Про найцінніше... про дітей

Вона не дуже любила математику, але старанно розв’язувала всі задачі. Він був досить вередливим останній тиждень, адже виростав той перший, довгоочікуваний  зубчик. Вона не до кінця знала алфавіт, але мріяла на 1 вересня одягнути білу спідничку. Він уже майже робить 3 кроки, але з підтримкою мами. Вони – мріяли. Вони – любили. Вони – хотіли бути щасливими дітьми на Землі. Вони – просто хотіли мати дитинство.  Але… батьки більше не прокинуться під сміх дитини, син не навчиться казати «мама», а вона більше не попроситься до тата на руки. В один момент зупинилося все: і той мультфільм на планшеті, і те маленьке  сердечко всередині них.  90 – це  не просто цифра для нас, це втрачені  майбутні лікарі чи вчителі, військові або ж політики, політологи, історики, журналісти, та будь-хто. Але їм  не дали право вибору. Від маленьких дітей російська влада забрала життя, право стати гідними людьми у своїй державі, розвиватися у певній сфері, закохуватися, плакати, радіти, розчаровуватися й знову вставати, телефонувати мамі і жалітися на лекції чи складне завдання з англійської мови, просити поради в батька, як сподобатися новій дівчині в групі – просто жити! Як повідомляє  ВВС News Україна, за час початку війни, яку оголосила нам росія, було зафіксовано 90 дитячих смертей, яких просто рострілювали з батьками або без, у квартирі чи в машині. За життя деяких до останього боролися лікарі, але маленькі сердечка  не витримали. Я не досить добре розуміюся на військовій справі, але невже при війні вам одразу надається право втрачати людяність? Чи, скоріш за все, її просто ніколи й не було? Вам не болить?  Дехто з вас, можливо, має вже своїх дітей, а хтось в один момент вирішить відібрати від них життя. То що ви зробите?  Просто помовчите і скажете: «Що це, напевно, випадково? Що це на благо «руского мира»? А потім ви з легкістю продовжите їсти, спати? Скажіть, ви не задихаєтеся від того, що на ваших руках не лише людські смерті, а й дитячі?  Ви ж колись також були дітьми. Ціну миру наш народ знає чітко, але в цю ціну ніколи не входили й не будуть входити ні в чому не винні діти. Я б продовжила зараз писати про моральне, але не буду… не варто писати тим, що можуть боротися проти слабших від себе. І справді, росіє, між нами не різниця, між нами —  прірва.

Авторка: Крістіна Чорбі, студентка журналістики в Таврійському університеті. Люблю писати, захоплююсь історією