Сила думки завжди перемагає!

Це історія про Альону Дишлеву, мешканку Києва, яка за фахом економіст, але також займається астропсихологією, пише вірші. Вона шукає неповторні якості кожної людини та завжди намагається мислити позитивно. У такі надскладні часи Альона намагається підтримувати людей своєю творчістю і просто теплими, щирими словами. Вона замислюється над тим, що є найважливішим у житті людини. Героїня інтерв’ю поділиться також своїм набутим досвідом та думками щодо майбутнього.

Світлина: Альона Дишлева

 

— Добрий вечір, пані Альоно, вітаємо Вас! Розкажіть, будь ласка, про Ваше життя до повномасштабного вторгнення. — Добрий вечір, дякую. Я із Києва, і до цих всіх сумних подій я жила тут, працювала економістом, займалась творчістю. Мої хобі — це написання віршів, пісень, гра на фортепіано, танці, а також у вільний час допомагаю людям розкривати їх таланти. Я вивчала астропсихологію та практикувала її для того, щоб віднайти неповторні якості кожної людини, допомогти їй знайти справу життя або захоплення, яке буде надихати, давати енергію. Дуже люблю Київ за його красу, парки, річку Дніпро, привітних людей… Я працювала в університеті і 23-ого числа була ще на роботі. Звичайно, я відчувала напругу, яка тривала ще з кінця 2021го, але до останнього не могла повірити. Оскільки я за характером оптиміст, тому завжди спрямовую свої думки у більш позитивну сторону для того, щоб не потонути у негативі і були сили рухатись далі. Але, на жаль, це все сталося…

11:04

І з першого дня повномасштабної війни я перебувала у Києві. Це був дуже важкий місяць, тому що з нашого під’їзду лише у трьох квартирах залишилися люди, а всі інші виїхали. Було так морально тяжко чути вибухи і сирени, але я вірила в те, що наше місто Київ буде цілим і ворожі війська відступлять. Я молилася за те, щоб люди були живі і здорові, щоб Вищі Сили охороняли столицю України і Дякуючи Богові, Київ вцілів. Я постійно молюся, щоб наша столиця стояла і якомога більше українських міст залишилися непошкодженими, щоб в них жили щасливі і здорові люди. Рівно через місяць, 24-ого чи 25-ого числа все ж таки вирішили виїхати (це було нелегке рішення, зізнаюсь чесно)… Ми вагалися, думали залишитися, але було небезпечно, адже місто оточили майже з усіх сторін і був постійний запах пожеж від всього, що відбувалось під Києвом. Для мене, як для алергіка, це було важко витримувати.

Зі столиці було дуже складно виїхати, тому що з усіх мостів працював тільки один, були затори. Ми виїхали спочатку на захід України, трішки там побули і вже у квітні перетнули кордон.

—  Пані Альоно, скажіть, будь ласка, Ви вирішили виїхати з Києва з родиною?

—  Я виїхала з батьками, тому що залишати їх тут було небезпечно. Вважаю, що треба триматися разом у таких ситуаціях. Як на мене — так краще, спокійніше. 

Якщо я Всесвіту потрібна жива-здорова, то так буде і крапка. Так себе налаштувала, і Дякуючи Богові, так воно і є. 

Коли я їхала з родиною через українські села — було сумно, що на такій гарній землі все це відбувається. У нас дуже гарна територіяталановиті, сміливі та самовіддані люди. Коли я бачила цих молодих хлопчиків та дівчат на блокпостах — було боляче, бо вони ще діти, їм ще вчитися, жити. Це трагедія для всієї країни. 

Я розумію, що Україна має вистояти. І за кліматом і за всіма характеристиками — це дійсно райський куточок. Я зрозуміла, як я люблю свою Країну. У мирний час багато хто з нас не надавав цьому значення, а за таких обставин розумієш, що все це можна втратити. Усвідомлюєш, наскільки дорогі для серця рідні люди, друзі, знайомі. Бажаю, щоб Україна вистояла, була квітучою, щасливою Державою. 

Наприклад, сфера послуг в Україні дійсно розвинута. Я могла б зайти у банк в обідню перерву і відкрити картку. До якого автоматизму все налагоджено: не потрібно ні записуватися на зустріч, можна просто прийти і будь-яку послугу тобі нададуть. Потім я згадала наскільки в нашій країні вміють смачно готувати, які затишні кафе, ресторани. Це насправді просто унікальне явище. Не знаю, що може зрівнятися з українською кухнею, можливо тому, що я українка і дуже люблю свою батьківщину, але це дійсно так. Хлібобулочні вироби у нас найсмачніші у світі, я вже переконалася в цьому (сміється). До того ж, пшениця росте у нас, це український ресурс, не потрібно її закуповувати. Яка багата наша Країна на корисні копалини… Дуже сумно, коли таке відбувається. 

І я вже вирішила: якщо так склалася доля, що мені довелося виїхати, то буду морально підтримувати Українців через свою творчість, щоб у людей була надія і були сили жити даліЯк ми спрямовуємо увагу, яку енергію ми випромінюємо і як ми мислимо — таку реальність і притягуємо. Тому, я відчуваю, що моя задача саме допомогти людям віднайти цю надію, вірю в себе, віру, що Україна буде квітучою, багатою, щасливою Країною. 

Чим більше людей з різних держав дізнаються, які в нас гарні люди, яке світло вони несуть, тим швидше настане мир. Наше завдання зараз — підтримувати одне одного: чим більше світла, тим менше шансів у темряви, тим стрімкіше світло переможе. І ще я зрозуміла наскільки важливо цінувати своє життя, інших людей, це найбільша значущість, яка є на Землі. 

Людству дуже важливо навчитися мислити самостійно і слухати свою душу, тому що зараз інформаційний простір дуже засмічений і це впливає на людей, вводить їх у депресію. Внаслідок цього вони втрачають надію на краще життя і в такому пригніченому стані не можуть приймати розумні рішення, тому що свідомість затуманена. У нас просто вибору немає, треба виходити з цього всього разом. І я намагаюсь це робити як своєю творчістю, так і просто спілкуванням з людьми.

— Пані Альоно, як Ви оцінюєте Ваше рішення щодо від’їзду? — Наразі складно відповісти на це запитання. Не можу стверджувати — це рішення правильне чи ні. Я гадаю, що так, якщо ми його прийняли. Як далі події складалися, це вже певний досвід і він корисний для мене. Я побачила яке ставлення до українців. Багато людей по всьому світу підтримують нас. Я дуже вдячна за це. На мою думку, отримати такий досвід треба було, аби подивитися на ситуацію зі сторони і морально допомогти людям, які залишилися, тому що хтось має тримати це світло, адже в умовах сирен дуже складно самого себе витягувати. І я гадаю, що тут був сенс в тому, щоб спробувати на деякий час виїхати, осмислити цю ситуацію, зробити для себе висновки. Я досі згадую цю всю красу, в якій я жила. І дійсно хочеться додому, тому що рідний дім — це найкраще місце на Землі. Я і в віршах це висловлюю. Буває, щось нахлине і я пишу. Стає легше. Ділюся творами з людьми і їм це допомагає. Радію, що хоч так можу підтримати людей. Дуже хочу повернутися додому. Там, у Києві, в Україні, залишилася частинка мене, моєї душі. Я надзвичайно люблю свою Батьківщину. Звичайно, весь свій досвід, який я отримала за цей — рік зможу спрямувати на розвиток своєї Країни. — Пані Альоно, дуже дякуємо Вам за інтерв’ю, бережіть себе та рідних. — Так, будемо вірити в найкраще. Так і буде. Сила думки завжди перемагає!