Нове загострення на Близькому Сході змінює глобальний порядок денний. Для України це означає не лише дипломатичні виклики, а й потенційні ризики для військової підтримки.

Після перемоги не буде салютів, які заглушать тишу. Ми просто одного дня прокинемось і вперше за довгий час почуємо не вибух, а пташку за вікном. І тоді настане момент, коли доведеться знову вчитись говорити, слухати, писати. Але вже інакше.

Війна змінила не лише політичні карти, а й саму сутність журналістики. Там, де раніше звучали студійні ефіри, сьогодні гудуть сирени. І серед тих, хто показує світові цю війну, дедалі більше жінок. Вони працюють поруч із військовими, ризикуючи життям, щоб зберегти пам’ять, правду й людяність.

Коли почалася повномасштабна війна, я вперше відчув, що інформація може бути швидшою за вибух. Telegram розривався від сповіщень, YouTube – від емоцій, а стрічка новин нагадувала фронт, де щосекунди народжується правда й брехня. Ти відкриваєш телефон, а там ще одна «ексклюзивна» історія, ще одне «очевидне відео». Іноді здається, що війна тепер відбувається не лише на землі, а й у руках тих, хто тримає смартфон.

Інформаційна війна не має фронту, але має лінію, яку кожен з нас відчуває всередині. Вона проходить не через міста чи карти, а через довіру. Через те, у що ми віримо й кого слухаємо. Ця війна не пахне димом, не лишає уламків на землі, але залишає їх у голові. Ти відкриваєш телефон, гортаєш стрічку, бачиш десятки повідомлень – і вже не розумієш, де правда, а де лише тінь, створена кимось, хто хоче, щоб ти сумнівався.

Війна змінює не лише міста й людські долі – вона змінює саме поняття правди. Те, що журналіст раніше показував без вагань, тепер змушує його зупинитися й подумати: «Чи не стане цей кадр останнім для когось іншого?» Під час війни слова й фотографії отримують іншу вагу. Вони можуть викривати злочини, підтримувати мораль, рятувати пам’ять – або завдати болю, який не має виправдання.

Під час війни навіть слово може стати мішенню. Те, що ще вчора здавалося звичайним журналістським матеріалом, сьогодні може коштувати комусь життя. Українські журналісти вперше за довгі роки зіткнулися з тим, що свобода слова має не лише межі, а й ціну. І часто ця ціна не репутаційна, а цілком реальна, вимірювана людськими життями.

Найгірше під час війни не вибухи. Найгірше, коли тиша. Вона лягає на груди важче за бронежилет. Ти знаєш, що після тиші завжди щось буде, і це «щось» рідко хороше. Ми, журналісти, не герої. Ми просто ті, хто не може відійти вбік. Бо якщо не знімеш, ніби й не було. І від цього страшно: реальність може зникнути, якщо її не покажеш.

Коли в країні лунають сирени, а міста стирають із мапи, журналістика перестає бути просто професією. Вона стає формою спротиву, способом показати світу, що Україна живе й бореться. Після 24 лютого 2022 року українські журналісти опинилися буквально на лінії фронту – з мікрофоном, камерою чи блокнотом замість зброї. І разом із тим постало питання: як залишатися чесним, не втрачаючи людяності?

Вони стоять там, де мовчить світ. Коли більшість людей ховається в укриття, вони виходять назустріч звуку сирен. Українські воєнні журналісти сьогодні – це не просто фахівці слова. Це люди, які щодня ризикують життям, щоб зафіксувати правду про війну. Їхні історії – це документальні свідчення мужності, розпачу й сили, які тримають країну.

У час, коли освітня система України переживає величезні виклики — пандемія, війна, вимушені переселення, зруйнована інфраструктура — з’являється новий формат, який змінює не лише модель навчання, а й саму культуру взаємодії між молоддю й дітьми. Студментор – це програма про партнерство, коли старші молоді люди не лише передають знання з предмета, а й допомагають дитині відкритися: поставити запитання, поділитися мріями, побачити, як навчання і життя переплітаються. З іншого — це не просто підтримка академічного рівня, а розвиток критичного мислення, емоційної стійкості, самостійності.

У національному центрі «Український дім» у Києві відбулося відкриття виставки «І побачив я» фотографа Олександра Глядєлова.

7 червня 2025 року відбулися Загальні збори ГО «Платформа студентської журналістики», під час яких члени організації затвердили звіти за діяльність з 4 кварталу 2023р. по перший квартал 2025р., обговорили досягнення та визначили напрями роботи на найближчі роки.

Студенти-журналісти Факультету гуманітарних та соціальних наук СНУ ім. В. Даля в межах серії майстер-класів «Правдиві ЗМІ в умовах війни» зустрілися з Лейфом Лонсманном — медіаконсультантом зі Скандинавського центру журналістики (Данія). Захід, організований у співпраці з українськими інституціями, зокрема зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля та ГО “Платформа студентської журналістики”, був присвячений медіаграмотності та цифровій стійкості під час війни.

