UA
EN
Фото: Вікторія Гончар, Фейсбук сторінка проєкту
Напевно, кожен з нас має якусь свою унікальну історію про цю страшну війну. Життя до і після 24 лютого це щось таке, здавалось б, що не можна порівняти, проте з іншого боку те, що ми зараз споглядаємо і в чому беремо участь, ця боротьба незламного українського народу чимось дуже нагадує ту боротьбу проти тиранії та автократії, яка врешті-решт змусила тікати Януковича. Принаймні для себе я можу провести таке порівняння, і Майдан – це лише один із відносно нещодавніх прикладів цієї боротьби за свободу, яка прославляє українців. Ми можемо з машиною часу повертатись далеко в історії, до різних епох та періодів, і знаходити там купу таких прикладів. Ця боротьба робить нас тими, ким ми є, в якомусь сенсі це частина нашого генетичного коду. Але давайте вже не заходити так далеко, я ще про себе нічого не розповів і про цей проєкт, що ми тут робимо взагалі.
Це я, Чепайкін Іван, наразі навчаюсь на магістратурі, працюю з командою над проєктом про війну
Так, звуть мене Ваня, сам родом з Житомирщини, я наразі навчаюсь на магістратурі в КНУ ім. Т. Шевченка. Спеціальність журналістика. До цього чотири роки навчався в Таврійському університеті. Бувши на третьому курсі, я разом зі студентами та викладачами університету брав участь у заснуванні громадської організації “Платформа студентської журналістики”. Її ключова ціль — зробити голос студента почутим у нашому медіапросторі (і також за кордоном) через створення репортажів, інтерв’ю тощо. Студенти є головною рушійною силою цієї платформи, і згодом ми створили сайт, який ви переглядаєте прямо зараз, – https://www.truthfulreporting.org/
Наразі я працюю на сайті, публікую час від часу свої роботи, також працюємо з командою, розвиваємо наші соцмережі, залучаємо нових людей до спільноти. Все було у нас добре, а потім у наші життя увірвалася жахлива війна. З початком повномасштабного вторгнення разом з редакційною командою ми вирішили створити проєкт “War diary” (Щоденник війни), який буде розповідати історії нашої молоді, ділитись їхнім досвідом спротиву російському агресору. Що надихає їх творити, працювати далі, попри складнощі та виклики війни? Такою була мета цього проєкту, і невдовзі ми мали можливість залучити чудову команду студентів з різних куточків України, різних університетів, для розвитку проєкту. Це молодь з Острозької академії, Чернівецького університету, Шевченка, люди різних інтересів, але об’єднані єдиною ціллю – розповідати правду про війну в Україні. Проєкт має англомовну версію також, я вважаю дуже важливим поширювати ці історії за межами нашої країни. Апетит до цього є величезний в іноземної аудиторії.
Фото з презентації, де зображені кілька наших авторів проєкту Найбільшим успіхом наразі для нас є отримання гранту від норвезької організації Fritt Ord Foundation, який дозволяє розвивати проєкт надалі. Двоє співзасновниць нашої організації – Світлана Кузьміна та Вікторія Гуменюк – мали можливість в травні цього року поїхати до Норвегії та відвідати різні організації, які мають справу з журналістикою, медіа. Зокрема, відвідали Центр Нобелівської премії миру в Осло, Норвезько-Українську торгово-промислову палату, Норвезьку асоціацію преси (типу Комісії з журналістської етики, що у нас) та багато інших місць. спілкувались з українцями також, які живуть зараз в Норвегії, побували на мітингах, присвячених Україні. Світлана Кузьміна є деканом Інституту філології та журналістики Таврійського університету, де я вчився 4 роки, Вікторія Гуменюк – голова організації, викладач в Таврійському, асистент кафедри слов‘янської філології та журналістики, ми разом і заснували цей проєкт “Щоденник війни”.
Осломет, університет в Осло
Центр Нобелівської премії миру, Осло 
Норвезько-Українська торгова палата, Осло
Логотип організації "Fritt Ord Foundation"Як війна проходила для мене
Війну переживав я удома, в батьківській хаті, що на Житомирщині. Пам’ятаю, як сусід в гуртожитку, де мешкав, ще за кілька днів до повномасштабної війни застерігав мене, що треба бути дуже пильним зараз, бо наступного дня вже може початися війна.
