Етична комунікація з військовими та ветеранами: що потрібно знати

В столичній книгарні-кав’ярні “Сенс”, що на Хрещатику, відбулася лекція за ініціативи благодійного фонду “Волонтерське об’єднання “VESTA”, що займається підтримкою військових та їхніх близьких. Спікерками виступили Катерина Ейхман — керівниця комунікаційного відділу БО “VESTA”, донька ветерана і партнерка військовослужбовця; й Тетяна Ціленко, яка очолює психологічний відділ благодійного фонду, як психологиня працює з військовими, а також є дружиною ветерана. 

Головною метою заходу стало обговорення основних правил, стереотипів, тригерів під час комунікації з військовими та ветеранами.

Хто такий ветеран?

Перш ніж вчитися комунікації, важливо зазначити, що у війні беруть участь люди різного віку та досвіду. Усі ветерани різні, і мають власний унікальний досвід та світогляд.

“Немає двох однакових ветеранів, проте багато дій та моментів є спільними для багатьох із них”.

При спілкуванні з військовими, на нашу поведінку можуть впливати стереотипи, які є доволі поширеними у суспільстві. В такому питанні дуже важливо розрізняти якісь упередження та реальність.

Стереотипи й реальність: чим шкодять неправдиві упередження? Спростовуємо декілька з таких упереджень.

“Всі ветерани мають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)”. 

Згідно з дослідженнями, відсоток ветеранів АТО/ООС, які страждають на ПТСР, варіюється в межах 32-40%. Інші дослідження говорять, що близько 27,7% українських ветеранів мають діагноз ПТСР. Тобто це чимала частка від загальної кількості цієї категорії населення, але аж ніяк не “всі ветерани”.

“Всі ветерани бажають повернутися на службу”. 

Деякі ветерани бажають повернутися, але багато хто прагне знайти та спробувати нові можливості у цивільному житті.

“Військові не здатні адаптуватися до цивільного життя”.

Багато ветеранів успішно інтегруються в суспільство, займаючи керівні посади та будуючи карʼєри.

“Ветерани не можуть працювати в команді з цивільними”.

Ветерани мають чудові навички командної роботи, розвинені під час служби й часто роблять значний внесок у колективи.

Чому ж виникають ці стереотипи? 

Однією з основних причин є акценти у медіа.

Медіа у своїх висловлюваннях часто використовують професію військових як підсилювальну характеристику під час повідомлення про злочин. Такий акцент створює враження, що саме професійна належність впливає на вчинення правопорушення, хоча для цивільних подібна деталізація зазвичай опускається. Наприклад, коли йдеться про випадок: “лікар вкрав пляшку вина”, ми як аудиторія зазвичай чуємо лише “людина вкрала пляшку вина”. Але ж якщо це був якийсь службовець, то часто на цьому й робиться акцент: “Військовий украв пляшку вина”. Такий підхід лише сприяє узагальненню та стереотипізації щодо цієї категорії населення, та є однією з основних причин появи стереотипів у суспільстві, на чому й наголосили спікерки.

Як же не наговорити зайвого? 

• НЕ ставити питань на кшталт: “Коли перемога?”, “Ти когось вбивав?”.
• НЕ казати: “Я тебе розумію”, “Не хвилюйся, все буде добре”.

Як правильно комунікувати? Основні принципи етичного спілкування:

• Поважати чужий досвід: Військові та ветерани мають унікальний досвід, яким можуть ділитись з вами.
• Проявляти емпатію та мати розуміння: Виявляйте щире співчуття з приводу їхніх переживань.
• Вміти почути: Дайте можливість співрозмовнику висловити свої думки та почуття.
• Проявляти зацікавленість: Ставте питання, що демонструють вашу увагу та інтерес.
• Висловлювати підтримку: Будьте готові допомогти та підтримати у важкі моменти.
• Дотримуватись прямоти: Говоріть відкрито та прямо, без якогось обману чи приховування правди.
• Говорити чесно: Ваша чесність допоможе встановити довіру та взаєморозуміння.
• Пам’ятаймо, що військові та ветерани — це передусім звичайні люди, як і ми всі. Під час спілкування з ними не жалійте, не звинувачуйте їх, а також не будьте байдужими. Спілкуйтеся вільно, але завжди будьте обережними у своїх висловлюваннях та діях.

Тригери: чого варто уникати?

• Серед тем тригерів, які варто не згадувати у розмові (окрім тих випадків, якщо людина сама починає говорити на ці теми): війна, політика, релігія, мова. Пам’ятайте, що кожен має право на свою особисту думку. Немає потреби переконувати людину в протилежному — достатньо її вислухати.
• Уникати спалахів світла: для деяких військових блимання світла може стати тригерним чинником і викликати тривожність, головний біль, або стати причиною появи флешбеків.
• Утриматися від гучних звуків: стук дверима, сильно підвищений тон можуть бути тригерними для людини з таким досвідом.
• Уникати дотиків без дозволу — поважати особистий простір. Варто завжди запитувати у людини, чи можна її обійняти. Не підходити ззаду, або з тієї сторони, звідки людина тебе не чує/не бачить. Військові часто можуть рефлекторно реагувати на такі дії, тому краще бути обережними, і завжди попереджати людину про свої наміри.

З війною, що триває вже понад 10 років, повномасштабним вторгненням росії, яке продовжується вже більше як 1000 днів, українське суспільство зазнає значних змін, адаптуючись до величезних викликів сьогодення. Так, зокрема все більше українців починають займатися питанням інклюзивності, психологічним та фізичним відновленням ветеранів, забезпеченням їхніх потреб. Та часто знаходячись у вирі цієї відповідальності, що лежить на наших плечах, ми забуваємо про таку, здавалось б, дуже банальну потребу у спілкуванні: ось так, просто, поговорити в метро, чи десь в магазині. Спитати шлях, за потреби допомогти, або ж просто подякувати. 

Найважливіше в усьому цьому — пам’ятати й визнавати потреби військових та ветеранів. Потрібно поважати їхній внесок і бути максимально щирим та відкритим до спілкування.

Окрема подяка фотографині Alya Mykhalatiuk, яка була на заході та підготувала ці фото для Truthful Reporting.