UA
EN
Діана Бондаренко, студентка КНУ імені Тараса Шевченка, наразі працює редакторкою новинного каналу OmTV UAМожеш пригадати, будь ласка, де ти була 24 лютого 2022, як взагалі сприймала події того страшного дня?
24 лютого о 5 ранку я прокинулась від дзвінка мами. Тоді я була в Києві і відразу зрозуміла, що щось не так. Наляканим голосом мама сказала: “Доця, ти тільки не переживай, але нас бомбить Росія”. Я відразу не повірила, думала, що я ще сплю. Відчинила вікно і почула, як бахкає. Тато відразу ж виїхав по мене. Зазвичай дорога займає 2 години від Києва до мого рідного містечка Жашкова, але в той день ми їхали 6 годин. Сказати, що люди були в паніці, – це не сказати нічого… Я відчувала себе в апокаліпсисі. Знали б ми тоді, що це тільки початок руського міра…
На 14-ий день війни моя сім’я ухвалила складне рішення виїхати закордон. 2 місяця моя мама, сестра і я були в Польщі, а тато вдома, він долучався до роботи ТРО. Дуже складно було закордоном, дуже хотілось додому. Тоді була цілковита апатія і незнання, як жити далі. Довго ми не могли так триматися, тому коли ЗСУ відігнали ворога з нашого регіону, ми вирішили повернутися додому. І я скажу, що це було найкраще рішення. Рідні стіни лікують.
Багато західних ЗМІ до початку війни писали про високу ймовірність, навіть неминучість такого великого вторгнення. У нас же це висвітлювалось значно м’якше, якщо можна так сказати. Не говорили, що неодмінно буде напад, що вже завтра може початися таке. Ти вірила у неминучість такої війни, чи вона стала повним шоком?
Відверто скажу, я була переконана, що росія не нападе, тому ніякої тривожної валізки в мене не було і тікати закордон моя сім’я не збиралась. А дарма ми так не вірили, що цей “братський народ” може почати вторгнення. У мене не вкладається в голові, як в 2022 році, коли у світі давно такий великий прогрес у всьому, можна вирішувати якісь політичні питання ракетами. Тут у мене є лише одна відповідь: щоб вирішувати міжнародний конфлікт політично, потрібно бути політиком. А де в росії політики? Там тільки пропаганда. Я не маю політичної освіти, не можу робити якусь аналітику. З одного боку, я розумію, чому наші ЗМІ не піднімали шум, не казали прямо, що буде війна, а з іншого боку, наскільки це правильно? Чесно, не маю відповіді.
Як розгорталися події у твоїй місцевості, чи були там “прильоти”, чи були удари, особливо на початку війни? І яка ситуація зараз у твоєму місті?
У моєму місті був приліт в перший день війни у військову частину. Далі, дякувати ЗСУ та Богу, в нас було спокійно (ну якщо можна взагалі так сказати). Тому моє місто активно приймало переселенців, організовувались групи волонтерів, благодійні заходи. Я особисто долучилась до виготовлення маскувальних сіток, окопних свічок, виступала на благодійних концертах, донатила. Відразу жителі Жашкова відчули, що ми одна родина, всі дуже консолідувалися. Зараз прильотів немає, але є тривоги. У місті оселилися багато родин з тимчасово окупованих територій. Усі люди намагаються допомогти ЗСУ, хто чим може. Це тішить.
Місто Жашків, Черкаська область Як твої рідні, друзі переживають ці події? Як часто говорите про війну за сімейним столом? На початку це було у всіх на вустах, але й зараз ми бачимо масовані удари по всій Україні, аналогічні до тих, що були на початку війни.
Про війну говоримо дуже часто. Зазвичай за обідом чи вечерею переглядаємо новини, обговорюємо ситуацію. Моя родина, друзі, я, ми всі дуже співчуваємо постраждалим і засмучуємося через невтішні новини, але щиро віримо в армію та в кожного українця.
Як змінилось твоє життя, навчання з початком масованих ракетних обстрілів по нашій енергетичній інфраструктурі з жовтня цього року? Як такі терористичні атаки відображаються на твоєму повсякденному житті сьогодні?
З жовтня стало складніше працювати. Моя робота цілком онлайн, мені потрібне світло та стабільне підключення. Часом виникають проблеми зі зв’язком, інтернетом, але я на це реагую спокійно. Як би не хотілося, а змінити ситуацію не можу, а от пристосуватися можу і працювати далі теж. Наші військові постійно в окопах, в холоді, голодні.. Тому в нас немає іншого вибору, окрім як знаходити способи жити, працювати і навчатися для того, щоб підтримувати економічну та освітню системи України.
