UA
EN
Нам завжди дуже приємно спілкуватись з талановитою амбітною українською молоддю, яка попри всі труднощі та виклики сьогодення продовжує творити, робити круті речі, працювати в різних проєктах, засновувати свої ГОшки, студентські видання, висвітлювати життя та досвід українців в часи великої війни. Мав можливість поспілкуватись з представницею саме такого покоління, Олександрою Гоцуляк. Пані Олександра — активістка та членкиня мовної громадської організації «РВН» (Робимо Вам Нерви), що займається демосковізацією та дерусифікацією Одеси. Працює сценаристкою у команді відео, де бере участь у створенні матеріалів, які допомагають переосмислити мовне та культурне середовище міста. Також є головною редакторкою студентського видання “DeFacto”.
Розкажіть спершу нашим читачам трошки про себе, опишіть, в кількох реченнях, чим займаєтесь сьогодні.
Я прагну до змін та вірю, що через такі ініціативи, як-от «РВН», ми будуємо нову свідомість Одеси, що зберігає і розвиває українську ідентичність. Наразі найбільше часу приділяю навчанню. Воно зосереджено на журналістиці, і я переконана, що саме глибоке розуміння медіа та майстерність слова є ключами до справжніх змін у суспільстві. Це поле відкриває для мене нові горизонти: від досліджень та зборів фактів до аналітики й створення змістовних історій, які здатні вплинути на громадську думку. Я вірю, що кожна розповідь, чи то через текст, чи то через відео, може допомогти людям побачити своє місто, мову, культуру під новим кутом.
Ви є головною редакторкою студентського видання DeFacto, заснованого в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова (де ви й навчаєтесь). Скажіть, будь ласка, як виникла ідея назви вашої газети?
Назва DeFacto виникла з ідеї підкреслити прагнення газети до правди та об’єктивності. Цей латинський вислів означає «фактично» або «насправді», що символізує наше бажання подавати факти та реальні події, якими вони є, без прикрас чи спотворень. Назву обрали спільно, обговорюючи з командою, як найкраще виразити нашу журналістську позицію. Кожен запропонував свої варіанти, і зрештою ми всі погодилися, що De Facto вдало відображає цінності та принципи нашої редакції.
Мені дуже сподобалось, як виглядає ваша студентська газета, має гарне оформлення та зміст з дуже широкою тематикою. Це дійсно велика робота.
В чому ключова ідея вашого видання, як би це сформулювали в кількох словах? Чи є у вас тематика, яку описали б як основну, що зустрічається в кожному випуску? Які теми є досить болючі для ваших авторів, над якими було дуже складно працювати емоційно, наприклад?
Мені дуже приємно почути, що вам сподобалась наша студентська газета. Ми дійсно докладаємо багато зусиль, щоб створити якісний та змістовний продукт. Ключова ідея нашого видання виникає в тому, що ми є студентською газетою, яка працює в рамках дисципліни «Журналістська майстерність». Це наш практичний складник, що дозволяє студентові глибше зануритися в журналістську діяльність. У кожному випуску ми намагаємось висвітлити актуальні події та суспільно важливі теми, які потребують обговорення. Тематика змінюється, але ми завжди фокусуємося на тих проблемах, що хвилюють студентів і суспільство загалом. Звісно, певні теми є досить болючі для наших авторів, особливо які стосуються війни та психологічного стану. Наприклад, інтерв’ю з військовими змушують переживати разом з героєм дійсно важкі моменти.
(Нижче прикріплений пдф файл з останнім випуском студентської газети DeFacto, за жовтень, аби наші читачі могли ліпше ознайомитись із змістом й тематиками цього видання)
Що вам найбільше подобається у роботі з командою видання? Можливо, організовуєте якісь неформальні зустрічі з авторами, коректорами, де в такому дружньому форматі можете обговорити якісь ідеї для нових матеріалів, новий дизайн тощо?
