Мабуть, усі ви чули про Стівена Гокінґа. Це, безумовно, всесвітньо відоме ім’я, видатний фізик, космолог, чиї відкриття кардинально змінили наше розуміння таких речей, як природа чорних дір та походження Всесвіту, і що більш вражаюче – більшу частину своєї кар’єри він робив ці приголомшливі дослідження, будучи прикутим до інвалідного візка. І сьогодні я хотів би розповісти вам про одну чудову його біографію, яку прочитав вже кілька разів, хочу поділитись, чим вона мені так сподобалась.

Наші партнери, AIESEC, оголосили набір учасників до своєї організації.

В Україні працює скоординована мережа патріотичних фейсбук-сторінок, які поширюють клікбейтні та маніпулятивні заголовки, націлені на збільшення авдиторії та монетизацію через рекламу.

ГО “Платформа студентської журналістики” запрошує активну, творчу та небайдужу молодь долучитися до роботи нашого онлайн-видання Truthful Reporting.

Уже більше року пані Інна є волонтеркою Kyiv Defenders й разом з командою працює там, де палає. Що є стимулом для волонтерства та чому це важливо? У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» розповідаємо про життєвий шлях людини, котра поміж материнством, роботою та особистим життям знаходить час для допомоги суспільству. 

Софія, яка вимушено переїхала до Португалії через російську агресію, перетворила щоденність на платформу для підтримки українських військових. У другій частині інтерв’ю для Truthful Reporting вона розповідає про свій волонтерський шлях та популяризацію української культури, від перших заходів до успішних «дружніх зборів». Софія ділиться власним досвідом, інструкцією ефективних зборів і планами на майбутнє, закликаючи до активної підтримки та співпраці для допомоги Україні.

У Португалії мешкає 21-річна Софія, українська волонтерка, яка змушена була покинути Київ через російське вторгнення. Сьогодні вона активно розвиває українську спільноту в Португалії, залучаючи ресурси для підтримки української армії. Софія разом з командою вже зібрали понад 18 мільйонів гривень на допомогу Україні і вважає це лише початком. У цьому матеріалі ми дізнаємося про адаптацію Софії в Португалії, її життя в діаспорі, а також про розвиток українського бізнесу, креативу та волонтерства очима молодої волонтерки.

18 травня наші партнери Відокремлений підрозділ ВМГО «АЙСЕК в Україні» у Києві провели захід присвячений початку кар’єри для української молоді. Захід Youth2Business зібрав 65 учасників та учасниць і став чудовою можливістю розширити знання в темах особистого та професійного розвитку для молоді, а також детальніше ознайомитися із запуском COKE INTERNSHIP 2024 в Україні.

За плечима 21-річного Володимира Крутевича з Тернопільщини десятки відвідин найгарячіших ділянок фронту, куди він доставляє допомогу українським захисникам. Волонтер піклується й про цивільних громадян на деокупованих та наближених до лінії зіткнення територіях. З перших днів російського наступу хлопець фіксує побачені моменти на камеру: зруйновані населені пункти, залишки техніки, вирви від вибухів, емоції тих, кого торкнулась війна. Його кадри нікого не залишать байдужим. Про людей, які не залишають рідну домівку навіть попри смертельну небезпеку, роль фотографії та протистояння шкідливим наративам, які поширює ворог, ми поговорили з Володимиром Крутевичем.

Володимиру Крутевичу з містечка Кременець, що на Тернопільщині, 21 рік. Він волонтерить з початку повномасштабного вторгнення. За більш ніж два роки війни юнак здійснив понад 50 поїздок на передову, а також відвідав більшість деокупованих територій.
Попри численні ризики й небезпеку, він доставляє найнеобхідніше військовим та цивільним: продукти, медикаменти, одяг, техніку тощо. Володимир вважає, що ми повинні витримати ворожий наступ, а також постійно допомагати не покладаючи рук нашим захисникам та українцям, які опинилися в біді.
З кожного відрядження герой нашого матеріалу привозить емоційні світлини, на яких закарбовує побачене. Ми поспілкувалися з Володимиром Крутевичем про «залаштунки» волонтерства, воєнну фотографію та вплив війни на його моральний стан у тилу.

