Про роботу у «Четвертій владі», волонтерство в Ukraїner та найбільш важливі матеріали сьогодні: історія журналістки Ярослави Нікітюк

В рамках проєкту “Українська молодь змінює світ” ми розповідаємо історії досягнень та проактивних дій молодих українців з різних верств суспільства, з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Це журналісти, волонтери, біженці, молоді військові, члени громадських організацій, засновники волонтерських фондів та рухів, які своєю діяльністю привносять позитивні зміни у цей світ, покращують його у певний спосіб. Ми дуже раді тому, що на цей заклик поділитись своєю історією відгукнулась Ярослава Нікітюк, українська журналістка, наразі працює в агенції журналістських розслідувань “Четверта влада”, також має досвід роботи волонтером у виданні Ukraїner, що відкриває Україну для іноземців.

Звичайно, що для кожного з нас життя поділилось на до і після, коли ми всі прокинулись 24 лютого 2022 року під звуки вибухів. Можете повернутись трошки у часі й описати, будь ласка, де ви були 24 лютого 2022, і які думки та емоції тоді панували у вашій голові? 

Я прокинулася о 5 ранку, щоб зібратися на роботу. Тоді я жила на Хмельниччині, а редакція «Четвертої влади» знаходиться у Рівному. Спочатку я не заходила в мережу, а про те, що росія розпочала повномасштабне вторгнення, дізналася десь о 7 ранку, коли їхала в маршрутці. Брат написав про обстріл аеродрому у Старокостянтиневі, що на Хмельниччині. Наступним я побачила відео президента про повномасштабний напад. 

Чим ви займались тоді у перші дні, тижні великої війни? Опишіть, будь ласка, вашу діяльність в той період, до яких організацій долучались, в яких заходах брали участь? 

Було важко просто читати новини, хотілося бути чимось корисною та допомагати тим, чим можу. Я писала редакторам про те, як можу бути корисною в плані інформаційного висвітлення. 

За своєю специфікою «Четверта влада» є розслідувальним медіа, тому після повномасштабного вторгнення ми були змушені трохи переформатуватися, бо тоді було не до «зради» чиновників. 

В перші тижні вторгнення за мною закріпили підготовку щоденних зведень про те, як проходить велика війна. Це такі короткі новини у нашому телеграм-каналі, де я декількома реченнями описувала кожну подію. Спочатку розбивала на блоки, що сталося за цей час на Рівненщині та що сталося в Україні. Готувала такі новини двічі на день, були ранкові зведення та вечірні. 

Згодом ми хотіли припинити робити такі новини, адже це не наш профіль, але коли провели онлайн-опитування щодо цього питання, більшість читачів хотіли продовження, мовляв, зібрана інформація в одному джерелі економила їхній час для читання всеукраїнських медіа. 

Тому крім підготовки матеріалів, я зараз продовжую писати короткі новини, але готую лише вечірні зведення, де ми розповідаємо, що сталося протягом усього дня.   

Тепер переносимось до сьогоднішнього дня. Якій роботі приділяєте найбільш уваги сьогодні? 

Розкажіть трошки більш про діяльність видання «Четверта влада» де ви працюєте, які теми підіймаються найбільш,  що запамʼяталось за час роботи з початку великої війни? 

«Четверта влада» є незалежним розслідувальним регіональним медіа, яке пише матеріали, що стосуються  Рівного та Рівненської області. Близько двох місяців редакція «Четвертої влади» не проводила розслідування, а писала переважно матеріали, пов’язані з війною. 

Однак згодом ми повернулися до звичного нам формату, бо з початком великої війни корупція не зникла, а навпаки стало більше «шпарин» для її проявів.

До повномасштабного вторгнення особисто я більше спеціалізувалася на темах незаконного будівництва, написання судових репортажів та перевірки депутатів на доброчесність. Однак після 24 лютого 2022 року я більше працюю із темами закупівель. 

Найбільш яскравими я вважаю розслідування щодо закупівлі продуктів до пунктів незламності у Рівному. Їх міський департамент економічного розвитку купив, щоб годувати рівнян у випадку довготривалого блекауту або нападу росіян зі сторони Білорусі. 

Так, департамент вирішив, що для рівнян треба купити 10 з половиною тонн тваринного жиру невідомої якості й витратив на цю купівлю понад мільйон гривень коштів платників податків. Зараз щодо цієї закупівлі поліція проводить досудове розслідування за статтею про можливе привласнення, розтрату майна або заволодіння коштів шляхом зловживання службовим становищем.

