UA
EN
Чи існує якась межа, яка дозволить людині зрозуміти, що вже варто звернутися по допомогу?
На фізіологічному рівні існує критичний поріг чутливості. Відштовхуючись від цього, вважаю, що так. Як дивно би ми не витісняли наші тривожні думки, проте до моменту появи тієї критичної точки ми часто можемо прослідкувати за собою так звані тривожні дзвіночки. Але чим довше ми відтягуємо наш реальний погляд на ситуацію, тим менш помітна для нас ця грань. Коли людина погляне на власний стан реалістично, то таки зможе почути себе та за потреби звернутись по допомогу. Питання лише в тому, наскільки ми готові прийняти той факт, що весь час брехали собі.
Як зараз українцям, які перебувають в умовах постійної тривоги, справлятись зі стресом?
Я спостерігала за тим, як усі постять в свої “сторіс” всім відомі техніки боротьби зі стресом. Зараз це може прозвучати грубо та суб’єктивно, але я вважаю, що лише 5% людей ці техніки застосовують. Мозок шукає легший шлях вирішення проблем, тому більшість з нас обирає звичні дії, щоб вберегти себе від стресу. У когось це скролінг соціальних мереж, у когось прибирання, у деяких готування, по-різному. Якщо після цього людина дійсно відчуває себе спокійнішою, то чому б ні? Чому вона повинна робити щось проти своєї волі те, що написано в тих постах і по ідеї має допомогти більшості? Я не прихильниця загальних методів для всіх. Думаю, кожен відповідальний за свій емоційний стан, і кожен може сам обрати метод заспокоєння. Для мене найкращим методом для таких людей стане прислухатись до внутрішнього голосу, встановити гармонію з собою та застосувати в практичних діях результати возз’єднання із своїм внутрішнім «я».
Чи правильно те, що деякі люди обмежили себе в довоєнних речах, як-от: музика, танці, соціальні мережі, перегляд фільмів, прогулянки тощо?
Це вибір кожного. Я б прирівняла це до духовності, моралі. Якщо людина свідомо себе обмежує в таких речах, значить, на це є її суб’єктивні причини. Якщо це не є тривожними дзвіночками про майбутні депресивні стани, а, навпаки, людина відчуває себе добре, то чому б ні?
Я живу в західній частині країни і відчуваю ніби несправедливість того, що знаходжуся в безпеці, доки в інших частинах країни відбуваються бойові дії. Як впоратися з цим почуттям?
Основне правило: таке почуття – це нормально. Зараз кожне відчуття є нормальним. Агресія, страх, смуток, несправедливість. Головне, треба розуміти, що конкретно від тебе нічого не залежить. Ти не обираєш, в якій області України народитись, правда? Те, що на Заході не ведуться чіткі воєнні дії, насправді не означає, що ти повністю в безпеці. Зараз уся територія України під загрозою. Мої слова підтверджують недавні повітряні тривоги по всій території країни. Тому ти маєш піклуватись про свою безпеку так само, як і кожен українець. Разом ми сила.
Топ-3 поради від психолога, що допоможуть стабілізувати психологічних стан людини під час воєнних дій?
Буду лаконічною:
1. За можливості, продовжуй темп життя, подібний до того, що був в довоєнні часи.
2. Не забувай про основні наші біологічні потреби, як: сон, правильне харчування, елементарна фізична активність.
3. Такий час є чудовою можливістю спробувати щось нове. Щось заповітне. Щось те, що так довго відкладали.
Після завершення війни, після перемоги України, як людям жити далі, насолоджуватися життям, радіти йому? Як не зациклюватися на минулих подіях, не впасти у депресію?
Досить цікаве питання: «Як жити далі?» На мою думку, цей процес нормалізується самостійно з часом. Проте якщо є якісь певні події, що приносять травми, тоді слід з ними попрацювати, аби продовжувати рух. Щоб не зациклюватися на минулому, слід зробити яскравим сьогодення. Як це зробити? Вирішує кожен індивідуально. Найчастіше в депресію впадають неконтрольовано, тому найважливішою порадою тут буде: слухати себе. Якщо внутрішній голос підказує: щось йде не так, слід одразу звернути на це увагу та за можливості надати собі першу психологічну допомогу. Це може бути щось зовсім елементарне, те, що приносить радість, як-от танці біля дзеркала.
