UA
EN
Для початку розкажіть трішки про себе.
Я освоюю спеціальність «Публічне управління та адміністрування». Загалом фах – «Державне управління». Щодо роботи, на цю мить ніде не працюю, бо це нереально поєднати з волонтерською діяльністю та навчанням в університеті. А залишити свій напрямок у волонтерстві не можу, бо на мене сподіваються. Крім цього, ще маю певну громадську діяльність у Кременецькій громаді.
Про ваш волонтерський шлях. З чого все розпочалося і як переросло в ту справу, якою займаєтеся зараз?
Усе стартувало з благодійних аукціонів. Я малював картини акрилом або олійними фарбами і продавав їх за найбільший донат у соцмережах (Володимир давно захоплюється живописом і графікою – прим. авт.). Кошти, вторговані з продажу, стовідсотково перечислював на рахунок Збройних Сил України.
До війни я мав одиничний досвід поїздки на фронт. У 2021 році відвідав хлопців у Донецькій області. А вже під час російського вторгнення перше відрядження було на Київщину, мабуть, через тиждень після її деокупації. Тоді з’їздив у Бучу, Ірпінь та в інші населені пункти на півночі області, недалеко від білоруського кордону. У нас ще не було професійної команди на той момент. Поїздку організували ініціативні люди від релігійної громади, а зібрали кошти на все необхідне за підтримки небайдужих. Так відвідали Київщину двічі.
А вже масштабнішими стали мої відрядження на Харківщину, Донеччину тощо. Я почав співпрацювати з благодійним фондом «Погляд» з міста Кременець. Ця організація надавала благодійну допомогу ще до початку повномасштабного вторгнення. Мабуть, 95% поїздок я здійснив спільно з моїм товаришем Олександром Котовським, за сумісництвом – співзасновником фонду. Завжди відзначаю його, бо він – військовий капелан і дійсно дуже активно допомагає нашим захисникам.
Чи велика наразі ваша волонтерська команда? Хто в неї входить?
Постійний склад нашої команди – невеликий. Це Олександр Котовський та я. Є люди, які долучаються до завантаження волонтерського екіпажу. Це процес, що залишається «поза кадром», але він вкрай важливий. Якщо мова йде про великі вантажі, то доєднуються кременчани, члени місцевої релігійної громади тощо.
Також вагомий внесок роблять наші партнери. Їх загалом багато, усіх не злічити, і чимало перебувають за кордоном. Однак, повноцінною членкинею команди я вважаю волонтерку Світлану Дзюму-Чан. Ця жінка родом з Кременця, а живе в Китаї. Світлана об’єднала українців, які живуть там, у велику спільноту – CUP (розшифровується як Creative Ukrainian People – прим. авт.). Вони працюють дистанційно й покривають значну частину наших витрат.
Скільки поїздок на передову й території, наближені до зони бойових дій, ви здійснили з початку повномасштабної війни? Які області відвідали?
Одного разу я хотів підбити таку статистику і «грався» з цифрами. Це складно, тому що обліку відряджень ми не ведемо. Однак, за понад два роки поїздок було точно поза п’ятдесят… Кількість коливається від 50 до 70. Ми возили допомогу фактично по всій «лінії зіткнення». Це Київщина, Чернігівщина, Харківщина, Донеччина, Луганщина (і тих 3% земель, підконтрольних Україні), Херсонщина та Запоріжжя. Я відвідав усі області вздовж кордону з росією, окрім Сумщини.
Ви допомагаєте і військовим, і цивільним, а саме місцевому населенню. Які запити від них зазвичай отримуєте?
Спершу про цивільних. Найчастіше веземо харчі довготривалого зберігання, одяг, засоби гігієни та інші речі, яких найбільше потребують. Пошук та формування «допомоги» – це власне те, чим займається Олександр Котовський і благодійний фонд. Зібрати все вдається завдяки міжнародним організаціям та пересічним людям, які щось передають. І якщо на початку війни запити на «допомогу» для цивільних були величезні, то сьогодні вони – мінімальні.