Які теми війни є найважчі та болючі для вас, коли готуєте матеріали, спілкуєтесь з людьми? Які теми вважаєте найважливішими, що мають бути почуті нашими людьми? 

На початку повномасштабного вторгнення ми також готували інтерв’ю із переселенцями на Рівненщину. Це завдання мені було найважчим, адже потрібно було говорити з людьми, які вибралися з-під окупації. У роботі з такими темами важливішим є не сам матеріал, а почуття людини, з якою ти спілкуєшся, щоб знову не травмувати її своїми спогадами. 

До такого інтерв’ю треба ретельно готуватися. Тому перед тим я відвідувала тренінги про таку комунікацію. Насправді в проведенні подібних інтерв’ю є багато нюансів, про які треба знати журналісту ще до розмови. 

Мені, відверто кажучи, простіше спілкуватися із фігурантами розслідувань, які часто хамлять та говорять на підвищених тонах. Бо маючи таку розмову, я представляю інтереси читачів. І саме в інтересах читачів я маю випитати якомога більше інформації.

Коли ж доводиться говорити на чутливі теми, почуття та безпека співрозмовника мають вищу вагу. 

Щодо важливості тем, то я вважаю, що неважливих тем немає. Бо інтерв’ю із переселенцями допомагає фіксувати російські злочини, а розслідування сприяють розвитку громадянського суспільства та України загалом. Тож усі ці матеріали мають бути почутими.

Ви також працюєте як волонтер у дуже відомому українському виданні “Ukraїner”. Розкажіть, будь ласка, яку саме роботу там виконуєте, як змінилась ця робота з початку повномасштабного вторгнення? 

Насправді для Ukraїner я лише допомагаю – як маю час, беруся розшифровувати їхні інтерв’ю. Почала це робити на першому курсі в університеті, бо дуже хотіла потрапити в журналістику. Але не в якесь медіа, де «джинсують», а туди, де дотримуються журналістських стандартів. Тому бувало, що писала редакторам ЗМІ з пропозицією волонтерства. Так, я потрапила в команду волонтерів Ukraїner. 

Зараз волонтерству приділяю трохи менше часу, але все одно допомагаю, бо це медіа робить дуже важливу справу – відкриває Україну для самих Українців та для іноземців. 

Чим займаєтесь у вільний від власне журналістської роботи час?

Цей рік був дуже складним через російські обстріли енергетичної інфраструктури. Я на той час якраз вчилася на останньому курсі в університеті, працювала та почала вивчати англійську мову. 

На Хмельниччині було проблемно з електрикою: було таке, що вмикали її лише на 2 години, і саме в цей час починалися проблеми з інтернетом. Було дуже важко закривати сесію, працювати та вчити додатково щось нове. Це, власне, головна причина, чому я переїхала у Рівне: в редакції є генератор, де у випадку відключень можна працювати.

Однак зараз ситуація нормалізувалася: я закрила сесію, написала дипломний проєкт і продовжую вчити англійську. А щоб розвантажити мозок, почала бігати.  

Яку роль молодь України має відігравати сьогодні, на вашу думку? Що кожен з нас, молодих українців, може робити, аби якось допомогти у цій довгій та виснажливій боротьбі з агресором? 

Думаю, всім просто варто займатися своєю справою. І паралельно з роботою, волонтерством, навчанням знаходити час для власного розвитку. Бо чим кращі матимемо вміння, тим більше ми вплинемо на розвиток сфери, де працюємо. Що надалі сприятиме й розвитку країни.  

Скажу і як журналістка-розслідувачка: нам важливо виховувати в собі нетерпимість до корупції. Адже від цього залежить добробут нашої країни, а згодом – добробут наших дітей. 

До цього варто додати вміння відстоювати власні інтереси, тобто не потрібно замовчувати моменти, коли, наприклад, викладач неналежно виконує свою роботу. На такі випадки треба скаржитися. І дивитися на ситуацію під таким кутом: саме завдяки тому, що молодь навчається у цих ВНЗ, викладачі мають роботу.

Опишіть в кількох словах, якою бачите нашу перемогу та Україну майбутнього після війни. 

Зрозуміло, що після перемоги всім нам буде важко, бо потрібно буде відбудовувати країну. І тут лише від праці кожного з нас залежить, якою буде нова Україна.