Мені дуже подобається працювати з командою видання, кожен із нас по-своєму унікальний. Ми прагнемо створити дружню атмосферу, де всі можуть вільно висловлювати свої думки. Звісно, це важко. Проте як редакторка я намагаюся налагодити тандем. Неформальні зустрічі, звісно, є. Я вважаю, що це наш спосіб зблизитися, обговорити нові теми та провести час разом. Під час таких зустрічей ми ділимося своїми думками щодо нових матеріалів, можемо обговорити дизайн та концепцію наступних випусків. Я вірю, що ці моменти неформального спілкування сприяють розвитку нашого видання і роблять його ще більш змістовним.
Який з матеріалів для видання De Facto вам найбільш закарбувавсь в пам’яті? Можливо, це була якась тема чи людина, герой інтерв’ю, що залишили багато спогадів? Можливо, це ваша робота, якою найбільш пишаєтесь особисто?
Кожен матеріал, над яким ми працюємо для видання De Facto, є особливим для мене. Ми вкладаємо в це багато зусиль та емоцій. Кожна тема, кожен герой інтерв’ю залишають свій відбиток у нашій пам’яті. Я вважаю, що цей процес створення контенту формує нашу команду і дозволяє зрозуміти важливість кожної історії. Тому я пишаюся кожним матеріалом, адже кожен з них відкриває нові перспективи та емоції.
Що спонукає вас працювати, вести власне видання, брати участь в різних програмах, що надихає на такі творчі поривання у дуже складні для нашої країни часи, часи великої невизначеності, коли здавалось б, у молоді, що у такому віці схильна до емоційних перепадів, можуть просто опуститись руки та коли доволі легко впасти в депресію. Що дає вам поштовх, мотивацію не розчаровуватись від подій навколо, від постійних новин про смерті наших громадян, від нових вибухів, обстрілів, а навпаки працювати багато над собою, вдосконалювати свої професійні навички, будувати своє майбутнє?
Передусім, це усвідомлення важливості нашої ролі у висвітленні правди й подій, що відбуваються навколо. У такі складні часи, як зараз, наша газета стає не лише джерелом інформації, а й платформою для підтримки, обміну думками та ідеями. Водночас мене надихає команда однодумців, з якими працюємо разом над створенням якісного контенту.
Мотивацію не розчаровуватись та продовжувати працювати дає мені також усвідомлення, що кожен матеріал, який публікуємо, може стати корисним для когось. Це можливість бути голосом тих, хто не може висловити свої думки, і підтримувати суспільство у важкі часи. Я вірю, що через журналістику ми можемо допомогти людям знайти надію і зрозуміти, що навіть у найтемніші часи є місце для світла. Це усвідомлення та бажання вносити зміни спонукає мене вдосконалювати свої навички та працювати над собою.
Чи рефлексуєте ви часом над тим, що фактично половину вашого життя в країні триває війна? Так, якщо повернемось до 2014 року та анексії рашистами Криму, а ще до цього був кровопролитний Майдан зі сльозами батьків, які втратили своїх дітей. Це величезний проміжок часу, протягом якого знаходимось в стані війни. Ба більше, війна стала настільки буденною частиною нашого життя, як би це дико та жахливо не звучало, що зараз можна часто почути думки про втому українців від неї, відео репортажі про події на Донбасі збирають вже значно менше переглядів, наприклад, порівняно з першими місяцями повномасштабного вторгнення.
Чи відчуваєте ви також цю втому? Опишіть, будь ласка, свій досвід сприйняття та переживання війни як представниця нашої молоді, чиє свідоме життя по суті сформувалось в країні під вогнем, а в останні кілька років ця ситуація лише значно погіршилась?
Так, я часто задумуюсь над тим, як війна стала невіддільною частиною нашого життя. З 2014 року, починаючи з анексії Криму і далі, ми як суспільство пройшло через величезну кількість випробувань. Це складний період, який вплинув на наше сприйняття світу і країни. Війна стала настільки буденною реальністю, що навіть абстрагування від неї виглядає як захисний механізм, який дозволяє нам справлятися з емоційним навантаженням. Щодо втоми, я відчуваю її. Іноді справді важко дивитися або читати про війну, тому що це болісні спогади й відчуття безвиході. Але водночас я розумію, що важливо залишатися в курсі подій, аби усвідомлювати реальність, яка нас оточує. Це може бути важко, але це потрібно.
