UA
EN
Миколо, Христино, пригадайте, де ви були 24 лютого 2022 року?
Микола: Війна застала нас в Києві, ми проспали всі дзвінки від рідних і прокинулися близько 7-ї ранку. Пам’ятаю, що в той день до кінця не вірив, що повномасштабне вторгнення дійсно почалося. Збирався йти на зустрічі з клієнтами та на судові засідання, бо працюю адвокатом.
Христина: Я працюю маркетологинею. Усі робочі чати перетворилися на обговорення подій навколо, це були розмови про допомогу одне одному і можливу евакуацію. Нас попросили залишатися вдома і не приходити в офіс. Теж не вірила в те, що відбувається, і думала, що все закінчиться за кілька днів.
Мої батьки безперестанку телефонували нам і вмовляли виїжджати до них на Закарпаття.
На це було складно зважитися, оскільки в Києві лишалися батьки Миколи, які навідріз відмовилися їхати. Врешті ми здалися, і 25 лютого взяли своїх папуг та друзів з немовлям й за три дні добралися до Ужгорода.
Що спонукало взятися за волонтерську справу?
Микола: Ця ідея з’явилася у мене в Ужгороді. Христя продовжувала працювати онлайн, а в мене не було жодної роботи. Моя справа — адвокатське об’єднання — тільки почала набирати обертів, як вся її діяльність зупинилася на кілька місяців. Я в принципі не можу сидіти без діла, тому почав думати, як можу бути корисним, щоб покращити свій емоційний стан і допомагати людям.
Ми обговорювали це з батьком Христі. Його зв’язки вивели нас на медичний центр в Німеччині, який зголосився допомагати медикаментами. Тоді я й вирішив зареєструвати благодійний фонд Ukrainian National Resistance — Український Національний Спротив.
Христина: Мій батько Віктор Петров працює заступником директора з технічних питань у Християнському Медичному Центрі у місті Мукачево. Він інженер, який чудово розбирається в медичній техніці та безпосередньо спілкується з керівництвом німецького благодійного фонду Medicinhilfe Karpato-Ukraine, який співпрацює з мукачівською клінікою. У батька виникла ідея познайомити нас з директоркою фонду Мартіною Шойфлер (Dr. Martina Scheufler), яка протягом багатьох років вболіває і допомагає українцям. Після спілкування вона негайно зголосилася зібрати медичну допомогу для України. Уже за декілька тижнів передала нам перев’язувальні матеріали, які на початку вторгнення були в дефіциті, а також антисептики, хірургічні та медичні інструменти. Усе це ми доставили у військові шпиталі на Київщині та Дніпровщині. І зараз ми продовжуємо взаємодіяти.
Розкажіть докладніше про роботу вашого благодійного фонду
Микола: Бф “Український Національний Спротив” заснований 5 квітня 2022 року. Як директор я керую всіма процесами, а також спілкуюся з партнерами, командирами, разом з водіями обираю машини, часто особисто завантажую бус та відвожу волонтерку за місцем призначення.
Христя діє як піарниця, SMM-менеджерка — вона відповідальна за наш зовнішній вигляд у соцмережах, за збори та звітність перед аудиторією.
Також у нас є п’ять постійних водіїв, які шукають, купують, привозять автомобілі для Збройних сил України з Європи. Автомеханік Микола Свириденко консультує нас під час придбання авто. Ми навчилися робити для нього правильні відео з місця купівлі, та він також ремонтує всі наші машини за символічну ціну.
Підтримують нас фінансово, знаходять медицину та іншу волонтерку наші друзі та партнери, які вважають своїм громадянським обовʼязком допомагати українським захисникам та захисницям у війні проти Росії. Без них діяльність фонду була б неможливою.
Наша унікальність полягає в тому, що ми — невеликий фонд, який безпосередньо співпрацює з військовими на фронті. Тому нас обирає той, хто бажає допомогти ЗСУ, але не робив цього раніше, бо вважав, що їхні кошти можуть піти не за призначенням.
Маємо великий перелік друзів і знайомих, які є військовими ЗСУ і постійно потребують допомоги в забезпеченні різноманітними речами, від автівок й прицілів до теплого одягу та їжі. Ми особисто передаємо допомогу конкретному військовому і на 100% впевнені, що вона надійшла за призначенням. Не утримуємо штат працівників на зарплаті, все адміністрування здійснюємо власними силами, тож усі зібрані кошти йдуть оборонцям.
