UA
EN
Добрий день! Розкажіть нам про себе. Звідки ви, скільки вам років і чим займаєтесь?
Я родом з Тернопільської області, містечка Гусятин, проте одинадцять років прожила в Києві та вже от четвертий рік – у Львові. Мені тридцять два роки.
Поза сім’єю й домашніми справами я – smm, content creator (зокрема відео) і все інше, дотичне до соцмереж і маркетингу. Волонтерю, уже понад два роки. Я є частиною команди благодійного фонду «Рій» та долучаюся до інших ініціатив, які підтримують військо.
Заняття, які займають багато часу в моєму житті поза сім’єю та волонтерством – це шиття, сортування сміття, діяльність у Пласті (Національна скаутська організація України) разом з донькою, велосипедні прогулянки, книги, захоплення історією України.
Як почалась ваша історія з благодійним фондом «Рій»?
З Діаною, засновницею фонду, ми були знайомі ще задовго до повномасштабного вторгнення, працювали разом в іншій ініціативі, яку вона заснувала. Перші три місяці після 24 лютого я приходила до тями та шукала для себе безпечні опори, щоб втриматися в тому хаосі, який створили нам росіяни. Приблизно в кінці травня я знайшла в собі сили та написала Діані, що готова долучатися до підтримки війська разом з «Роєм». З того дня й до сьогодні я є частиною команди контенту (понад пів року була керівником цієї команди).
Ви згадували, що долучаєтесь до різноманітних ініціатив, що підтримують військо. Розкажіть більше про них.
Згадуючи це, йшлося насамперед про ініціативи, які я можу підтримати не лише фінансово, а й іншим способами.
Наприклад, створити контент для збору; відкрити власний збір і займатися його просуванням; брати участь в акції сортування сміття, щоб виручені кошти перетворити в донати; створювати разом з донькою різні вироби руками для підтримки морального духу наших захисників; збирати сировину для окопних свічок та елементи для дронів, які роблять дуже «боляче» ворогу.
Що надихає вас продовжувати творити контент і як ви боретесь з моментами, коли хочеться опустити руки?
Перш за все надихають тільки результати та задоволення, яке я отримую від процесу, коли ідея в моїй голові втілюється в реальність моїми руками.
У моменти відчаю я ніяк не борюсь, а просто дозволяю таким дням бути, як і всім іншим. Проживаю їх тихенько й «на дні». Проте, на жаль, так було не завжди. Тільки тоді, коли я відчула дуже сильне вигорання, то змогла почути себе. Врешті перестала боротися в такі моменти сама з собою, а навпаки, підтримую себе будь-яким способом.
Чи є у вас історії успіху, пов’язані з вашою волонтерською діяльністю, які надихають вас і досі?
Кожен закритий збір – це вже історія успіху. Особливо, коли це були збори для мого дядька. Дуже надихають моменти, коли через тиждень часу після відкриття збору я вже бачила необхідну деталь до авто чи прилад у нього в руках на позиції.
А ще є історія про публікацію в інстаграмі на сторінці «Рою» щодо побуту та сну військового на передовій. Це інтервʼю з військовим зініціювала я (оскільки цим військовим є мій кум), зібрала всі матеріали та оформила візуально. Допис побачили багато людей і саме ті, хто мав можливість дуже швидко залучити велику суму для укомплектування мобільної лазні. А зірки зійшлися ще й так, що якраз бригада, у якій служить мій кум, була наступною в черзі на забезпечення цими лазнями нашим фондом. Уявіть мою радість.
24 лютого в кожного з нас почалось з жорсткого слова «війна». Чи готувались ви до повномасштабного вторгнення й що відчували в той день?
Так, ми готувалися, очікували, збирали тривожні валізи. Дуже добре памʼятаю момент, коли пізно ввечері 23 лютого, лягаючи спати, ні з того ні з сього сказала чоловікові: «вони сьогодні нападуть, я це знаю». І коли вранці в мене задзвонив перший будильник, десь близько шостої ранку, відчувала, що щось уже не те (хоча в цю годину у Львові ще не гуділи сирени) і свідомо вимкнула його.
Таким чином, я дала собі можливість ще годину поспати в «попередньому мирному житті», бо наступний будильник уже був звуком сирени, що лунала звідусіль, а на телефоні – десятки повідомлень від рідних, від друзів з Києва, для яких вторгнення почалося ще кілька годин тому.
Розкажіть про #минесліпці. Який сенс криється в назві цього тегу та яка його мета?
От якраз у перші місяці вторгнення, ще до «Рою», це було те, чим я займала весь свій вільний час – книжки з історії України. Направду, я цікавилась історією нашої держави ще задовго до того, як це стало мейнстримом. Маю стосик книжок, які, вважаю, має прочитати кожен українець (Орест Субтельний «Україна. Історія», Ярослав Грицак «Подолати минуле. Глобальна історія України», Олександр Палій «Короткий курс історії України», Сергій Плохій «Брама Європи»).
У #минесліпці я писала про ті історичні факти, які дізнавалася за всі ці роки і які, як правило, середньостатистичний українець не знає, а мав би. Я б хотіла надалі писати щось важливе й цікаве, використовуючи цей тег, але зараз не маю на це часу, та й зайшло в онлайн багато крутих істориків, які є дійсно професіоналами в цій галузі.
Помітила у вашому інстаграмі чудову донечку. Поділіться, будь ласка, як ви прививаєте їй любов до всього українського?
Дякую!
Найвдалішим рішенням на цей момент вважаю наш переїзд з Києва до Львова чотири роки тому. У нас повністю зникло російськомовне оточення й донька взагалі не розуміє російської (власне, це й було однією з причин переїзду, бо на той час я не могла знайти в Києві повністю україномовного садочка, де б дитина не «нахапалася» слів з мови ворога). А щодо іншого, то просто робимо разом те, що було в моєму дитинстві на Тернопільщині. Те, що дало мені цю любов до моєї країни та сили втримати її в часи, коли бути україномовною в Києві було ой як непросто.
Найважливіше, я гадаю, читати українські книжки, берегти наші традиції, не цуратися діалекту, носити національний одяг і не боятися розмов про нашу історію, у якій були не лише трагедії, а й перемоги.
А ще я дуже хотіла , щоб моя донька вступила до Пласту (а я разом з нею), й от цьогоріч буде наш перший пластовий табір. Я дуже цьому радію, бо одна з трьох основних цінностей Пласту – це бути вірним Богові та Україні.
З чим чи ким у вас асоціюється вільна та незламна Україна?
З людьми, які були поруч з нею в найтемніші часи й не дали їй зламатися, і які доклали всіх зусиль, аби вона таки була вільною.
