UA
EN
З початком повномасштабного вторгнення Росії ми збираємо історії Українців та Українок, які постраждали від дій російських окупантів. Щоденно російські військові завдають ракетні удари та вбивають наших громадян. Ми документуємо історії Українців, які вимушені евакуюватися у різні куточки України та світу, але при цьому продовжують підтримувати Батьківщину.
Після анексії Криму Тетяна Шелепун разом з дітьми самотужки переїхала на підконтрольну територію України та розпочала нове життя, але з початком масштабного російського вторгнення вона знову була вимушена евакуюватися заради безпеки власної родини. Сьогодні Тетяна будує нове життя в Англії, де змогла відкрити власну справу та продовжувати виховувати дітей.
Тетяна Шелепун, фото з особистого архіву
Чи пам’ятаєте Ви день, коли почалося масштабне російське вторгнення, що ви тоді відчували?
Я щоденно прокидалась о 5 годині ранку: так я звикла, поки діти сплять я працюю. Жила я в Бобриці під Києвом. 24 лютого я прокинулась від дивного звуку, мов сталевий шар прокотився поруч з домом. Через деякий час я отримала повідомлення від мами з Одеси, що почалася війна. Я не могла в це повірити. Тоді в мене навіть і думки не було кудись їхати. У перший день зранку я розбудила дітей, сказала що сьогодні сидимо вдома, і що почалася війна. Вони багато мене питали, але я не розуміла, що нам робить далі. В мене троє дітей: 14, 11 та 5 років, з якими я жила в одному домі.
Тоді у багатьох була думка “куди тікати?”. А в мене “якщо війна, то буде голод”. Я одразу сіла у власне авто, поїхала в магазин і на всі гроші, може 5 тисяч гривень, почала скупляти всі продукти. Вже повернувшись додому я відчувала себе краще, бо нам буде що їсти. Але якщо подивитися на мапу бойових дій: Буча, Гостомель… пів години на авто до нашого дому. Перший місяць ми залишались у домі, який трясло від снарядів над головою.
Тетяна Шелепун разом з родиною до масштабного вторгнення, особистий архів
Що саме Ви відчували, коли зрозуміли що життя змінилось остаточно?
Я остаточно усвідомила ситуацію, коли над нашою домівкою почали літати бойові літаки. Я відкрила онлайн-мапу бойових дій і щоденно слідкувала, наскільки далеко просуваються окупанти. Я не розуміла, що буде далі, моя робота зупинилась. Це схоже на моє життя, коли я жила в Криму наступні пів року після анексії. Я не робила тих російських документів, допоки це було можливо, щоб там залишатись. Тоді в мене було двоє дітей, яких я виховувала самотужки. В мене було все: бізнес, будинок та автівка. Куди мені тікати? Але мені довелося. І зараз це відбувається знову. Розумієте, я не вірю в казки, що “ви приїжджайте, а ми вас облаштуємо”. Я думала так: все буду робити сама, тільки палки на моєму шляху не вставляйте!
З Криму я переїхала до батьків в Одесу, вийшла заміж, і завагітнівши очікувала на третю дитину. Після народження дитини через рік мій чоловік помирає. Він жив в Торезі, який знаходився під окупацією. Я їздила до нього та намагалася перевезти до Донецька на обстеження здоровʼя. Але ми не встигли. Йому було 42 роки, виразка шлунку. І знову я залишилася одна з дітьми. Після його смерті я переїхала з Одеси до Києва, де знову розпочала влаштовувати своє життя.
Тетяна Шелепун разом з родиною до масштабного вторгнення, особистий архів
Що вплинуло на Ваше рішення евакуюватися з України?
По перше, я розуміла що все це ще не скоро закінчиться. По друге, із всіх мов я памʼятала англійську ще зі школи. У березні я дізналася що в Англії запрацювала спонсорська програма допомоги. Я втомилася із-за війни та вибухів. Я бачила, як це впливало на моїх дітей, які не могли спілкуватися з друзями, а донька почала заїкатися із-за вибухів. Я зрозуміла, що потрібно щось змінювати. Я написала в соціальні мережі з проханням знайти спонсора, і вже через годину мені написала англійська родина з містечка Грассінгтон, ми поспілкувалися по відеозвʼязку, і через 15 хвилин почали оформлювати документи. Я думаю що це доля. Я відчувала, що вони рідні для мене люди, до речі дуже схожі на моїх батьків. Так повинно було статися.