На початку повномасштабної війни відправляли харчування та засоби гігієни сім’ям з малими дітьми. З тактичної медицини за півтора року передали близько 400 турнікетів, 40 укомплектованих аптечок та медичні засоби для їх комплектації. Придбали понад 20 сканерів, 4 кракени, кілька дронів DJI Mavic, 6 ноутбуків, 12-15 комплектів мікрокомп’ютерів для розвідки та перехоплень. За окремими запитами купили дві зарядні станції Bluetti, п’ять генераторів різної потужності, а ще віддали свої два старлінки.
На сьогодні найбільший акцент робимо на автомобілях. За час повномасштабного вторгнення пригнали понад 20 позашляховиків та пікапів, переважно з Великобританії та Нідерландів.
Кожен позашляховик, який передаємо на фронт, намагаємося заповнити продуктами, медикаментами, аптечками.
Що найважче у волонтерстві? Що надихає і дає сили продовжувати?
Христина: Напевне, розв’язувати проблеми, пов’язані з несподіваними ситуаціями. Так, ще на початку діяльності, автомобіль, який ми придбали у Польщі, загорівся, проїхавши лишень 9 кілометрів від місця покупки. На щастя, з водієм було все гаразд. Добре, що такий автомобіль не потрапив на фронт. Кошти, звісно, нам ніхто не повернув, окрім того, довелося ще й займатися пошуком стоянки для погорільця, його вивозом та утилізацією. Загалом цей процес тривав близько місяця.
Ми тоді досить сильно нервували та навіть думали про те, щоб перестати займатися пригоном техніки. Однак запити від військових на авто не закінчувалися, ми розуміли, що не маємо зупинятися. Тому дещо змінили підхід в роботі: відмовилися від покупок авто в Польщі, де їх в нормальному стані майже не залишилося, і почали завозити автомобілі з Великобританії та Нідерландів.
Надихає і надає сили продовжувати саме наш внесок в перемогу, бажання жити у вільній Україні та планувати майбутнє. А також зворотний зв’язок від військових: якщо вони не здаються, то ми теж не маємо права.
Чи важко поєднувати роботу і волонтерство?
Христина: Важко було спочатку, коли все робили тільки я з Миколою. Багато сил і часу забирали саме відрядження за новими машинами. Коли знайшлися відповідальні водії, стало легше. Також важко було з фінансуванням, оскільки про нашу діяльність майже ніхто не знав чи, можливо, нам просто не довіряли. Страшно було відкривати перші збори, оскільки кошти інших людей — це велика відповідальність. Зараз з цим вже легше, у вузькому колі нас знають, нам довіряють і допомагають. Достатньо великі внески роблять колеги. Чудово спрацьовують волонтерські колаборації, коли знайомі волонтери у різний спосіб долучаються до проведення зборів.
Микола: Зараз заїхати на Нову пошту, отримати посилку, перевірити та відправити її далі на фронт — це звична справа. Окрім того, офіс мого адвокатського об’єднання став пунктом приймання гуманітарки, що значно спрощує логістику і заощаджує час.
Скільки годин на добу присвячуєте роботі? Чи маєте час для відпочинку? Та ще було б цікаво почути, які з улюблених справ довелося відкласти й до чого хотіли б повернутися найперше?
Микола: Чесно, ніколи не рахували, яким є розподіл часу між роботою і волонтерством. Ці два процеси стали невіддільною частиною нашого життя. Щоправда, робочий день таки збільшився і може тривати до 14 годин.
Довелося відкласти подорожі, також страждають відпустки, рідше бачимося з батьками. Віримо, що після перемоги одразу поїдемо у весільну подорож.
Чи уявляли коли-небудь ви момент, як дізнаєтеся про нашу перемогу? Яким він буде?
Христина: Наш головнокомандувач Валерій Залужний якось сказав, що коли в Україні полетять цивільні літаки, це означатиме, що перемога вже настала. І я подумала: а й справді. Як для уродженки Закарпаття великим моїм болем була відсутність літака в Ужгород, 16 годин потягом — це неабияке випробування. У червні 2021 року після тривалої перерви рейс Київ — Ужгород відновили, проте я так й не встигла скористатися цією послугою. Тож коли відновляться внутрішні та закордонні авіарейси — для мене це буде чимось нереальним!
Покликання на сторінку БФ: https://www.facebook.com/UANRes