Щодо військових, варто враховувати таку деталь, як статутна діяльність фонду. Тобто не кожна організація може допомагати військовим формуванням, якщо за документами вказана допомога цивільним. Тому волонтерську діяльність для наших захисників ми здійснюємо від себе особисто, а не в рамках фонду.
Військові мають потребу в їжі швидкого приготування, але лише під час ротацій, формування нової бригади, зміни особового складу, виїздів на місця бойових дій тощо. Від них переважно ми отримуємо запити на різне матеріально-технічне забезпечення: зарядні станції, FPV-дрони, комплектуючі до дронів, батареї для радіозв’язку, РЕБи, засоби сповіщення безпілотних літальних апаратів тощо.
Також часто бачу на вашій Facebook-сторінці дописи про збір коштів на потреби бійців. Розкажіть про них більше. На що переважно збираєте донати?
Наша волонтерська команда невелика, але кожен у ній має свої обов’язки. Зокрема, саме я займаюся зборами коштів. Не організовую їх «з нуля», бо з тією кількістю аудиторії, яку маю наразі, це складно. Тому долучаюсь до наявних зборів – беруся закрити певну частину суми. Було б неможливо робити це без підтримки людей, які за кордоном. Насамперед команди Світлани Дзюми-Чан. Найбільші суми надходять від українців, які мешкають у Китаї, та безпосередньо китайців. Багато хто дивується, оскільки знає позицію КНР щодо війни рф проти України. Однак, попри це, люди, які проживають там, дуже допомагають ЗСУ й цивільним українським громадянам. До закриття зборів приєднуються й мешканці Кременця, особливо якщо знають конкретних військовослужбовців, які служать у якійсь бригаді, куди ми їдемо.
Зазвичай я реагую на термінові запити або ж долучаюся до зборів великих сум, які складно закрити комусь одному. Бувають дзвінки від хлопців, типу: «Володя, нам потрібно те, те й те “на вже”. Здебільшого це зарядні станції, бо тепер ціна на них зросла. Один з останніх масштабних зборів був на тепловізор для наших кременчан – майже 78 тис. грн. Раніше збирали на дрони понад 100 тис. грн.
Допомагаєте лише військовим з Кременця чи й інші бригади звертаються?
Ні, у нас немає жодної «територіальної прив’язки». Якби їздили лише в одну область, тоді, можливо, везли б допомогу єдиній бригаді. А так співпрацювали й з батальйоном «Айдар», і з морською піхотою, і з 68-ю єгерською та 65-ю механізованою бригадами тощо. Активно відвідуємо чимало військових формувань на різних напрямках фронту, найчастіше Донецькому й Запорізькому.
Як готуєтеся до кожної волонтерської поїздки?
Приготування насправді довготривалі. По-перше, ти повинен розуміти, яку територію збираєшся відвідати. По-друге, потрібно дізнатися про потреби бійців і цивільних у тих населених пунктах. Обдзвонюємо людей за контактами, які я маю, які має Олександр Котовський, і про все домовляємося. Наступний етап – збір та формування вантажу (допомоги). Багато часу займає адміністративна робота – опрацювати запити, зателефонувати/написати комусь, «запостити» у соцмережі допис. Одній людині доводиться виконувати кілька справ одночасно.
Ще один момент – своїм транспортом не завжди виходить дістатися до лінії розмежування. Тому в кожній області маємо знайому команду місцевих волонтерів, з якими взаємодіємо. Якщо ми там – вони перші про це знають. І надають «цільовий» транспорт, яким можна доїхати в будь-яке потрібне місце.
Покликання на інстаграм-профіль і фейсбук-сторінку Володимира, де можна слідкувати за його волонтерською діяльністю, переглянути воєнні фото й долучитися до зборів коштів чи допомоги українським військовим/цивільним.
Кінець першої частини інтерв’ю.
