Повномасштабне вторгнення Анастасія Гончарова зустріла на Кіпрі, де працювала вже декілька років. Без вагань погодилася координувати напрямок з допомоги українським військовим в компанії, згодом відкрила перший власний збір, який пройшов вдало. З того часу не зупиняється, зібравши вже близько восьми мільйонів гривень, для чого використовує смішні меми, публікує ущипливі дописи та по три години на день розсилає в особисті прохання підтримати черговий збір. Хоч мала змогу залишитися, та у 2023 році повернулася в Україну. Не вважає, що робить щось особливе. На її переконання, допомагати рятувати життя захисників і захисниць має кожен і кожна, хто має український паспорт. 

Ксенія Хараман почала свій творчий шлях у Донецьку, місті, що назавжди залишило слід у її серці. Однак неспокійні події та військові дії примусили її залишити рідну домівку. Історія української художниці, яка стала волонтером та координатором проєкту «Відновлення стели Донецька область», далі у сюжеті.

ГО «Платформа студентської журналістики» зареєстровано суб’єктом у сфері онлайн-медіа, а саме сторінки в соціальних мережах і сайт «Truthful Reporting».

Коли всі їхали з прикордонних міст до центру України, Крістіна Бут, зустрівши повномасштабне вторгнення в Запоріжжі, у перший день поїхала додому в Мелітополь, де знайшла своє призначення у спротиві окупації та проукраїнських протестах.

З дитинства Ольга Олійник любить допомагати людям, як вчив власним прикладом її батько. На початку 2022 року він пішов добровольцем на фронт. Після виходу на завдання під Бахмутом у серпні того ж року зв’язок з ним зник, і на сьогодні родина не знає, що з ним. Ольга часто говорить з батьком у снах, це дає їй віру, що він живий. Поки тривають пошуки, дівчина допомагає іншим військовим. Це подяка за захист країни та спосіб заспокоїти душу. 

Валерія Самошина – перспективна тележурналістка, яка активно вдосконалюється у цій галузі. Будучи членкинею Національної спілки журналістів України, вона робить значний внесок у розвиток медіапростору країни. Самошина Валерія Віталіївна також є викладачкою на факультеті журналістики та українознавчих студій у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, вона не тільки ділиться своїм досвідом з майбутніми журналістами, а й формує новий підхід до медіаосвіти.
Сьогодні в рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми дізнаємося більше про її шлях у журналістиці, про труднощі, які постають перед нею, і про її бачення ролі журналістики під час війни. 

«”Я нічого не знаю – моя хата скраю” – це не так працює», – так висловився герой сьогоднішнього інтерв’ю, військовий з позивним Малюк. Унікальна історія українського військового-кіборга, який при численних пораненнях з 2014 року продовжує захищати країну.

Аліна Швець уже понад два роки є частиною благодійного фонду «Рій». Героїня не тільки займається створенням контенту, але й активно волонтерить та підтримує Збройні сили України. Її історія надзвичайно цікава та натхненна, а внесок у розвиток благодійності є прикладом для багатьох.
Аліна поєднує в собі безліч ролей: волонтер, SMM-спеціаліст, content creator, і до того ж знаходить час для сім’ї, захоплень та громадської діяльності. У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми дізнаємося більше про її шлях у фонді «Рій», роботу над створенням контенту, що надихає та мотивує, а також про її захоплення та життєві принципи.

Лідерські якості допомогли Анастасії Лембі зібрати навколо себе понад 20 однодумців, спільно з якими менш ніж за рік виготовили та передали на фронт близько 3500 повербанків. Бажання докластися до наближення перемоги України спонукає до нових ідей та їх втілення, тож тепер фондівці збирають FPV-дрони. 

Фундація Суспільність за сприяння «Інтерньюз-Україна» та інтернет-видання «Детектор медіа» запрошує студентів випускних курсів бакалаврату та магістратури шкіл журналістики з усіх регіонів країни взяти участь у конкурсному відборі до програми стажування «Хаб медіа мобільності».

