UA
EN
Стелло, як давно ви займаєтесь творчістю?
Ідея малювати прийшла у 2016 році, коли я навчалася на IV курсі вишу і працювала інспектором з кадрів в українській будівельній компанії. І хоча робота була за фахом, та в якийсь момент зрозуміла, що це не моє і мене спіткала особистісна криза.
Тож почала шукати те, чим би справді хотіла займатися. Особливих захоплень не було, та згадала, що в дитинстві любила малювати, без відвідувань будь-яких гуртків чи шкіл мистецтва. (Мабуть, тому раніше і не ставилася до цього серйозно, адже «всі дітки малюють»). Почала відвідувати курси, брати уроки та малювати вручну чорнилом і аквареллю.
З’явилася ідея створювати листівки. Поділилася спробами в соцмережах і отримала коментарі від друзів, що вони б придбали собі такі. Зробила першу партію — і її розкупили. Це мене мотивувало. На зароблені гроші купила перший фотоапарат. Розпочала малювати на замовлення та робити комерційні зйомки та згодом звільнилася з роботи, щоб займатися творчістю. Створила Stella Sun Studio, де роблю сувеніри з авторськими ілюстраціями: листівки, чашки, шопери, стікери та інше.
Тоді здавалося, що фриланс — ідеальний варіант для мене, особливо після роботи за графіком з 8 до 17 години. Брала майже всі замовлення, які надходили. Мені здавалося, що це так класно, що моя творчість комусь подобається. Уже за рік такого ритму зрозуміла, що працювати на себе — це не лише творити та надихатися, та й натхнення не приходить щодня, а масштабувати свою справу ще не була готова.
Цілими днями я займалася хобі та згодом воно… перетворилося на роботу. Зникла радість, бо життя стало конвеєром. Згадався підхід: коли хобі стає роботою, треба знайти нове хобі.
Але я вирішила інакше. Я вирішила знайти роботу, не пов’язану з мистецтвом.
Зацікавила сфера ІТ, я закінчила курси й прийшла на роботу в українську компанію, де ось уже чотири роки працюю QC Engineer.
Зараз для мене усе ідеально: є основна робота, а також вільний час для творчості.
До того ж моя справа стрімко ожила, коли до мене приєдналася моя молодша сестра Іванна Марчук (з нею також проводили інтерв’ю в рамках цього ж проєкту, про роботу пані Іванни можна почитати за цим покликанням). Спочатку вона просто вирішила попрактикуватися з SMM-частиною, а потім взяла на себе всі організаційні, виробничі та менеджерські функції. На сьогодні я лише малюю та знімаю фото й відео, як хотіла від самого початку. Завдяки такому розподілу справа вийшла на суттєво вищий рівень. Ми придбали нове обладнання, розширили асортимент, а наприкінці минулого року зареєстрували бізнес.
Що найперше спливає в пам’яті, коли згадуєте про 24 лютого 2022 року — початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
Зранку 24 лютого, чуючи крізь сон перші віддалені вибухи, я подумала, що мені просто сниться щось сюрреалістичне. Та коли невдовзі пролунав перший дзвінок від рідних, з перших секунд розмови зрозуміла, що почалася широкомасштабна війна. Ми з родиною покинули Київ того ж дня, вирушивши до моїх батьків на Рівненщину.
Що наштовхнуло на думку допомагати українській армії через творчість?
Перші місяці було взагалі не до творчості. Усе, що я робила, — це гортала новини, скидала донати та ненавиділа росіян.
Під час тривог ми ховались у погріб, де зазвичай батьки зберігають всілякі запаси на зиму. Там не було зв’язку, ми розважали одне одного розмовами. Щоб менше думати про можливий приліт і відволікатися, я брала із собою планшет. До цього він понад рік лежав без діла, бо опанувати діджитал не виходило через брак часу та мотивації. Я почала вивчати спеціальну програму, пробувала щось намалювати електронним пензлем.
Оскільки думки були тільки про війну, тож і темою для ілюстрацій слугували воєнні мотиви. Я збагнула, що з часом багато моментів почнуть згасати в пам’яті та допоможе їх відновити зокрема ілюстрація. Першим моїм вдалим персонажем часів війни стала паляниця, про що тоді якраз неслася хвиля мемів. Вона у мене вийшла мила, але бойова. Потім малювала портрети відомих українців з їхніми цитатами.
У квітні 2022 року ми вирішили повернутися до Києва, щоб забрати обладнання і відновити виробництво. Замовили першу партію листівок, виготовили нові сувеніри та виклали фото робіт в інстаграм. Я була скептично налаштована. Йде війна, гинуть українці. Кому зараз до таких покупок не першої необхідності? І дуже здивувалася, коли отримала у повідомленнях підтримку від підписників та перші замовлення.
Тоді ми з сестрою вирішили: якщо можемо працювати за таких умов і наша творчість цікава людям, то кошти зі своїх продажів будемо перераховувати на військові збори. На сьогодні сума наших внесків становить понад 52 тисячі гривень.
Окрім продажів та розіграшів через соцмережі, ми також беремо участь в українських благодійних ярмарках. Так, на постійній основі взаємодіємо з благодійним ярмарком на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, до якого приєдналися зі своїми сувенірами з перших днів його роботи у травні 2022 року. Зараз ярмарок має на меті щотижня збирати 100 тисяч гривень, аби купувати п’ять FPV-дронів. Організатори ярмарку — наші рідні, ми пишаємося, що їм вдалося розвинути цю справу до таких масштабів.
Тісно співпрацюємо з благодійною організацією Rivne Rotaract Club з міста Рівного — передаємо наші листівки для підтримки військових у госпіталі. Також у нас можна придбати листівку для поранених військових та підписати її від себе, а ми потім передамо її у госпіталь, вторговані гроші підуть на купівлю смаколиків для наших захисників та захисниць.
Передавали вироби для благодійних ярмарків в Німеччину, Польщу, Нідерланди. Підписники купують у нас подарунки тим, хто підтримує нашу країну. Так, ми готували та адаптовували наші листівочки для данських та фінських партнерів України.
Що ще, окрім фінансової допомоги війську, приносить ваше творче волонтерство?
Свого часу я дивилась на власні вироби як спосіб підтримувати інших. Тільки ніколи не думала, що це буде відбуватися під час війни. Волонтери з госпіталю часто нам переповідають історії, коли поранені із захопленням розглядають наші листівки, зі словами подяки. Одного разу ми випадково познайомилися з військовими, які їхали на фронт, і вирішили підтримати їх — подарували кілька листівок. Така дрібничка, але досі пам’ятаю, як військовослужбовець дістав з кишені файлик з важливими документами та поклав до них наш подарунок.
Мені ж моя волонтерська діяльність допомагає знаходити та бачити світлих та добрих людей в такі темні часи й дає відчуття єдності з іншими українцями. І, звісно, це можливість допомагати, займаючись улюбленою справою.
Намагаюся не розділяти свої плани на «до» та «після перемоги». Якщо маю ідеї, стараюся втілити їх якнайшвидше. Бо саме зараз українцям варто підтримувати та надихати одне одного, дарувати слова подяки, підтримки та любові.
Матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Покликання на матеріали подібної тематики:
