Життя, я справді стараюсь

Ні, ти зовсім не злишся, а тільки вслуховуєшся у звук пролітаючого літака, який інших відвозить на відпочинок, а у моїй країні приносить смерть. 

Фото: Крістіна Чорба

Гуркіт, зупинка, і я… вже не дома. Кордон Україна-Словаччина.  Щось тріпоче всередині мене і ніби кричить щосил: «Я живееее, принаймні було». Моє життя кричить, як і твоє, і її. Воно зупинилося, а хоче жити, та йому так складно боротися проти тіла, яке просто дивиться. Воно думає, що ось, можливо, в іншій країні вона буде радіти. Та воно ще не знає: модний лук чи класні кросівки їй давно вже не приносять радість. На кордоні ти підімаєш голову і бачиш вертоліт, який летить з мирної Словаччини у якусь ще одну мирну країну. Ні, ти зовсім не злишся, а тільки вслуховуєшся у звук пролітаючого літака, який інших відвозить на відпочинок, а у моїй країні приносить смерть. 

Знаєте, я колись любила дивитися мелодрами, щоб десь на кульмінації обов’язково заплакати. Зараз мені не варто дивитися мелодрами, та й вони не порівняються із одним простим словом «Азовсталь». Як часто вас просто знищували слова? Не від краси, а від болю, нереального болю, від якого хочеться вити вовком. Одеса, Кременчуг, Вінниця, Херсон – мені продовжувати чи ви вже «просто тіло»? Мені тільки 19 років, щоб бути просто тілом. Я хочу любити, мріяти, жити, а не просто дихати.

 Скажу вам по секрету: інколи я боюсь забути просто дихати. Ти пуста, але здаєшся повною. Знаєте, що таке пустота? Це коли ти йдеш у свою кімнату і падаєш на підлогу, ти ніби оглухла від сирен і по твоєму обличчю час від часу котяться сльози, які ти мала б виплакати на якогось хлопця. Ти і далі продовжуєш лежати на підлозі, адже тобі навіть соромно лягти на ліжко. Сонце, яке пробилось крізь маленьку ширму, промінчиком відбилося у стіну. Воно ніби каже мені: «Піднімайся,  ще трішки». Йому вже стільки багато років, а воно все ще не змириться, що люди занадто легко можуть знищити інших людей. І ось я вже сиджу в ТЦ і пробую думати про прекрасне, вдивляюсь у дітей, які граються біля фонтану і згадую Маріуполь. 

Ой, про прекрасне, а не про наболівше Кріс! А ось дитина грається з іграшками із серії « LEGO», вони такі маленькі і прикольні, розробляють дитячу моторику рук. Деякі мужні оборонці Маріуполя стали прототипами цих маленьких іграшок. Ну Кріс! Життя, я справді стараюсь….