Залишаючись в окупованому Херсоні, фотографиня Марія Пуля знімкувала рідне місто, аби зафіксувати його для історії ще незруйнованим. Ризикуючи, фіксувала на фотокамеру проукраїнський мітинг, коли навпроти стояли російські окупанти зі зброєю, а також створювала власний фотопроєкт про єдність Херсона з усією Україною, коли під вікнами їздила ворожа військова техніка. Через пів року ухвалила рішення виїхати, а коли на початку листопада 2022 прочитала новину про звільнення міста, розплакалася прямо у вагоні метро. 

Херсонка, а нині киянка Марія Пуля уже три роки як змінила свою професію і фотографує людей. Це уміння колись допомогло їй прийняти своє тіло, тепер через фотознімки вона допомагає зробити це іншим. Розпочинала свою діяльність до повномасштабного вторгнення, продовжує і зараз, тож спостерігає зміну у запитах на зйомку.

Безперечно історія фотожурналістики нерозривно пов’язана з журналістикою в цілому. Це симбіоз, у якому як у живому організмі одне пов’язано з іншим, тож неможливо розглядати журналістику без існування фотографії.

Навіть сьогодні, коли завдяки розвитку новітніх технологій кожна людина навіть далека від сфери журналіста може фіксувати за допомогою телефону ледь не все, що відбувається навколо неї, неможливо недооцінити важливість фотографії на шляху висвітлення будь-яких подій.

Такі заклади є ледь не в кожному місті, але з епохою інтернету вони дуже знеціненні – і дарма. Про один з таких закладів і буде мій репортаж. Кременчуцький місцевий палац культури – це не просто будівля, де відбуваються культурні заходи. Це справжнє серце міста та осередок народних кружків творчості. Тут вирує життя, переплітаються різні епохи та жанри, і кожен куточок просякнутий духом мистецтва. 

Яну Бєльську часто можна застати в дорозі між двома містами: Києвом, де живе вже 10 років, та Конотопом Сумської області, де народилася і де живуть її батьки. Разом вони займаються розробкою одягу, оздобленого вишивкою, аби українська традиція носити вишите вбрання продовжувала жити в наші часи. Усе створене Яна присвячує пам’яті свого чоловіка Дмитра Шаповала, який добровольцем пішов до війська та загинув за Україну влітку 2022 року.

Для багатьох командні збори стали звичною реальністю. І сьогодні вони ширяться мережею з ледь уявною швидкістю. Відкриючи допоміжну банку сьогодні, кожен може долучитися до допомоги нашим воїнам. Збіролови – добровольча організація, котра займається командними зборами. Сьогодні в рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» Даниїл Тюріков розповідає нам про Збіроловів, про командні збори та свій шлях до цієї діяльності. 

Спікери обговорили необхідність популяризації інклюзії в Україні як одного з принципів Європейського Союзу в контексті Євроінтеграції, кращі практики впровадження інклюзії та роль країн Європейського Союзу в цьому процесі, обговорили важливість забезпечення рівних можливостей для всіх громадян та розповіли про програми, що реалізуються в Україні та країнах Європейського Союзу та спрямовані на підвищення рівня обізнаності молоді щодо інклюзії, до яких кожен охочий може долучитися вже зараз.

Свято День Європи в Україні відзначається багато років, цьогоріч не виключення. 25 травня Мистецький Арсенал зібрав чимало громадських діячів, експертів, представників ОГС, киян та гостей міста для святкування фестивалю  «Разом Діємо Фест», організованого Представництвом Європейського Союзу в Україні. Святкування стало головною подією Всеукраїнської комунікаційної кампанії про підтримку ЄС громадянського суспільства та незалежних медіа України «Разом Діємо. Разом ми Європа», що стартувала 3 травня й триватиме до кінця липня 2024 року в усіх регіонах України. 

