UA
EN
Розкажіть, будь ласка, про себе та свою діяльність.
Мене звати Інна, мені 33 роки, я живу в режимі постійного дедлайну, тобто я не вмію зупинитися й нічого не робити. Але цьому вчусь, тому що це секрет ефективності. За освітою я фінансист, а основною моєю діяльністю є робота в банківській сфері. Крім основної роботи я є волонтеркою. Моя волонтерська праця розпочалась не з 24 лютого, звичайно, я допомагала й до початку війни, проте саме активна діяльність стартувала трохи більше року тому.
Першого травня я доєдналась до команди KD офіційно. Моїм початковим завданням було робити сторіз, я додатково проходила навчання, тож маю досвід в SMM. Згадую нашу мініспівбесіду з SEO Kyiv Defenders, коли мене запитали скільки часу я можу приділяти волонтерству? Відповіла, що 3-4 години легко можу знайти. Соцмережі, сторіз, ну що там тієї роботи. Внаслідок ти 24/7 робиш це, але не тому, що потрібно, а тому що ти кайфуєш від цього. Це твій мотиватор, твоя пігулка, щоб не з’їхати з глузду.
Можливо це звучить егоїстично, адже ми всі це робимо задля перемоги, однак саме волонтерство допомагає тобі триматися в тонусі. Окрім волонтерства я мама, це мій додатковий мотиватор збільшувати кількість мертвої русні й наближати нашу перемогу. Мої батьки місяць були в окупації, для мене це тригер, що дає поштовх робити все, щоб вони більше там не опинилися.
Звідки ви родом?
Народилась у невеличкому місті Славутич, що було побудовано після чорнобильської катастрофи. Воно неймовірне. Думаю, у мене було найщасливіше дитинство з усіх можливих, адже моє покоління зростало в той період, коли станція вже вибухнула, а війни та коронавірусу ще не було. Попри матеріальні труднощі, дитинство лишилося приємним спогадом. На той час Славутич був точно для дітей та про дітей. Ми мали можливість навчатися, спокійно ходити безпечними вулицями та безтурботно насолоджуватись дитинством. Воно в мене було дуже насичене подіями.
Чому вирішили приєднатися саме до Kyiv Defenders?
Про Kyiv Defenders я почула від свого родича, втім на той момент у мене не було, мабуть, внутрішньої потреби приєднатися до когось. З самого початку війни я донатила, передавала певні речі, тобто це була фінансова підтримка військових та фізична підтримка цивільних. Варто зауважити, що 1 березня 2022 року я з дитиною виїхала за кордон і повернулася в Україну 16 вересня того ж року. Направду, так сильно додому я ще ніколи не хотіла. До виїзду за кордон у мене майже не було водійського досвіду, втім так хотілося на рідну землю, що я летіла додому. Після приїзду я продовжила фінансово допомагати, а виїзд за кордон навчив нас мінімалізму. Ти усвідомлюєш, що оскільки можеш місяць прожити в одному спортивному костюмі, то інші 5 тобі й не потрібні, однак вони необхідні комусь іншому. Ця думка спонукала мене переглянути весь гардероб, відокремити речі, котрі можуть знадобитися комусь більше, аніж мені. Одяг вирішила віддати до Kyiv Defenders, тому що довіряла їм та знала одного з членів команди. Якось побачила вакансію в них, організація набирала людей у команду, тож я вирішила потайки від знайомого подати заявку. Я хотіла самотужки туди потрапити, а не завдяки дружнім зв’язкам.
Розкажіть про основні напрямки роботи цієї громадської організації людям, які не знайомі з її діяльністю?
Основним напрямком роботи Kyiv Defenders є допомога військовим і цивільним на прифронтових територіях. Ми там, де палає. На сьогодні ми надали допомогу більш ніж 200 підрозділам, котрі перебувають на передовій. Ми не допомагаємо підрозділам у тилу, тому що вважаємо доцільнішим підтримувати хлопців на нулі, адже вони борються за своє життя й нашу незалежність. Ми допомагаємо з усім – від засобів особистої гігієни до ударних дронів. Тобто допомога умовно поділяється на глобальні поточні проєкти, такі як автомобілі, генератори, ударні безпілотники, якими ми дуже пишаємося. І на якісь продукти харчування, амуніцію, термоодяг, медикаменти, рюкзаки для парамедиків, щось невелике, але дуже потрібне. Дякуючи нашим партнерам, військові повністю забезпечені всім необхідним, що також дуже важливо, як для захисників, так і для мирного населення прифронтових територій. З нагоди Міжнародного дня захисту дітей ми збудували ігровий майданчик у Новопокровці завдяки нашим партнерам з Японії. Він для дітей, які живуть за 30 кілометрів від лінії фронту, якщо я не помиляюся. Також ми допомагаємо медичним закладам у Торецьку й Краматорську, реабілітаційним центрам. Наші партнери надсилають нам одяг, якісь речі, памперси, така допомога направляється цивільному населенню.