Оля – це надзвичайно талановита багатогранна особистість, яка ділиться своєю історією українського опору російській агресії. Вона активно волонтерить, збираючи кошти для військових, і пише вірші, що відображають її глибоку любов до України. Творчий псевдонім Ольги «крилата риба» символізує її мрійливу й творчу натуру, яка прагне створювати красу навіть у найскладніші часи. Поезія – її особиста терапія, що допомагає впоратись з болем та емоціями й повертає наснагу жити та боротись. 

«”Дивіться, терикон!”, – казала я на кожен, який ми проїжджали повз. Хлопці сміялись, адже вони привезли мене додому.» Історія про перший рейс до рідної області в умовах війни, вступ у волонтерську організацію та набиті вугіллям кишені.

Крістіна Бут на особистому досвіді дізналася, що таке втрата і як важко знайти потрібну та водночас доступну підтримку. Особистий біль і початок великої війни спонукали її створити осередок, де підтримка та психологічна допомога існує у відкритому доступі для кожного. Платформа «Бути» – це відповідь Крістіни на втрату.

Повномасштабне вторгнення Анастасія Гончарова зустріла на Кіпрі, де працювала вже декілька років. Без вагань погодилася координувати напрямок з допомоги українським військовим в компанії, згодом відкрила перший власний збір, який пройшов вдало. З того часу не зупиняється, зібравши вже близько восьми мільйонів гривень, для чого використовує смішні меми, публікує ущипливі дописи та по три години на день розсилає в особисті прохання підтримати черговий збір. Хоч мала змогу залишитися, та у 2023 році повернулася в Україну. Не вважає, що робить щось особливе. На її переконання, допомагати рятувати життя захисників і захисниць має кожен і кожна, хто має український паспорт. 

Ксенія Хараман почала свій творчий шлях у Донецьку, місті, що назавжди залишило слід у її серці. Однак неспокійні події та військові дії примусили її залишити рідну домівку. Історія української художниці, яка стала волонтером та координатором проєкту «Відновлення стели Донецька область», далі у сюжеті.

ГО «Платформа студентської журналістики» зареєстровано суб’єктом у сфері онлайн-медіа, а саме сторінки в соціальних мережах і сайт «Truthful Reporting».

Коли всі їхали з прикордонних міст до центру України, Крістіна Бут, зустрівши повномасштабне вторгнення в Запоріжжі, у перший день поїхала додому в Мелітополь, де знайшла своє призначення у спротиві окупації та проукраїнських протестах.

З дитинства Ольга Олійник любить допомагати людям, як вчив власним прикладом її батько. На початку 2022 року він пішов добровольцем на фронт. Після виходу на завдання під Бахмутом у серпні того ж року зв’язок з ним зник, і на сьогодні родина не знає, що з ним. Ольга часто говорить з батьком у снах, це дає їй віру, що він живий. Поки тривають пошуки, дівчина допомагає іншим військовим. Це подяка за захист країни та спосіб заспокоїти душу. 

Валерія Самошина – перспективна тележурналістка, яка активно вдосконалюється у цій галузі. Будучи членкинею Національної спілки журналістів України, вона робить значний внесок у розвиток медіапростору країни. Самошина Валерія Віталіївна також є викладачкою на факультеті журналістики та українознавчих студій у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, вона не тільки ділиться своїм досвідом з майбутніми журналістами, а й формує новий підхід до медіаосвіти.
Сьогодні в рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми дізнаємося більше про її шлях у журналістиці, про труднощі, які постають перед нею, і про її бачення ролі журналістики під час війни. 

«”Я нічого не знаю – моя хата скраю” – це не так працює», – так висловився герой сьогоднішнього інтерв’ю, військовий з позивним Малюк. Унікальна історія українського військового-кіборга, який при численних пораненнях з 2014 року продовжує захищати країну.

Аліна Швець уже понад два роки є частиною благодійного фонду «Рій». Героїня не тільки займається створенням контенту, але й активно волонтерить та підтримує Збройні сили України. Її історія надзвичайно цікава та натхненна, а внесок у розвиток благодійності є прикладом для багатьох.
Аліна поєднує в собі безліч ролей: волонтер, SMM-спеціаліст, content creator, і до того ж знаходить час для сім’ї, захоплень та громадської діяльності. У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми дізнаємося більше про її шлях у фонді «Рій», роботу над створенням контенту, що надихає та мотивує, а також про її захоплення та життєві принципи.