Звісно ж, тоді західні ЗМІ дуже багато уваги приділяли темі війни, говорили по суті, що вона неминуча, питання тільки, коли саме. У нас же казали про це все у більш м’якому тоні, не було таких жорстких тверджень, що ось-ось війна почнеться, і на нас будуть кидати ракети. Не знаю, чи була ця стратегія найбільш вдалою, важко тут судити. Але так, весь цей час війни я провів вдома, перші тижні-місяці були дуже складні, тут по іншому й не скажеш. Було дуже багато невизначеності, плюс впродовж багатьох днів (і ночей особливо) було чути вибухи від ракетних ударів неподалік (неподалік відносно, вони були за 20-30 кілометрів переважно, але чути було дуже добре, навіть аж занадто). Місто поблизу мене, Коростень, зазнало великих руйнувань, багато будинків було пошкоджено або просто ж знищено, багато загиблих та важко поранених. За що, можна спитати, всі ці страждання, біль і смерті? За якісь незадоволені амбіції кремлівського діда-мільярдера, за його божевільні, жорстокі та відірвані від реальності ідеї? Так, звісно, це частина відповіді на те, чому це відбувається. Але в якомусь сенсі сама відповідь й не має такого великого значення. Чому? Я знаю, що мені треба кожного ранку вставати й виконувати свою роботу. Потрібно навчатись, хоча це й дійсно дуже складно, забирає багато сил і енергії, особливо в сучасних реаліях. Часом хапаюсь за голову і думаю про себе: навіщо мені стільки цих завдань? Але треба вставати і просто “тупо” робити, це моя мотивація. Для мене значущим є привнести у цей світ те, чого не існувало раніше, щось винятково своє, і якщо воно матиме цінність і буде цікавим для інших, це просто чудово. Наразі важлива ціль у моєму житті – це подальший розвиток проєкту “War diary”, та й загалом сайту Truthful Reporting і нових проєктів у майбутньому. Так, офіційно “War Diary” як грантовий проєкт закінчується вже скоро, але тема війни буде актуальною ще дуже довго. Вона буде з нами, в наших думках ще багато років, На превеликий жаль, такі наші реалії сьогодні. Війна немає ніяких позитивних сторін, я не розумію тих, хто може якимось чином прославляти її чи отримувати задоволення від вбивства інших людей чи цілих народів. Це щось дике для мене.
Проте поки війна триває, ми як юні журналісти, які тільки починають свій тернистий шлях у професії, маємо говорити про це, писати на тему війни правдиво, цікаво та доступно, розповідати історії українців. Історії їхньої боротьби, про яку ми вже говорили на самому початку.
Трошки про цілі та завдання на майбутнє
Я прагну далі розвивати цю студентську платформу. Ми вже за цей час мали дуже гарні роботи, репортажі з окупованих куточків України. Я цим пишаюся.
Для мене важливим сьогодні є приділяти час і працювати над проєктами, що мають справу з війною, вважаю це однією зі своїх життєвих місій, якщо це не звучить занадто велично чи грандіозно (хоча напевно, що так воно і звучить, що зробиш).
Херсон, Маріуполь, депортації, біженці, ракети. У кожного з нас ця війна викликає різні асоціації, різні картинки, емоції, відео виникають в нашій пам’яті. Можу згадати фото хлопчика з Херсонщини, який багато місяців жив під російською окупацією, і я можу уявити, що він був далеко не в захваті від цього.
Фото: @hajdudРосіяни впродовж цих дев’яти місяців проявили себе з найгіршої з усіх можливих сторін. Як військові, які напали й просто люди (хоча чесно, часом дуже важко назвати людьми тих, хто гвалтує дітей і втілює в життя десятки різних методів катування нескорених). Вони заслуговують, і я дуже сподіваюсь, врешті понесуть найбільші покарання за всі скоєні злочини на українській території.
Хоча я також розумію, що слідство може зайняти роки, десятиліття. Часом по новинах ми бачимо випадки засудження нацистських лідерів, які брали участь в Голокості, коли минуло вже понад 70 років з того часу. Тому так, це тривалий процес, але я вірю, що справедливість переможе. Я лишаюсь оптимістом в цьому плані, особливо мене надихає те, як ми продовжуємо виганяти ворога з нашої землі, кожного дня звільняємо черговий клаптик нашої землі, незважаючи на всі труднощі. Ми просто не можемо не перемогти.
Ми маємо також круті сторінки в Фейсбук та Інстаграм. Вони тільки нещодавно створені, тому, будь ласка, підтримайте нас в соцмережах.
Наша Фейсбук сторінка: https://www.facebook.com/profile.php?id=100087892509506
Інстаграм сторінки
Українська версія: https://www.instagram.com/truthful_reporting/
Англійська версія: https://www.instagram.com/truthfulreporting.eng/