Як змінилось твоє ставлення до Росії та її громадян після 24 лютого? Чи вважаєш росіян відповідальними за цю агресію?
Моє ставлення до росії змінилося ще в 2013 році, з часу Майдану. Але з 24 лютого це тотальна ненависть і розуміння, що це нація рабів. Кожен в росії відповідальний за те, що відбувається. Кожен міг докласти свою частину для того, щоб зупинити цю війну. Але росіяни будуть радше мовчати і схиляти голову перед путіним. Не думаю, що в цій країні можна щось змінити.
Якою, на твою думку, має бути розплата російського агресора за всі скоєні звірства та злочини проти громадян України, за Бучу і Маріуполь, Ірпінь та Бородянку, Херсонщину, Харківщину і багато інших міст і селищ, які ще не стали відомі загальній аудиторії?
Я вважаю, що всі злочинці мають бути покарані відповідно до законів та норм міжнародного кримінального суду. Я думаю, що судді призначать максимально суворий вирок всім винуватцям. Якщо розібратися, то по суті, половину громадян росії мають арештувати, якщо не більше. Я би розібралась взагалі, що таке рф, як історично склалась ця федерація, і дала можливість всім федераціям створити окремі країни. Тоді б лишилась одна москва, яка після всього скоєного не має права на існування.
На тлі величезних гуманітарних, інфраструктурних проблем складається враження, що світ споглядає за тим, як кожного дня знищують Україну, залишають її без базових речей нашої цивілізації: світла, тепла, води. Ми просто-напросто зазнаємо величезних збитків, і такі удари вкрай негативно позначаються на роботі та навчанні людей, в той час коли західний світ більш дискутує, чи надавати якесь там ппо чи інше озброєння, замість того, щоб надати його одразу без роздумів. Чи поділяєш ти таку думку, що західні лідери мають робити набагато більше для того, щоб забезпечити безпеку та мирне небо над Україною?
Цікаво також дізнатись, чи змінилося твоє ставлення до світу, до України та українців, можливо? Чи змінилось бачення якихось речей за цей період війни? Думаю, що такі визначальні моменти, які зараз споглядаємо і частиною яких є, не можуть не вплинути певним чином на наше бачення світу.
Для себе я переконалась, що обожнюю Україну. Хочу жити і працювати тут, хочу відбудовувати країну після війни, брати участь в питаннях влади та політики, хочу долучатися до творення нової України. Після війни це вже не буде молода країна Україна. Це буде могутня держава з незламним народом. Якщо до війни герої були в фільмах та книжках, то зараз герої – всі українці, а ЗСУ взагалі прирівнюються до богів. Я вдячна Заходу за всю підтримку, яку він надає. Звичайно, що ця підтримка могла б бути набагато більша, але не все так просто в політиці, як здається на перший погляд. Тому роздуми про те, наскільки об’ємно допомагає Захід, я б залишила для політичних аналітиків.
Чи маєш якусь ціль, якої прагнеш досягти для себе в найближчі півроку, рік? Чого очікуєш найбільше від себе?
Від себе найближчим часом я очікую максимального розвитку. Після війни та й під час війни Україні потрібна здорова, активна та освічена молодь. Саме цим я і займаюсь: навчаюсь і працюю з усіх сил. Зокрема, моя робота є частинкою інформаційного фронту. OmTV UA – канал, який показує всю правду про росію та найактуальніші новини.
Трошки заглянемо в майбутнє. Уяви, шо ти прокидаєшся завтра зранку, і читаєш в новинах, що війні нарешті настав кінець, всі російські війська покинули територію України і вже ніколи не посміють сюди прийти. Більше ніяких жахливих сирен. Які думки та емоції виникають у тебе? Що хотіла б зробити найбільше в такий день?
Якби я прокинулась і побачила новини про перемогу, я б не могла стримати сліз. Я так чекаю цього дня. Найперше я скажу ДЯКУЮ кожному, хто причетний до цієї перемоги, кожному воїну, волонтеру, кожному, хто пережив знущання від агресора. І звичайно, дуже хочеться обійняти кожного, хто потребує підтримки. Я вірю, що цей день настане протягом наступного року. Я впевнена, що громадянська свідомість українців вже пережила переворот. Ми всі настільки стали патріотами (ми ними і були, але не зрівняти з тим, як зараз), настільки любимо свою державу, що зробимо її найкращою країною світу. Слава Україні!