Лідерські якості допомогли Анастасії Лембі зібрати навколо себе понад 20 однодумців, спільно з якими менш ніж за рік виготовили та передали на фронт близько 3500 повербанків. Бажання докластися до наближення перемоги України спонукає до нових ідей та їх втілення, тож тепер фондівці збирають FPV-дрони. 

Фундація Суспільність за сприяння «Інтерньюз-Україна» та інтернет-видання «Детектор медіа» запрошує студентів випускних курсів бакалаврату та магістратури шкіл журналістики з усіх регіонів країни взяти участь у конкурсному відборі до програми стажування «Хаб медіа мобільності».

Залишаючись в окупованому Херсоні, фотографиня Марія Пуля знімкувала рідне місто, аби зафіксувати його для історії ще незруйнованим. Ризикуючи, фіксувала на фотокамеру проукраїнський мітинг, коли навпроти стояли російські окупанти зі зброєю, а також створювала власний фотопроєкт про єдність Херсона з усією Україною, коли під вікнами їздила ворожа військова техніка. Через пів року ухвалила рішення виїхати, а коли на початку листопада 2022 прочитала новину про звільнення міста, розплакалася прямо у вагоні метро. 

Херсонка, а нині киянка Марія Пуля уже три роки як змінила свою професію і фотографує людей. Це уміння колись допомогло їй прийняти своє тіло, тепер через фотознімки вона допомагає зробити це іншим. Розпочинала свою діяльність до повномасштабного вторгнення, продовжує і зараз, тож спостерігає зміну у запитах на зйомку.

Безперечно історія фотожурналістики нерозривно пов’язана з журналістикою в цілому. Це симбіоз, у якому як у живому організмі одне пов’язано з іншим, тож неможливо розглядати журналістику без існування фотографії.

Навіть сьогодні, коли завдяки розвитку новітніх технологій кожна людина навіть далека від сфери журналіста може фіксувати за допомогою телефону ледь не все, що відбувається навколо неї, неможливо недооцінити важливість фотографії на шляху висвітлення будь-яких подій.

Такі заклади є ледь не в кожному місті, але з епохою інтернету вони дуже знеціненні – і дарма. Про один з таких закладів і буде мій репортаж. Кременчуцький місцевий палац культури – це не просто будівля, де відбуваються культурні заходи. Це справжнє серце міста та осередок народних кружків творчості. Тут вирує життя, переплітаються різні епохи та жанри, і кожен куточок просякнутий духом мистецтва. 

Яну Бєльську часто можна застати в дорозі між двома містами: Києвом, де живе вже 10 років, та Конотопом Сумської області, де народилася і де живуть її батьки. Разом вони займаються розробкою одягу, оздобленого вишивкою, аби українська традиція носити вишите вбрання продовжувала жити в наші часи. Усе створене Яна присвячує пам’яті свого чоловіка Дмитра Шаповала, який добровольцем пішов до війська та загинув за Україну влітку 2022 року.

Для багатьох командні збори стали звичною реальністю. І сьогодні вони ширяться мережею з ледь уявною швидкістю. Відкриючи допоміжну банку сьогодні, кожен може долучитися до допомоги нашим воїнам. Збіролови – добровольча організація, котра займається командними зборами. Сьогодні в рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» Даниїл Тюріков розповідає нам про Збіроловів, про командні збори та свій шлях до цієї діяльності. 

Спікери обговорили необхідність популяризації інклюзії в Україні як одного з принципів Європейського Союзу в контексті Євроінтеграції, кращі практики впровадження інклюзії та роль країн Європейського Союзу в цьому процесі, обговорили важливість забезпечення рівних можливостей для всіх громадян та розповіли про програми, що реалізуються в Україні та країнах Європейського Союзу та спрямовані на підвищення рівня обізнаності молоді щодо інклюзії, до яких кожен охочий може долучитися вже зараз.