UA
EN
"Дизайн вареників – обмін досвідом з іншими волонтерами з України"– Вітаємо, пані Євгеніє, розкажіть, будь ласка, про своє життя до початку повномасштабної війни.
– До вторгнення я працювала дизайнеркою інтер’єрів і візуалізаторкою. У вільний час займалася живописом, малювала картини олійними фарбами.
О п’ятій ранку 24 лютого мене розбудила подруга, і сказала, що почалася війна…Ми пішли до моєї мами, адже вона живе поруч із метро. Перш за все, закупили продуктів. Наша перша ніч минула на паркінгу, надалі вже ми спускалися у метро, бо там безпечніше. Батько ще тоді був з нами, а потім вступив до ЗСУ. Так все і почалося.
Перші 2 тижні, з 24-ого лютого до 11-го березня, ми були у Києві. Вже потім вирішили виїхати. Сидіти під землею було дуже холодно та сиро, тому ми захворіли. Вперше покинути столицю запропонувала нам сусідка, і ми думали виїхати всі разом, але потім у неї плани змінилися і батько написав своїй знайомій, яка живе у Польщі. Він запитав, чи можна до неї приїхати, і вона погодилась допомогти.
–Тож Ви вирушили у Польщу, так? Розкажіть, будь ласка, детальніше, що було далі.
– І ми вирушили у Польщу. Там нас зустріли дуже тепло. Волонтери зустріли нас на вокзалі і знайома зустрічала нас з хлібом і сіллю. Після того, як нас прихистили, я вирішила шукати якесь волонтерство або роботу, щоб бути корисною. Я хотіла заробляти та облаштовуватись в новому середовищі. Мені вдалося знайти волонтерство. Приблизно місяць ми ліпили вареники, а потім відправляли їх хлопцям із ЗСУ. Це був волонтерський центр для біженців, де також видавали гуманітарну допомогу для Українців. Паралельно я шукала будь-яку роботу, адже я не знала польської.
Спочатку працювала прибиральницею, а потім знайомі порадили викладати дітям і підліткам, адже знали, що я добре малюю. Потім родині, в якій я працювала прибиральницею, потрібен був проєкт інтер’єру, тож я почала виконувати завдання по роботі. Добре, що із собою я взяла лазерну рулетку, адже знала, що слід брати все, що може допомогти мені в роботі та бути корисною.
Одна людина замовила у мене дві картини і продовжує замовляти навіть зараз, коли я вже повернулась в Україну. За час перебування у Польщі познайомилася з дуже приємними людьми. Вони такі турботливі, клієнти вже стали наче близькими людьми.
– Пані Євгеніє, як довго ви були у Польщі та чи хочете повернутися туди?
– Повернутися – ні, поки не настане Перемога (посміхається). Поки хотілося б бути тут, в Україні, поряд з родиною та друзями. Я була за кордоном з 12-ого березня до 23-го вересня, це 7 місяців, які для мене були дуже довгими.
– Як Ви можете оцінити той досвід під час перебування у Польщі? Він був корисним для вас?
– До повномасштабної війни я роздумувала над цим. Але хвилювалася, якщо кудись поїду за кордон, як я буду жити там. І чомусь мені було не те, що страшно десь перебувати, але якісь були думки про невідомість, як я буду виживати. Так вийшло, що війна дала можливість спробувати свої сили.
Я вдячна за цей досвід, за знайомства та людей, яких я зустріла. Ніколи не задумувалась над тим, щоб викладати. Окрім того, я спробувала делегувати свою роботу. Оскільки я візуалізаторка, а у Польщі не було спеціального комп’ютера, тому я знайшла спеціалістів в Україні і делегувала їм роботу. Це був крутий досвід. А ще, я вивчила польську на розмовному рівні. Також я усвідомила, що якщо захочу, то зможу все!
– Ви вважаєте, що виїзд за кордон на початку вторгення було правильним рішенням?
– Перші тижні у Києві були страшні, але майно у нашій квартирі залишилося неушкодженим. Але я б залишила історію такою, якою вона була. Врешті решт для мене було головне, щоб я була корисною. Зараз вже думаю, що можна знайти якусь роботу у Києві, адже тоді галузь дизайну та інтер’єру була на стопі.
Зараз я б хотіла продовжувати малювати. Я ще ніколи не малювала стільки картин, як у Польщі. Вдома хочу щось задекорувати або навіть зробити ремонт! Бо скучила за своєю квартирою.
Увесь цей час, поки я була не в Україні зрозуміла, що найцінніше – це родина, що найближчі люди – це батьки і друзі. Деякі питали мене кожного дня: “Женю, де ти, що з тобою”. Особливо, коли у перший час було дуже галасно та страшно, такі люди найближчі. Треба берегти себе і свою родину. Хочу процитувати ще одну фразу “у темні часи найкраще видно світлих людей”, бо так воно і є.