Шлях евакуації з України під час масштабного вторгнення, фото з особистого архіву
Було дуже важко морально та фізично евакуюватися. У нас було багато валіз і домашній улюбленець — морська свинка без документів. Ми купили квиток на потяг з України до Польщі, куди приїхали пізно вночі перед самим закриттям вокзалу. Нам потрібно було їхати у Варшаву у візовий центр на здачу документів. Ми жили в столиці Польщі приблизно місяць, з якої вирушили автобусом через Німеччину до Парижу, де нам довелося залишитись на ніч через те, що нас не пропустили із-за проблем з документами на тварину в євротунелі. Але я памʼятаю, як мої діти сказали “Ти обіцяла нам, що ми будемо подорожувати, і от ти стримала обіцянку!”. Я сміялася, але ми всі разом погуляли по місту та побачили Ейфелеву вежу. На наступний ранок ми вже були в Англії. Нас зустріла спонсорка, і коли я тільки її побачила, ми підбігли, вона обійняла моїх дітей і я зрозуміла – це рідна людина.
Шлях евакуації з України під час масштабного вторгнення, фото з особистого архіву
Після евакуації в Англію з якими труднощами Ви зіштовхнулися?
На диво в перший час у нас не було ніяких складнощів, тільки мова: я ніколи не розмовляла англійською. Але це не було проблемою. Мої спонсори допомагали мені з документами і іноді я користувалась перекладачем в телефоні. Так, тут є бюрократія, але все чудово працює. Мої діти одразу пішли до школи, де швидко адаптувались. Старшій у школі безплатно подарували планшет для навчання. Також коли в мене почались проблеми зі здоровʼям, мені одразу знайшли доктора та допомогли з цим. Я окрім величезної вдячності до англійців нічого не відчуваю!
Тетяна Шелепун з дітьми, особистий архів
Розкажіть, будь ласка, чим ви зараз займаєтесь?
Я все життя займалась шиттям: в Криму в мене був бізнес з окремим приміщенням. В Англії в мене було 1000 гривень в кишені. І що мені тепер, в паніку впадати? Треба жити далі! Коли я розпочала шукати в Англії роботу зрозуміла, що я повинна бути поруч з моїми дітьми та розвивати власну справу. Я повідомила про це в центрі допомоги по безробіттю (UniversalCredit) та мене оформили як самозайняту людину (self-employed). Я була дуже здивована, коли вони подарували мені ноутбук для роботи дізнавшись, що я планую відкрити власну справу. Я була дуже вдячна за це.
Приклади робот Тетяни Шелепун, сукні ручного пошиття, особистий архів
Вже вдома я зробила декілька дописів у фейсбуці про власну справу, і люди почали мені ставити вподобайки та залишати коментарі. Вже через деякий час в мене було перше замовлення. Я була рада, повідомила спонсорці, і на наступний день ми поїхали в різні магазини шукати тканини та матеріали. За пошиття сукні я поставила ціну в 150 фунтів, половина з яких пішло на матеріал. Це було моє перше замовлення! Далі в мене були дівчата, яким були потрібні сукні на випускний, і далі щотижня до мене приходили нові клієнти.
Рекламний буклет власної справи в Англії, особистий архів
Що саме для Вас означають зміни, які стались у вашому житті після 24 лютого?
Зараз я відчуваю себе вдома. Напевно вперше в житті. Бо все життя я чогось добивалась, і в мене це відбирали. Крим, Київ.. Так, тепер в Англії я вдень і вночі наполегливо працюю, але я бачу результат. Будинок, де я зараз живу, був майже без меблів. А зараз ліжко дітям, стільці, столи – все це я купила за власний кошт. В мене повний холодильник їжі, діти одягнуті та взуті в нові речі. Мої діти кажуть мені, що вони щасливі. Я ходжу в католицьку церкву, де мене дуже люблять і навіть зараз в мене є від них замовлення: я шию матеріал з вишивкою для зберігання церковного срібла.
Які у Вас плани на майбутнє?
Думаю, що я хочу тут залишитися жити. У наступному році я планую взяти участь у швейному конкурсі в Лондоні і думаю, що я переможу. Після української візи, я думаю відкривати “візу талантів” і продовжувати брати участь у конкурсах. Я дуже хочу, щоб війна закінчилася, в мене там живуть батьки.
Що Ви хочете побажати жінкам, які також вимушені евакуюватися в інші країни?
Треба сісти та сказати собі “Я зараз тут разом з дітьми, і я повинна продовжувати жити”. Якщо ми живі — ми повинні щось робити: наприклад ви бухгалтерка, але не можете тут працювати через відсутність кваліфікації. Подумайте, може ви вишиваєте, робите іграшки або печете торти. Ви точно щось вмієте! Шукайте себе, не зациклюйтесь на одному. Озирніться, знайдіть в собі цей стрижень та продовжуйте жити.
Тетяна Шелепун, фото з особистого архіву
Підтримайте Україну зараз!
Повномасштабне російське вторгнення в Україну триває вже 8 місяців. За цей час російські окупанти знищили та пошкодили величезну кількість житлових будинків. Мільйони українців та українок стали біженцями. Багато українців опинилися в окупації. Люди не мають доступу до чистої питної води, якісного зв’язку, їжі та безпечного місця проживання. Ви можете підтримати українців, які цього потребують, за цим посиланням.