Повномасштабне вторгнення Анастасія Гончарова зустріла на Кіпрі, де працювала вже декілька років. Без вагань погодилася координувати напрямок з допомоги українським військовим в компанії, згодом відкрила перший власний збір, який пройшов вдало. З того часу не зупиняється, зібравши вже близько восьми мільйонів гривень, для чого використовує смішні меми, публікує ущипливі дописи та по три години на день розсилає в особисті прохання підтримати черговий збір. Хоч мала змогу залишитися, та у 2023 році повернулася в Україну. Не вважає, що робить щось особливе. На її переконання, допомагати рятувати життя захисників і захисниць має кожен і кожна, хто має український паспорт. 

З дитинства Ольга Олійник любить допомагати людям, як вчив власним прикладом її батько. На початку 2022 року він пішов добровольцем на фронт. Після виходу на завдання під Бахмутом у серпні того ж року зв’язок з ним зник, і на сьогодні родина не знає, що з ним. Ольга часто говорить з батьком у снах, це дає їй віру, що він живий. Поки тривають пошуки, дівчина допомагає іншим військовим. Це подяка за захист країни та спосіб заспокоїти душу. 

Лідерські якості допомогли Анастасії Лембі зібрати навколо себе понад 20 однодумців, спільно з якими менш ніж за рік виготовили та передали на фронт близько 3500 повербанків. Бажання докластися до наближення перемоги України спонукає до нових ідей та їх втілення, тож тепер фондівці збирають FPV-дрони. 

Залишаючись в окупованому Херсоні, фотографиня Марія Пуля знімкувала рідне місто, аби зафіксувати його для історії ще незруйнованим. Ризикуючи, фіксувала на фотокамеру проукраїнський мітинг, коли навпроти стояли російські окупанти зі зброєю, а також створювала власний фотопроєкт про єдність Херсона з усією Україною, коли під вікнами їздила ворожа військова техніка. Через пів року ухвалила рішення виїхати, а коли на початку листопада 2022 прочитала новину про звільнення міста, розплакалася прямо у вагоні метро. 

Херсонка, а нині киянка Марія Пуля уже три роки як змінила свою професію і фотографує людей. Це уміння колись допомогло їй прийняти своє тіло, тепер через фотознімки вона допомагає зробити це іншим. Розпочинала свою діяльність до повномасштабного вторгнення, продовжує і зараз, тож спостерігає зміну у запитах на зйомку.

Яну Бєльську часто можна застати в дорозі між двома містами: Києвом, де живе вже 10 років, та Конотопом Сумської області, де народилася і де живуть її батьки. Разом вони займаються розробкою одягу, оздобленого вишивкою, аби українська традиція носити вишите вбрання продовжувала жити в наші часи. Усе створене Яна присвячує пам’яті свого чоловіка Дмитра Шаповала, який добровольцем пішов до війська та загинув за Україну влітку 2022 року.

Хоч зараз Наталія Васильєва, корінна харків’янка, а нині жителька Києва, збирає на авто для брата-військового, та волонтеркою себе не вважає. Свій внесок у підтримку та розвиток України робить як письменниця і книговидавчиня, засновниця видавництва «Відкриття».

Як зустріла новину про початок російсько-української війни у 2014 році, як бачила початок повномасштабного вторгнення з вікна своєї харківської квартири на Салтівці та як продовжує займатися письменництвом і видавничою справою, фіксуючи воєнні події та даючи літературний стартовий майданчик молодим українським письменникам, говоримо з Наталією Васильєвою.

У доречність ідеї Надії Радчук з Рівного відвідувати поранених у госпіталі спочатку ніхто не повірив. Але 24-річна очільниця Rivne Rotaract Club не відступила й отримала від захисників, які перебувають на лікуванні, зворушливу хвилю вдячності. Тепер до ініціативи долучаються все більше людей, а Надія шукає можливості для розширення допомоги пораненим.

29-річна Стелла Марчук працює у сфері ІТ, а вільний час присвячує творчості, створюючи сувеніри з авторськими ілюстраціями. Для неї це ідеальний баланс, хоч для його віднайдення знадобився час. У перші дні повномасштабного вторгнення художниця не розуміла, як можна займатися мистецтвом, та згодом розгледіла в цьому інструмент для закарбовування спогадів та емоцій і волонтерства. Тепер передає свої листівки у військові госпіталі, аби через малюнок висловити слова підтримки та вдячності за наш захист, а частину від продажів віддає на збори для української армії. 

Для киянки Світлани Почепець найстрашнішими за майже два роки широкомасштабної російсько-української війни були перші два тижні в окупації. І хоча у дачне селище, де вона перебувала разом зі своєю родиною, завдяки вдалому географічному розташуванню окупанти не зайшли, та виїжджати через російський блокпост, бачити зруйновані будівлі, чужинський прапор та чути ворожу мову було нестерпно.

Киянин Віталій Торчинський — айтівець. До повномасштабного вторгнення його хобі були програмування та електроніка, адже це й улюблена справа, і підтримка власної конкурентоздатності на ринку праці.

З початку повномасштабного вторгнення увесь вільний час — після роботи та у вихідні — волонтер присвячує ремонту дронів. За рік роботи відремонтував їх вже понад 150.

Дмитро Зінченко й Анастасія Алексєєва живуть у селищі Іванків, яке знаходиться на півночі Київської області й одним із перших зустрічало ворожі російські війська 24 лютого 2022 року. Подружжю, яке тільки нещодавно побралося і повернулося з відпочинку на Шрі-Ланці, довелося пережити понад місяць окупації. Аби подякувати тим, хто підтримував у складні дні, вирішили виготовляти патріотичні піни. А з часом до асортименту додали піни із зображенням картин землячки Марії Примаченко, аби популяризувати її творчість.

Валерія Покуса та її чоловік родом з Донеччини. У травні 2014 року, коли розпочалися бої за Донецький аеропорт, вони змушені були покинути домівку, виїхавши до Києва. А у лютому 2022 року, рятуючись вже від повномасштабного вторгнення Росії в Україну, виїхали зі столиці і повернулися лише влітку того року.

Увесь цей рік родина активно залучена до волонтерської діяльності: Валерія з донькою Мирославою печуть солодощі, які потім усією родиною продають на благодійному ярмарку.

Наприкінці травня минулого року близько десяти небайдужих киян організували невеликий ярмарок, аби одноразово допомогти знайомим волонтерам з черговим збором. Та захід мав такий успіх, що ініціатори вирішили продовжувати.

За півтора року команда збільшилася, а в тепер вже традиційного недільного благодійного ярмарку на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря з’явилися завсідники.

«Нас звати Микола і Христина, ми пара, і нам обом по 29». Так кажуть про себе Крістіана Хойдра та Микола Васюк — подружжя з Києва, яке мріяло про весільну подорож, натомість вже півтора року закуповує техніку для розвідки та перехоплення, автомобілі, тактичну медицину. До волонтерства залучили членів родини та запрошують донейтити на Сили оборони усіх, з ким зустрічаються у повсякденному житті.

Родом з Тернопільщини, а нині киянка Ольга Римарчук – 29-річна програмістка в ІТ-сфері. У березні 2022 року вона взялася допомогти у зборі для своїх родичів-військових на тактичні рукавиці, а на сьогодні вже зібрала майже 800 тисяч гривень, за які придбала амуніцію та військові товари для фронту. Для досягнення цих речей їй знадобились лише інстаграм-сторінка, підтримка сім’ї, друзів і колег та фотографії улюбленої кицьки Жозі.