UA
EN
Надіє, познайомте читачів із собою.
Родом я із села Стрільська на Рівненщині. Після закінчення школи мріяла жити в столиці, бо думала, що саме Київ відкриває великі можливості. Але так сталося, що вступила до Національного університету водного господарства та природокористування в Рівному і залишаюся жити у цьому місті сьогодні. З часом зрозуміла, що не міста дають можливості, а ми самі їх знаходимо та створюємо.
По-доброму заздрю людям, які знають, де вони хочуть працювати та ким себе бачать через пару років. Я спробувала і пробую різні професії (зараз працюю помічницею керівника компанії та рекрутеркою місцевого бренду одягу), навіть працювала в політиці.
Але є одна діяльність, що мене завжди надихає. Це волонтерство.
У 19 років життєві обставини спонукали мене переосмислити моє життя. Я зрозуміла, що хочу зайнятися якоюсь хорошою і корисною справою. У пошуках можливої самореалізації прийшла до місцевої школи волонтера, де познайомилася з діяльністю місцевих громадських організацій, довідалася про одну з них — Rivne Rotaract Club, до якої й долучилась у 2021 році. Тож з командою вже четвертий рік, та третій рік очолюю її. Взагалі в клубі демократична система, й президент змінюється щороку, але зараз немає іншої охочої людини, котра б керувала процесом і спрямовувала діяльність організації.
Загалом громадська організація саме в Рівному працює вже майже 27 років. Це осередок світового молодіжного клубу, мета якого — знаходити можливості для молоді розвиватися професійно, особистісно, допомагати своїй місцевості й не тільки, співпрацювати та встановлювати зв’язки з іншими учасниками з різних куточків світу. Першим моїм проєктом у громадській організації став Ukrainian trip, в якому учасники Rotaract Club з різних країн відвідали міста України. Ми показували свою культуру, побут, розваги, місцеву спадщину. І для мене це було “вау”, мені хотілося, щоб увесь світ знав про цю невелику, рідну і таку сильну країну. На той момент нас в організації було 10 активних учасників. Зараз через широкомасштабну війну нас лишилося шестеро. Ми різні за професіями: юристка, аналітикиня, інженерка, агрономка, але усіх об’єднує одна мета — допомагати іншим, своїй громаді, змінюватися та змінювати цей світ.
До повномасштабного вторгнення на рахунку організації було багато проєктів, які об’єднувала єдина ідея — служіння понад власне я, внесок в розвиток суспільства, допомога у розв’язанні важливих питань. Ми опікувалися соціальним розвитком дітей зі шкіл-інтернатів, проводили для них майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок, розпису імбирного печива, малювання. Для дітей з аутизмом проводили різні дні готування: разом пекли піцу, перемазували вафлі, готували солодощі. Також у нас був щорічний проєкт «Чарівником може стати кожен», який реалізовувався 10 років поспіль. У його рамках діти із Великомежиріцької школи-інтернату писали листи до святого Миколая, де розповідали про найбільші бажання. Публікували їх у соцмережах, і кожен охочий міг здійснити бажання дитини.
Розкажіть, яким був для вас день 24 лютого 2022 року — початок повномасштабного вторгнення. Чи збирали тривожну валізу, виїжджали зі свого населеного пункту?
Думаю, кожен пам’ятатиме цей день. На 80% я була впевнена, що почнеться повномасштабна війна. Звісно, не полишали сподівання, що цього все ж не відбудеться, але у мене на столі лежали документи, куртка напоготові, одяг і невеликий рюкзак, який лишався порожнім, бо все ж вірила, що не знадобиться.
Я жила тоді у студентському гуртожитку. Прокинулася від звуку повідомлень. Це була робоча група, в якій наша колега написала, що почалася повномасштабна війна і вона не може приїхати з Києва у Рівне. Потім довге читання новин. Пішла на роботу, там сказали, що припинятимуть діяльність. Повернулася у гуртожиток — повідомили, що його закривають і потрібно з’їхати до ранку. Трохи стресувала, а потім взяла себе в руки. Завдяки друзям питання з житлом вирішилося. Я залишалася і надалі у Рівному, тут було порівняно спокійно, щоправда, існувала загроза наступу з боку білоруського кордону. Ми з подругою жили на квартирі, боялися вийти з дому. Коли вдарили по аеропорту, були готові морально, бо тоді били по аеропортах усієї країни. Через декілька днів пішли плести сітки. Там була своя атмосфера, свої жарти, й це дуже відволікало. На рахунку нашої громадської організації було трошки внесків, і ми вирішили на них купити ліки. Пам’ятаю, як зайшли в аптеку зі списком, та коли люди почули, що це для військових, то давали нам гроші одразу в аптеці. Було приємно бачити, як рівняни згуртувалися в той момент.
Навесні я поїхала за кордон. Не тому, що втікала від війни, просто дуже хотіла побачитися із сестрою та друзями, трохи відволіктися. Я їхала в автобусі зі сльозами на очах, хвилювалася, аби мій дім не зруйнували, щоб із моєю сім’єю було все добре, щоб було куди повернутися. І коли я через декілька тижнів поверталася додому, на очах теж були сльози, але вже від радості, що мала куди повернутися.
Якою була перша ініціатива Rivne Rotaract Club для допомоги українським військовим? Наскільки вдалою вона була?
Декілька членів нашої команди виїхали за кордон, а ті, хто лишилися, були дещо розбиті морально ситуацією в країні. Згодом зібралися, і я запропонувала зробити подарунки для військових, щоб підтримати їх, підняти бойовий дух й у такий спосіб сказати, що ми про них думаємо та ними пишаємося.