28 травня в Університеті Короля Данила відбувся воркшоп від іноземних гостьових професорів – Амунда Миклебуста (Amund Myklebust) та Лейфа Лонсманна (Leif Lønsmann). Подію організовано університетом спільно з ГО “Платформа студентської журналістики”.

12 травня відбулася заключна онлайн-лекція професора столичного університету Осло, співробітника Норвезького інституту міських та регіональних досліджень (NIBR) Адне Аасланда для українських студентів-медійників. Професор Аасланд поділився результатами дослідження ситуації стосовно українських біженців у Норвегії та інших скандинавських країнах. Ішлося про доступ до освіти, соціальну підтримку та інтеграцію в нове середовище.

Чому довіра до масмедіа в Норвегії залишається високою, а журналісти не бояться визнавати свої помилки? Відповіді на ці запитання шукали учасники другої лекції курсу «Норвезька модель свободи слова для українських студентів-журналістів». 5 травня відбулася лекція Матіаса Веделера, медіаексперта, представника Норвезької асоціації преси в межах курсу «Норвезька модель свободи слова для українських студентів-журналістів».

28 квітня стартував англомовний курс лекцій «Норвезька модель свободи слова для українських студентів-журналістів». Відкривав програму курсу Бйорн Бергер — блогер, громадський активіст, член Товариства дружби «Норвегія–Україна».

ГО «Платформа студентської журналістики» об’єднала три університети для реалізації амбітного проєкту, першим кроком якого є англомовний курс “Норвезька модель свободи слова для українських студентів-журналістів”.

Фастівська громада реалізує ініціативу «Єдине вікно ветерана», яка є частиною ширшої стратегії підтримки ветеранів та їхніх родин. Основна мета — спростити доступ до послуг для ветеранів, забезпечити інтеграцію у громаду та створити системну підтримку, яка виходить за межі волонтерських ініціатив.

Що спільного між генієм поезії Тарасом Шевченком та режисером першого українського молодіжного трилера Любомиром Левицьким? А поки ви шукаєте відповідь, ми запрошуємо вас на березневий курс української мови від проєкту «Єдині»! Цього разу нашим амбасадором став саме Любомир Левицький – режисер, який знає, чому українська культура має безмежну силу. Попереду 28 днів підтримки у переході на українську, спілкування з однодумцями та справжнє занурення у мовну стихію.

Війна в Україні загострила необхідність ефективної соціальної підтримки ветеранів. Київська область, маючи значну кількість ветеранів, стикається із проблемами доступності та якості соціальних послуг.

У Київській області для ветеранів та ветеранок доступні різноманітні послуги, спрямовані на підтримку та реінтеграцію в цивільне життя. Нижче розгляньмо кілька ключових ініціатив та сервісів.

Сирійська громада Единбурга зібралася на площі Брісто в неділю, 8 грудня, щоб відсвяткувати те, що вони вважають поворотним моментом для своєї батьківщини: падіння режиму Башара аль-Асада і диктатури в Сирії. Жвавий натовп танцював, співав і святкував важливу подію — проголошення сирійськими повстанськими силами столиці Дамаска «вільною», що ознаменувало кінець багаторічної тиранії.

В столичній книгарні-кав’ярні “Сенс”, що на Хрещатику, відбулася лекція за ініціативи благодійного фонду “Волонтерське об’єднання “VESTA”, що займається підтримкою військових та їхніх близьких. Спікерками виступили Катерина Ейхман — керівниця комунікаційного відділу БО “VESTA”, донька ветерана і партнерка військовослужбовця; й Тетяна Ціленко, яка очолює психологічний відділ благодійного фонду, як психологиня працює з військовими, а також є дружиною ветерана. 

7 листопада 2024 року у столичному “KyivHall”, що на Хрещатику, відбулася панельна дискусія «Там, де лунають постріли й розповідаються історії: жінки на війні», організована регіональним Офісом Фонду ім. Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа”.

Розповідаємо сьогодні про народження нової української поезії в умовах війни. Зокрема ділимось з нашими читачами тим, де сучасна українська поетеса Дар’я Лісіч черпає натхнення, що читає та як будує власний шлях, поєднуючи в поезії кохання, біль, надію, втрату та спонтанність. 

Вітаю. Мене звуть Іван, я співзасновник ГО “Платформа студентської журналістики”, а також редактор онлайн-видання Truthful Reporting. Хочу повідомити читацькій аудиторії, що планую запустити свій подкаст, де буду висвітлювати різноманітні теми, від наукових відкриттів до глобальних проблем типу кліматичної катастрофи, від війни в Україні до майбутнього демократії. Це має бути цікаво, тому я запрошую вас підтримати цю справу, а саме слухати майбутні епізоди.

“Free Azov” — акції на підтримку військовополонених та їхніх сімей, які відбуваються щотижня в різних куточках України.

Війна внесла свої корективи в життя кожного з нас. 70 % чоловіків відчувають стрес, переживання, втому, тому вчасне вирішення проблеми та подолання психологічної напруги є життєво необхідними. Адже психічне здоров’я є важливою складовою частиною добробуту кожної людини.
9 жовтня в Києві відбувся форум «Ментальне здоров’я чоловіків в Україні: як Лінія психологічної підтримки 2345 реагує на виклики війни».