марив подорожами і мріяв побувати у кожному куточку нашої планети. Зараз хлопцю 22 роки, і тепер він не просто втілює свою мрію в життя, але й допомагає зробити це іншим.  

Війна на Донбасі триває вже понад 8 років. За цей час ситуація із захистом прав людини на окупованій території Донбасу значно погіршилася.

Я поговорив з українським студентом у Києві, волонтером міжнародної благодійної організації “Червоний Хрест” Олексієм, котрий з початку війни допомагає постраждалим від бойових дій.

До подій, що охопили нас 24 лютого, дев’ятнадцятирічний Микита був студентом КНУ ім. Тараса Шевченка, а також гравцем у теніс. Війну хлопець зустрів у місті-герої Буча, від першого до останнього дня окупації населеного пункту пробув у ньому, застав 5 ротацій ворожого війська та поділився з нами своїм досвідом всього пережитого під час цих трагічних подій.

Спочатку росіяни хочуть домовитись, а потім проводять обшуки і “пришивають” статті. Ескендер Барієв, член Меджлісу кримськотатарського народу, розказав свою історію війни. Розповідаємо, як переживають окупацію кримські татари та ті, хто їх представляють.

Психолог Карина Перець розповість нам про те, як в умовах бойових дій стабілізувати свій психологічний стан і не впасти у депресію.  

Сьогодні ми поговорили з Олександрою Романків, яка у перші години вторгнення перебувала у Харкові, через деякий час змогла евакуюватись та розпочати нове життя у Шотландії.

Катерина Чепела, до 24 лютого була акторкою Харківського драматичного театру та баристою у вільний час. Сьогодні дівчина — волонтерка та частина благодійного фонду Rescue Now. У соціальних мережах збирає кошти на потреби ЗСУ, також допомагає доставляти амуніцію з Туреччини.

Сьогодні своєю історією війни з нами ділиться Вікторія, студентка родом з Чернігівщини.

“Ні, ти зовсім не злишся, а тільки вслуховуєшся у звук пролітаючого літака, який інших відвозить на відпочинок, а у моїй країні приносить смерть.”

Ми опинилися у пастці: без електроенергії, зв‘язку, магазинів та водопостачання, перебуваючи у постійній смертельній небезпеці. Перед нами постало одне завдання – вижити, адже розуміли, що таке «рускій мір».

27-ий день. 22 березня. Майже звичайний ранок, окрім віддалених «Градів» о п‘ятій. Але людська натура така загартована, що звикає до всього. Тож і я спершу панічно підлетіла з ліжка, прислухалась і заснула далі. До речі, вже насмілилась спати менш одягненою. Проте до піжами, як до Москви рачки. Хоча яка вже там Москва…

Ранок 24 лютого, на годиннику 06:07. Глухий телефонний дзвінок. Підіймаю слухавку, і чую збентежений, але, на диво спокійний голос: «Прокидайся! Іро! Путін вторгся в Україну! Війна!».