Чи змінилося ваше життя відтоді, як ви почали займатися волонтерством?
По-перше, у моєму житті є неймовірні люди, які мене мотивують, підтримують, і з якими я роблю дійсно важливі речі, я це відчуваю. Моє життя змінилося, тому що я завжди хотіла бути частиною команди, яка робить речі, що змінюють світ на краще. І я отримала таку можливість, плюс тут я реалізую себе з іншого боку. Волонтерство займає буквально 24 години на добу й 7 днів на тиждень, у тебе немає вихідних, немає розуміння того, що зараз 11 година вечора, час лягати спати. Наприклад, минулого тижня я поїхала передавати машину військовим об 11 годині вечора. Це єдиний час, коли вони можуть забрати її.
Відтак життя однозначно змінилося, стало більш стійким, тому що я розумію, що я важлива й потрібна своїй країні. Я розумію, що зі мною є команда, яка так само захоплена й близька до моїх цінностей. У мене стало менше вільного часу, він зник зовсім. Моя дитина стала волонтером не з власної ініціативи, хоча вона не проти, всюди зі мною ходить: на заходи, на завантаження, лише зрідка відмовляється. А іноді сама просить: «Візьміть мене, будь ласка». Звичайно, на терезах з’явився ще один камінь, який змушує балансувати між роботою, особистим життям, материнством і волонтерством. Рівновага не завжди вдається, я дуже далека від ідеалу в цьому питанні, проте якось це балансую.
Дуже тішить, що є такі люди, як ви, котрі власним прикладом вчать дітей допомагати іншим і показують, наскільки це важливо. Це надзвичайно цінний внесок у наше майбутнє. Спасибі вам за це.
Дуже вам дякую. Скажу, що це цинічна річ, але якби не війна, я б ніколи не виховала свою дитину таким патріотом, попри все своє бажання. До війни ми з дитиною були російськомовними, відповідно споживали російськомовний контент. Зараз, якщо моя дитина чує, що хтось з близького оточення десь сказав російське слово або навіть український виконавець грає російською, вона підходить і робить зауваження. Їй байдуже, що це старша людина, вона може підійти й сказати: «Знаєш, ти дивишся це відео й купуєш ракету, яка буде летіти на нас».
За час вашої діяльності, чи є історія, яка запамʼяталася вам найбільше? Є проєкт, у якому ви або ваша команда брала участь і це врятувало воїнам життя?
Таких історій чимало з моменту мого приходу в команду, це глобальні проєкти, до яких я була дотична частково або повністю. Серед таких і проєкт KD тачки, який повʼязаний з передачею автівок на прифронтові території. Ми збираємо кілька автівок і на них виїжаємо на фронт, щоб передати військовим. В один з таких автопотягів, повинно було їхати чотири автівки, однак за годину до завантаження ми дізнаємося, що машина не готова. Хлопці чекають, автівки немає. Її не встигли полагодити, вона не поїде. На завантаження приїхав один із партнерів, котрі допомагають нам знаходити автівки. Тож, приїхав на автівці, а додому їде на таксі. Колега домовилась, що ми забираємо цю автівку й вона їде на фронт. Ця автівка була придбана партнером, але не під наш запит, а в якості запасного варіанту, щоб мати якийсь у наявності. Власне, так можна охарактеризувати волонтерську діяльність. З таких веселих історій, що закінчились добре. Звісно, не все закінчується позитивно, на жаль, не всім підрозділам встигаємо допомогти. І дуже боляче, коли ти спілкувався з хлопцями, вони вже як рідні, а потім в один момент їх уже немає. Ефективно й швидко – це дуже важливі аспекти допомоги, бо іноді краще один раз зарано, ніж сто разів невчасно.
