UA
EN
Ще з дитинства батьки та вчителі знали, що своє майбутнє ця дівчинка пов’яже з творчістю. Юна українська фотографка Анастасія Ніколайчук розповіла нам про вибір професії, роботу під час війни, волонтерство та плани на майбутнє.
Фото з архіву Анастасії Ніколайчук
Як обирала професію?
У шкільні роки, а це саме той період, коли більшість підлітків починає думати про майбутню професію, я точно розуміла, що не оберу технічну спеціальність, бо для мене це нудно. Ще я ненавиджу офіси і роботу “на одному місці”. Мені завжди хотілось займатись чимось творчим. У школі не пропускала жодного заходу: ведуча, снігурочка, танцівниця, ким я тільки не була. Після 9 класу, навіть не задумуючись, пішла навчатись до коледжу на журналіста. Знаєте, як кажуть: “Хто знайшов справу до душі, не працює жодного дня”. Тоді я була на 100% впевнена, що такою справою для мене стане саме журналістика. Зараз ви запитаєте: “Чому ж ти почала фотографувати”? І я не знайду відповідь. Правда. Це було просто імпульсивне рішення. Після дня народження я зібрала гроші, які мені подарували, і купила свій перший фотоапарат, а вже згодом зрозуміла, що це був знак і поштовх до дій. Мені було цікаво, я, наче мала дитина, бігала і фотографувала абсолютно все, експериментувала, тестувала різні режими. З часом почала фотографувати сімейні свята, що дуже тішило мою родину, адже на пам’ять залишається тепер багато світлин.
Потім почала робити фотосесії для друзів, паралельно вела сторінку в інстаграмі, куди завантажувала найкращі фото. З кожним днем мої роботи ставали кращими, з’явилися перші клієнти, і тепер справа для душі почала приносити ще й заробіток. І ось уже більше трьох років я не розлучаюсь зі своїм фотоапаратом. Звичайно, я продовжую свій розвиток, закінчила курси для фотографів, купила професійну техніку, а ще облаштувала у себе вдома студію, в якій провела вже не одну фотосесію, і думаю – це тільки початок.
Про війну і волонтерство
Війна застала мене в Києві. Вже декілька років я живу окремо, мої батьки мешкають у Василькові. 24 лютого зранку подзвонила мама і сказала, що почалась війна, бомблять місцевий аеродром. Наступного дня я зібрала речі і поїхала до родини, було трохи лячно, але триматися всім разом набагато краще. Тато у перші дні вступив до територіальної оборони, а мама з іншими жінками нашого району на шкільній кухні готували обіди для військових. Порцій потрібно було багато, а от продуктів катастрофічно не вистачало. Я хотіла бути максимально корисною, тому допомагала чим тільки можна. На своїй сторінці у фейсбуці та інстаграмі відкрила збір коштів, щоб можна було купити хоч якісь крупи та м’ясо. Я навіть не могла подумати, що відгукнеться стільки небайдужих людей. Коли орки почали відступати з Київської області, ми вирішили, що треба допомагати жителям міст, які найбільше постраждали. У приміщенні школи почали збирати гуманітарну допомогу: засоби гігієни, речі, консерви, воду. Коли прийшов час їхати в Бородянку, я вмовила тата взяти мене з собою і чомусь виникло велике бажання прихопити фотоапарат, зафільмувати злочини російської нечисті і показати їх всьому світу. Я думала, що їду фотографувати зруйновані будівлі, а на місці зрозуміла, що приїхала фотографувати зруйновані життя.
Автор фото: Анастасія Ніколайчук
Після поїздки бажання допомагати стало ще більше. Я продовжувала збирати кошти, після чого відправляла їх у перевірені фонди, які підтримують військових. Мій брат також захищає нашу Батьківщину, тому зараз я допомагаю йому та іншим хлопцям з полку “Азов” зібрати кошти на дрон. Вже зібрано більше 30-ти тисяч. До речі, це буде вже третій переказ на допомогу хлопцям.
Про перші авторські проєкти
Один з перших та найулюбленіших – це “Я Є UKRAINIAN”. Працювала над ним майже два місяці. Історія нашого народу тісно пов‘язана з усіма культурами світу. Кожна внесла свою стрічку в барвистий український вінок. Цей проєкт створений для того, щоб показати красу та неповторність української жінки. Сильної, ніжної, сміливої та тендітної. Мої героїні такі різні, але всіх їх об‘єднує одне слово – українка. Серією цих фото я хотіла показати різнобарвність краси нашої культури. Показати, що кожна українка по-своєму прекрасна і особлива.
Автор фото: Анастасія Ніколайчук
І ще один не менш важливий в моїй творчій діяльності проєкт – “Artоборона”. Він створений для підтримки ЗСУ та ТРО, які кожного дня нас захищають. Це протест, це крик, це злість і лють. Водночас це віра, надія та невимовна гордість за наших людей. Як би нас не ламали, не лякали, вбивали та катувати , – ми обов’язково вистоїмо.
До речі, за донат від 50 гривень ви можете придбати листівки з фото, які були зроблені для проєкту, а також листівки зі світлинами постраждалої Бородянки. 50% з продажу йдуть на допомогу ЗСУ та волонтерські організації.
Автор фото: Анастасія Ніколайчук
Про роботу під час війни та розвиток
Коли почалась війна, я була впевнена, що моя професія вмерла. Нікому зараз не потрібні фотографії, це не найважливіше. Та я помилялася. Через декілька місяців повернулася до роботи і зрозуміла, що мені цього дуже не вистачало. Ще до війни я почала працювати фотографом у столичному РАЦСі. Такий собі парадокс, адже раніше я казала, що ніколи не фотографуватиму весілля, тому що дуже нервова та важка праця. Ось уже більше року я допомагаю закоханим зберегти найщасливіші емоції та перетворюю їх у приємні та теплі спогади. Знаєте, я таки рада, що маю подібний досвід. Адже це допомагає відточувати необхідні навички та стресостійкість. Ти маєш вміти швидко та якісно фотографувати і ловити момент. Вчишся знаходити підхід до людини з будь-яким темпераментом, це важливо.
Фото з архіву Анастасії Ніколайчук
У вільний час я продовжую робити персональні фотосесії, знімаю майстер-класи та креативні заходи. Та все ж розумію, що сьогодні на ринку праці найбільш затребуваними є люди, які володіють декількома спеціальностями одночасно. Тому вирішила додатково освоїти SMM. Я вважаю, що навчання та розвиток мають бути присутні у вашому житті завжди. Це важливо! Тому моя порада кожному – вкладайте у себе та свої знання.