UA
EN
Однак психологічні дослідження показують іншу картину: віра у фейки пов’язана з тим, як працює наша пам’ять, емоції, соціальна ідентичність і спосіб мислення загалом. Ми віримо неправді, бо мозку так простіше й комфортніше.
Перший ключ до розуміння цього – те, як ми взагалі обробляємо інформацію. Швидка система дає нам миттєву відповідь, не заглиблюючись у деталі. Натомість повільна працює, коли треба рахувати, перевіряти, сумніватися. У повсякденному житті ми покладаємося переважно на “швидке” мислення – і це економить сили, але робить нас вразливими до когнітивних упереджень. Коли фейкова новина нам “подобається” психологічно, мозок радше погодиться з нею, ніж змусить “повільну” систему витратити енергію на перевірку. Саме тому прості й емоційні пояснення часто перемагають складні й доказові.
Ще одна важлива складова – емоції та соціальний контекст. У великому огляді в Nature Reviews Psychology Улліх Еккер та співавтори показують, що віра в дезінформацію формується на перетині когнітивних, соціальних та емоційних факторів. Люди частіше приймають за правду ті фейки, які “лягають” на їхні світоглядні установки, політичну ідентичність або групову приналежність. Якщо неправдива інформація підтримує “своїх” і атакує “чужих”, вона відчувається не як факт, а як жест лояльності до своєї групи. У таких випадках спростування сприймається як атака на саму ідентичність, що ще більше зміцнює віру в фейк.
На рівні інформаційного середовища цю вразливість підсилює те, що Клер Ворделл і Хоссейн Деракшан називають “інформаційним безладом”. Вони розрізняють місінформацію (ненавмисні помилки), дезінформацію (свідому брехню) та малінформацію (правдиві дані, використані для шкоди). Але у цифровому просторі користувач рідко бачить ці відмінності. Стрічка соцмереж змішує дописи, журналістські матеріали, рекламу й анонімні “зливи” в один потік. Наше “швидке” мислення не встигає щоразу розбиратися. У таких умовах відчуття правдоподібності легко підмінює собою реальну перевірку фактів.
Фейки також користуються низкою добре відомих когнітивних ефектів. Один із них – повторення. Чим частіше ми чуємо твердження, тим правдивішим воно здається, навіть якщо знаємо, що воно сумнівне. Інший – упередження підтвердження. Ми схильні помічати й приймати за правду те, що підтверджує наші вже наявні переконання, і ігнорувати або раціоналізувати те, що їм суперечить.
Усе це має конкретні наслідки. На рівні окремої людини віра в фейки може привести до небезпечних рішень. Це також підриває довіру до медіа, науки, інституцій, стимулює поляризацію й радикалізацію.
Наша психіка має закономірні обмеження, якими користуються поширювачы фейків. Розуміння психологічних механізмів віри в неправду дає й підказки для протидії. У поєднанні з медіаграмотністю та відповідальною роботою медіа це не знищить фейки повністю, але може істотно послабити їх. “Правда” перестане бути лише слабким голосом у шумі дезінформації, а стане опорою для індивідуальних та колективних рішень.
Читати також: Вчимось жити в умовах війни: поради психотерапевта