Склали близько 30 подарунків для одного із взводів 24-ї бригади. Досі пам’ятаю цю коробочку, як її складала, наповнювала теплом та любов’ю. Там були кава, чай, солодкі батончики, багато цукерок, шкарпетки, засоби гігієни, підписана листівка і чашка-хамелеон з ілюстраціями від студії авторських листівок Stella Sun Studio з написами: «Я в тебе вірю», «Не зупиняйся», «Моя хата скраю — першим ворога зустрічаю».
Наші захисники були надзвичайно раді отримати такі приємності, передали нам купу слів вдячності. Моя знайома розповіла, що чоловік її подруги отримав цей подарунок. У його рідних тоді не було можливості надіслати щось, а йому було надзвичайно приємно мати подарунок саме з Рівного. Зворушливо було бачити, як хлопці-захисники вишикувалися в рядок і фотографувалися з подарунками. Це мене надихнуло продовжувати такі проєкти. Часто збираємо кошти на нагальні потреби, але ці бокси — це щось інше, особливе. Ми продовжили робити «коробку підтримки», тільки змінювали наповнення або, наприклад, на Великдень додавали паски. Згодом запустили акцію, де кожен охочий міг скласти подарунок захиснику, щось додавали ми, і все разом відправляли.
Найбільш душевною з наших ініціатив для мене є відвідування поранених військових у госпіталі. Хоча спочатку цю спонтанну ідею сприйняли не всі. Багато людей переконували, що не варто туди ходити, що це недоречно. Та мене підтримала активна учасниця моєї команди. Ми купили шоколадки, йогурти, засоби гігієни, білизну, футболки, листівки, фрукти. Це все запакували у подарунковий мішечок, шкарпетку Санта Клауса, і пішли вітати з Новим роком. Було приємно бачити, як військові раділи, як привітно зустрів персонал лікувального закладу. Коли ми почали розповідати про відвідини у соцмережах, до нас стали доєднуватися люди, при цьому вони писали: «Яка чудова ідея!», а також робили грошові внески, передавали солодощі, проявляючи свою небайдужість.
Під час відвідин ми жартуємо, говоримо захисникам, що пишаємося ними, даруємо подарунки, обіймаємо, й таким чином воїни відчувають свою важливість. Пам’ятаю, як одного разу ми зайшли в палату, і військовий віком за 50 років розплакався, коли ми йому подякували за службу. Це було так чуттєво, він не міг зупинитися, ми його просто обійняли. Скільки зламаних доль, скільки тривоги та болю принесла нам ця війна, це важко осягнути. Для мене особисто цей проєкт надзвичайно важливий. Я хочу, щоб кожен захисник і захисниця знали, що вони не самотні, що їх чекають вдома, цінують, їхніми заслугами пишаються. Хочеться обійняти кожного і кожну та сказати, що вони круті.
Ми не оголошуємо великі збори, бо не впевнені, що зможемо їх закрити. Але завдяки навіть невеликим сумам надсилаємо на передову необхідні речі: спальники, плащі, грілки, газові балончики, солодощі, засоби гігієни.
Радію, що у 2023 році нам вдалося втілити проєкти й для дітей. Через брак фінансів вони були не такими масштабними, але залишилися такими ж душевними. До того ж хлопчики та дівчатка долучилися до розмальовування листівок для наших оборонців.
До проєктів у нас залучені усі члени організації, часто ситуативно допомагають знайомі або ті, хто хоче спробувати себе в ролі волонтера. Об’єднуємося з іншими організаціями чи ініціативами, бо разом можна більше. Часом нас підтримує соціально відповідальний бізнес.
Як вдається поєднувати роботу і волонтерство? Як виглядає ваш найшаленіший день та найспокійніший?
Поєднувати роботу і волонтерство — не складно, бо мені подобається волонтерська діяльність. Я працюю повний робочий день, з 9 до 18 години, як інші члени організації. Тому ми збираємося після роботи й можемо щось пакувати, відправляти. Події ж чи проєкти робимо у вихідні.
Шалений день виглядає так: прокидаюся, біжу на роботу, де проводжу співбесіди та екскурсії підприємством. Після роботи їду на склади забрати необхідне, далі на Нову пошту отримати посилки для військових, потім заводжу все в офіс організації, де разом з товаришами все це фасую та пакую. Так, ця діяльність трошки забирає сили, але вона надихає, мені приємно відчувати, що є частиною чогось більшого. Кожен може змінити світ на краще і зробити країну кращою, а не просто говорити, що ми нічого не вирішуємо.
Мій спокійний день — коли зайнята тільки на роботі, після якої йду гуляти з друзями або вечеряю вдома.
Але більше мені подобаються активні дні. Часто думаю, що мало роблю для перемоги й можу набагато більше. Нещодавно проходила навчання комунікаційної стратегії для громадської організації. Там були волонтери, які евакуйовують людей з прифронтових населених пунктів, з-під обстрілів та вибухів, або везуть необхідні речі на передову військовим. Захоплююся ними!
Якою буде діяльність вашої організації після перемоги України? Які з набутих умінь можете використати надалі?
Волонтерська діяльність дала мені класні навички: об’єднуватися навколо однієї ідеї, працювати в команді, комунікувати, вміти організувати час, людей, події. Насправді не планували, чим займатимемось після перемоги. Але впевнені, що знайдемо шляхи, як бути корисними для нашої країни. Напевне, опікуватимемося ветеранами, а також продовжимо свої проєкти для дітей та підлітків, щоб вони надалі розвивалися й відкривали для себе Україну.
Матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Рекомендуємо підписуватись на соцмережі громадської організації Rivne Rotaract Club (це сторінки Інстаграм та Фейсбук), а також долучатись до їхніх майбутніх ініціатив та проєктів.
