Під час війни навіть слово може стати мішенню. Те, що ще вчора здавалося звичайним журналістським матеріалом, сьогодні може коштувати комусь життя. Українські журналісти вперше за довгі роки зіткнулися з тим, що свобода слова має не лише межі, а й ціну. І часто ця ціна не репутаційна, а цілком реальна, вимірювана людськими життями.

Найгірше під час війни не вибухи. Найгірше, коли тиша. Вона лягає на груди важче за бронежилет. Ти знаєш, що після тиші завжди щось буде, і це «щось» рідко хороше. Ми, журналісти, не герої. Ми просто ті, хто не може відійти вбік. Бо якщо не знімеш, ніби й не було. І від цього страшно: реальність може зникнути, якщо її не покажеш.

Коли в країні лунають сирени, а міста стирають із мапи, журналістика перестає бути просто професією. Вона стає формою спротиву, способом показати світу, що Україна живе й бореться. Після 24 лютого 2022 року українські журналісти опинилися буквально на лінії фронту – з мікрофоном, камерою чи блокнотом замість зброї. І разом із тим постало питання: як залишатися чесним, не втрачаючи людяності?

Вони стоять там, де мовчить світ. Коли більшість людей ховається в укриття, вони виходять назустріч звуку сирен. Українські воєнні журналісти сьогодні – це не просто фахівці слова. Це люди, які щодня ризикують життям, щоб зафіксувати правду про війну. Їхні історії – це документальні свідчення мужності, розпачу й сили, які тримають країну.

У час, коли освітня система України переживає величезні виклики — пандемія, війна, вимушені переселення, зруйнована інфраструктура — з’являється новий формат, який змінює не лише модель навчання, а й саму культуру взаємодії між молоддю й дітьми. Студментор – це програма про партнерство, коли старші молоді люди не лише передають знання з предмета, а й допомагають дитині відкритися: поставити запитання, поділитися мріями, побачити, як навчання і життя переплітаються. З іншого — це не просто підтримка академічного рівня, а розвиток критичного мислення, емоційної стійкості, самостійності.

Сучасні війни ведуться не тільки на полі бою, а й в інтернеті, на телевізійних екранах та в соцмережах. Коли почалася повномасштабна війна Росії проти України, стало очевидно, що російські …

У час, коли новини оновлюються швидше, ніж люди встигають їх осмислювати, довіра стає ключовою для журналістики. Вона руйнується миттєво — достатньо кількох гучних фейків, які медіа поширюють без належної перевірки. Саме тому фактчекінг перестав бути додатковою опцією для педантичних редакторів і перетворився на базову компетенцію кожного журналіста.

У час, коли новини оновлюються швидше, ніж люди встигають їх осмислювати, основною валютою журналістики стає довіра. Вона руйнується миттєво, достатньо кількох гучних фейків, поширених ЗМІ …

У добу, коли новини приходять у смартфон швидше, ніж ми встигаємо їх осмислити, фейки стали не просто інформаційним шумом, а фактором, що змінює реальні рішення людей: від голосування на ви…

Дезінформація рідко з’являється з нуля. Сьогодні вона є частиною інформаційно-психологічних операцій. Якщо класична пропаганда ХХ століття діяла переважно через плакати, листівки й радіо, то нині йдеться про багаторівневі системи впливу.

Фактчекінг виник як внутрішня редакційна практика, але з часом перетворився на одну з ключових ліній фронту сучасних війн. Там, де раніше достатньо було спростувати помилку в одному друкованому матеріалі, сьогодні доводиться працювати з лавиною постів, відео, ботів і політичних заяв, які миттєво поширюються світом. У цьому контексті перевірка фактів стала інструментом, який може захищати демократію та впливати на масову свідомість.

У національному центрі «Український дім» у Києві відбулося відкриття виставки «І побачив я» фотографа Олександра Глядєлова.

Це історія Світлани – жінки, яка вижила після атаки дрона у Херсоні. Поранення змінило не лише її тіло, а й спосіб мислення, ставлення до життя та людей навколо. Вона втратила відчуття безпеки, але не втратила сили. Світлана пройшла через біль, страх, реабілітацію й внутрішню боротьбу за себе, щоб довести: навіть тоді, коли здається, що все втрачено, завжди є шанс відновитися. Її шлях – це водночас історія про жахи війни та про незламність. Про Херсон, де попри постійні обстріли живуть і працюють сильні духом люди. Про любов до життя, яка допомагає вистояти навіть тоді, коли здається, що немає сил.

У цій частині ми почуємо голос дружини Артема — Тетяни Комісарчук. Це розповідь жінки, яка весь час була поруч з чоловіком: приймала найважчі новини, тримала сім’ю, доглядала за коханим, допомагала побратимам і волонтерила. Її історія — це історія дружини та мами, яка переживає травму разом із чоловіком, але водночас залишається його найсильнішою опорою.

У цій частині ми говоримо з Артемом Комісарчуком – ветераном Збройних сил України, який пройшов полон, пережив тяжке поранення та ампутацію, але зміг віднайти сили для повернення до життя й соціалізації. Артем ділиться своїм досвідом боротьби, довгого лікування, емоційних гойдалок та шляхів, які допомогли йому прийняти себе заново. Це історія людини, яка вміє не лише виживати, а й віднаходити новий сенс у найважчих обставинах.

Він повернувся живим – і сильнішим. Ця історія – про Богдана, українського військового, який отримав поранення під час бойових дій біля Вовчанська. Переламані кістки, евакуація під обстрілами, операції, біль, реабілітація, відновлення, нові виклики й нові сили. Богдан не просто вистояв. Він не дозволив жалості чи болю зламати себе. Він повернувся до життя, роботи, родини – і продовжує будувати майбутнє. Його слова прості, але за ними – досвід. Це пряма, чесна розповідь, у якій багато болю, але ще більше – світла.