«Як ти там?» — це питання, яке ми ставимо своїм близьким з перших днів війни. Саме воно стало ключовим для заснування мікромедіа Yaktytam, співзасновником якого є Костянтин Андріїв. У нашій розмові Костянтин розповідає про цінності любові та поваги до рідного міста, важливість формування громадянського суспільства та роль мікромедіа у відбудові Запоріжжя. Наш герой наголошує на важливості підтримки ЛГБТ-спільноти в Україні, адже кожен повинен мати право на повагу та рівні можливості, незалежно від своєї сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.

Коли ми чуємо слово  «війна», ми згадуємо про тисячі вбитих людей, про тисячі вбитих тварин та тисячі зруйнованих міст і сіл. Коли ж ми бачимо наслідки цієї війни на фото чи відео, ми переживаємо величезний спектр емоції: від болю до жаху, від сліз до крику. Ці кадри важко стерти з пам’яті. Ці кадри створює Тарас для того, аби ми не були забуті, аби війна не була забута. 

Пані Евеліна розповідає про те, як життя спонукало її заснувати благодійний фонд. Ділиться тим, як організована його робота. А також розповідає зворушливі історії людей, яким вона допомагає.

У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми збираємо та поширюємо історії проактивних дій молодих українців з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Сьогодні Евеліна Сливинська поділиться тим, як двічі через війну змушена була покинути свій дім. Розповість, як почала займатись волонтерством.

Війна триває, і сьогодні неабияк цінною є підтримка України як на фронті, так і в тилу. Хтось став на територіальному захисті, інші гуртують людей всередині країни, але також не менш важливим є аспект зовнішньої репрезентації. Якщо про Україну перестануть говорити на іноземних теренах, то й про її боротьбу за незалежність неодмінно забудуть, вона відійде на тло їхніх буднів. 

Молодіжний серіал “Sex Education” порушує питання сприйняття себе та свого тіла у різному віці. Герої-підлітки розкривають на своїх прикладах складнощі, з якими можуть зіткнутися їхні справжні прототипи.

Особистий бренд — це доволі абстрактне поняття, яке містить багато складників, але воно інтуїтивно зрозуміле для кожної людини. Сподіваємося, після цієї статті Ви познайомитеся ліпше зі всіма його аспектами та опануєте тонкощі створення особистого бренду.

Вітаємо! Маємо дійсно чудову новину сьогодні: норвезька фундація the Fritt Ord Foundation дала схвальну відповідь на грантову заявку від нашої ГО. Подавались з проєктом під назвою “War Diary: stories of Ukrainian resistance” (українською “Щоденник війни: історії українського спротиву”).

Гостьовим лектором фінальної зустрічі був Остін Маллой, американський журналіст, мультимедійним редактор і відеожурналіст Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода. Остін має багаторічний досвід роботи у пострадянських країнах, зокрема працював для газети Kyiv Post та Voice of America. Він поділився своїм баченням перспектив професії журналіста у сучасних умовах, розповів про власний професійний шлях. Відповідаючи на запитання студентів, гість наголосив, що, незважаючи на шалені швидкості розвитку інформаційних технологій, базовим умінням у професії журналіста залишається створення текстів.

18 квітня відбулась лекція на тему: «Україна, російська пропаганда і норвезькі медіа». Цього разу спікером був Бйорн Йохан Бергер – норвезький блогер, член правління Товариства норвезько-української дружби, позаштатний автор низки норвезьких газет і тижневиків. Бйорн познайомив студентів з настроями в Норвегії, охарактеризувавши їх як «глибокий історичний спокій» і «наївність». Водночас, він відзначив, що молоде покоління норвежців демонструє високий рівень медійної грамотності. 

Матіас Веделер, радник Норвезької Прес Ради, яка виконує функції громадського регулятора у конфліктах щодо порушення прав і дотримання стандартів журналістики, розповів студентам про специфіку застосування Етичного кодексу журналіста в Норвегії.

Медіа та демократія, як вони співіснують та залежать одне від одної? Лейф Лонсманн ознайомив студентів із роллю вільної преси у демократичних країнах, тим, що медіа мають нести правду у суспільство та формувати громадську думку. Також поговорили на тему того як вільне медіа проявляє себе у ролі четвертої влади в країні.