Я вважаю, що наше покоління, яке виросло в умовах постійної тривоги, має особливу чутливість до таких тем. Однак, ми навчилися справлятися з емоціями та підтримувати одне одного в складні години. Війна, безумовно, залишає свій відбиток на нашу свідомість і формує бачення майбутнього. Важливо не втрачати цю надію і продовжувати діяти, навіть якщо це важко.
Які цілі ставите перед собою на найближчі кілька років, чого хотіли б досягти? Хочете пов’язати своє майбутнє з Україною чи плануєте жити за кордоном?
В найближчі кілька років я прагну надалі розвивати свої журналістські навички та поглиблювати знання у цій сфері. Хочу продовжувати працювати в Україні, оскільки вважаю, що саме тут я можу зробити найбільший внесок у розвиток суспільства та журналістики в умовах сучасних викликів.
Уявімо, що ви прокидаєтесь одного ранку, берете телефон до рук й читаєте такі довгоочікувані новини, що війна нарешті закінчилась, путін та його бандитський режим опинились там, де вже давно мали бути, а Україна вільна за такий довгий час. Що ви хотіли б зробити найперше того дня, і як взагалі його б провели?
Ох, якби ж це стало реальністю! Уявляю собі той ранок: прокидаюсь не від гулу сирени, а від сонячних променів, що пробиваються крізь штори. Беру телефон і бачу заповітні рядки: «ПЕРЕМОГА». Серце б’ється шалено, сльози котяться градом, але це сльози радості, полегшення і вдячності. Спершу мамі, потім татові, а далі всім іншим, хто мені дорогий. Хочу почути їхні голоси, їхню радість, поділитися своїми емоціями. Подихала б повними грудьми чистим повітрям, без звуку сирен. Можливо, обійняла б першого зустрічного незнайомця, просто так, від щастя. Цей день мав би стати днем єднання, днем подяки всім, хто боровся за нашу свободу. Проте водночас – це день жалоби та неймовірного болю… І тут мурахи по шкірі, адже варто тільки подумати, скільки загиблих.. Моє серце розривається.
Чи відчуваєте, що ви вже знайшли себе, своє призначення, або ж досі знаходитесь в цьому пошуку? Можете сказати, що ви горите журналістикою сьогодні та хочете пов’язати з цим власне майбутнє?
Сьогодні я відчуваю, що знайшло своє призначення в журналістиці, але цей процес ніколи не завершується. Моє навчання на журналістиці справді запалює мене. Я захоплююся можливістю розповідати історію, яка може змінити уявлення людей про важливі теми та виклики, з якими стикається наше суспільство. Мене надихає думка про те, що моя праця може вплинути на життя інших, порушити важливе питання і спонукати до змін.
Я відчуваю задоволення від своєї роботи, але також й прагну до зростання. Я вважаю, що розвиток у журналістиці — це безперервний процес. Тому хочу надалі вдосконалювати свої навички, відкривати нові теми та досліджувати різні формати подачі інформації. Таким чином, я сподіваюся, що зможу залишити свій слід у журналістиці та, можливо, навіть вплинути на суспільство в позитивному плані.
Що надає сенс вашому життю?
Сенс життя? Це таке глибоке питання! Я б сказала, що шукаю його скрізь. Кожна прогулянка заряджає мене енергією, кожен погляд у вікно надихає, кожен комплімент комусь підіймає настрій. Мене оточує безліч маленьких сенсів. Якщо ж говорити про конкретні речі, то моє захоплення — рукоділля. З дитинства я люблю творити: малювати, писати, вишивати… Нещодавно захопилась створенням букетів з атласних стрічок та фетрових іграшок. А ще я дуже люблю співати. Це для мене своєрідна медитація.