Сьогодні — історія Івана. Він ветеран війни, який пройшов через Попасну, отримав тяжкі тілесні травми, пережив реанімацію, реабілітацію, переосмислення життя — і сьогодні будує власну справу. Це розповідь про біль, силу, втрату, спроби звикнути до нового себе — і бажання жити далі, не відвертаючись від минулого.

Ця історія — про боротьбу. Боротьбу на фронті, за власне життя, за відновлення, за віру, за сім’ю. Її герой — ветеран Вадим, якому довелось пройти крізь пекло мінно-вибухової травми, складні поранення, шлях реабілітації та душевної боротьби. Вадим чесно розповідає про власний шлях до порятунку, про місяці болю, боротьби та надії. Це розповідь про силу духу, яка не дозволила зламатися.

Історія Надії — це не просто розповідь про пережитий біль і втрату, це історія неймовірної сили духу та життєвої стійкості. Надія і її донька стали жертвами трагедії, яка залишила незагойні рани. Однак навіть після цього, з кожним новим кроком і подоланими труднощами, Надія і її родина знаходять сили не лише рухатися вперед, а й надихати інших. Це шлях, який не кожен може пройти, але він наповнений рішучістю, надією і безмежною любов’ю до близьких. Вона ділиться своєю історією, аби показати, що навіть у найтемніші моменти життя можна знайти світло, що навіть у великих випробуваннях є місце для відновлення і нових можливостей.

У країні, де підлітки нерідко залишаються наодинці зі своїми страхами, невизначеністю та відсутністю належної підтримки, організація Young Life вже понад три десятиліття пропонує молодим людям безпечний простір. Їхньою метою є поширення любові, прийняття та побудова щирих стосунків, що здатні змінити життя. Про розвиток, виклики та прагнення цього руху йдеться в інтерв’ю з представницею Young Life Ukraine.

Пам’ять не потребує яскравих жестів – вона зберігається в дрібницях, у звучанні голосу, на світлинах, у словах і серцях близьких. Навіть після смерті Володимир залишається поряд – у наших спогадах, у його діях, у всьому, що залишив нам. Його історія – це не лише про втрату, а й про світло, яке продовжує світити.

І ми продовжуємо історію життя Володимира Шульгіна. Для Володимира війна була не вибором, а обов’язком перед молодшим поколінням і державою. Його шлях у військовій службі став втіленням честі, досвіду та справжнього братерства. Він повернувся на фронт не через наказ, а слідуючи поклику совісті, віддаючи найдорожче, щоб зберегти життя інших.

Кожен герой має свої витоки. Для Володимира Шульгіна це були життєва енергія, щирість, цікавість і працьовитість, що проявлялися ще змалку. Спогади його дружини розкривають не лише образ хороброго воїна, але й доброзичливого сусіда, чуйного друга та коханого чоловіка, який умів жити по-справжньому.

Білокопитий Віктор Юрійович – майстер спорту України міжнародного класу (1995). Срібний (1994) та бронзовий (1995) призер чемпіонату світу серед юнаків; бронзовий призер чемпіонату світу серед юніорів (1998), неодноразовий чемпіон України та переможець Кубків України.

Гантер С. Томпсон відзначився фірмовим стилем та був найвиразнішим американським голосом другої половини 20-го століття. Гонзо-журналістика – це не лише стиль, а й позиція: заперечення лицемірства, дослідницький ризик, експеримент. Шлях від випадкового початку до творчого апогею.

7 червня 2025 року відбулися Загальні збори ГО «Платформа студентської журналістики», під час яких члени організації затвердили звіти за діяльність з 4 кварталу 2023р. по перший квартал 2025р., обговорили досягнення та визначили напрями роботи на найближчі роки.

Сьогодні слухаємо історію Андрія Поліщука — ветерана, поліцейського, пластуна й людину з великої літери. 25 травня для нього — не просто дата. Це день, коли його життя змінилось назавжди: вибух, поранення, боротьба за виживання, операції, реабілітація — і водночас шлях до нового сприйняття себе, сили духу й щирих людських зв’язків. Ми поспілкувалися з Андрієм про те, як змінюється світ після фронту, що допомагає відновитись не лише фізично, а й емоційно, як важливо прийняти себе — і як підтримка, навіть проста, звичайна людська увага, здатна зрушити гори. А ще — про «Пласт», Карпати, дітей, скелелазіння, добрих людей і життя, яке продовжується.

Проєкт «Обличчя стійкості» присвячений історіям молодих українців, які постраждали внаслідок повномасштабної війни, але, попри все, не втратили сили духу та волю до життя. Ми прагнемо зібрати та опублікувати українською й англійською мовами щирі, глибокі, часом болісні, але надзвичайно важливі розповіді молодих цивільних та ветеранів, які отримали поранення внаслідок збройної агресії Росії. Це проєкт про людську стійкість, про ті зусилля, які кожен робить щодня, щоб жити далі, відновити себе та надихати інших.

Студенти-журналісти Факультету гуманітарних та соціальних наук СНУ ім. В. Даля в межах серії майстер-класів «Правдиві ЗМІ в умовах війни» зустрілися з Лейфом Лонсманном — медіаконсультантом зі Скандинавського центру журналістики (Данія). Захід, організований у співпраці з українськими інституціями, зокрема зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля та ГО “Платформа студентської журналістики”, був присвячений медіаграмотності та цифровій стійкості під час війни.

28 травня в Університеті Короля Данила відбувся воркшоп від іноземних гостьових професорів – Амунда Миклебуста (Amund Myklebust) та Лейфа Лонсманна (Leif Lønsmann). Подію організовано університетом спільно з ГО “Платформа студентської журналістики”.