“....Ні твоя зачіска, макіяж, штани, національна приналежність чи думки не винні у сексуальному насильстві” - Тетяна Мікша

Війна, яку розпочала росія на території України 9 років тому, принесла багато жертв, зруйнованих будівель, знищених міст, а також зламане дитинство української малечі. Окрім збройної агресії російські окупанти дуже часто прибігають до сексуального насилля. Тільки за час повномасштабного вторгнення статистика зґвалтувань жінок, дітей та чоловіків перетнула цифру 100, але як зазначає спеціальний  представник ООН з питань сексуального насильства Прамила Паттен: “Наявні дані – лише верхівка айсберга та не відображають реальних масштабів насильства в Україні при війні”.

(Фото: Тетяна Мікша з особистого архіву)

Тож чому російська армія вчиняє аморальні дії щодо цивільних людей і на що вона здатна ще? На ці, та інші питання для сайту “Truthful Reporting” відповість Мікша Тетяна –  психіатриня, психофізіолог, працівник ТМО МВС України по Закарпатській області.

Вітання, Тетяно! Вже понад рік росія веде повномасштабну війну на території України і наразі вже відомо не точну (адже багато ще територій знаходяться під окупацією), але невтішну статистику згвалтувань, які вчиняють російські окупанти на території України. Чому на вашу думку російська армія прибігає до сексуального насилля?

Вітання, Крістіно! Війна споконвічно була каталізатором, який пробуджує різні види насилля. Одне з них – сексуальне, воно найскладніше, бо і про тіло, і про душу одночасно. Ґвалтування в мирний час і у воєнний має деяку різницю. У мирний час кривдник вчиняє сексуальне насилля в першу чергу для задоволення внутрішнього себе. У воєнний час головним виступає бажання бути домінантом над кимось, адже у нього є певна влада, отримана за допомогою зброї. І звичайно, не останнім на війні є “безкарність”, тобто, вседозволеність у діях. Коли людина знає і відчуває це, тоді немає меж жорстокості, вона повністю деморалізована.

Сексуальне насильство — це злочин, який полягає у вчиненні будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, і навіть ті, які не пов’язані із прямим проникненням в тіло іншої особи без добровільної згоди. Тож людина, у якої не було проникнення отримає менший стрес чи ні?

Цей фактор є індивідуальним. Психологічний самозахист у кожного буде мати різні реакції на один подразник. І всі інциденти є особливими.

Чи були у вас випадки звертання жертв, які зазнали насилля сексуального характеру? Як саме вони до вас звернулися?

Після деокупації Ірпеня, Бучі та інших міст під Києвом, де російська армія вчиняла геноцид українського народу були створені різні гарячі лінії та організації психологічної допомоги, які забезпечували повну анонімність. До цих організацій приєднувалися психологи, психіатри з різних куточків України, я також мала таку можливість. Особисто до мене зателефонували чотири жінки, з деякими я дотепер працюю. Перша особа стала жертвою надзвичайно жорстокого зґвалтування, але при цьому її психіка обрала «дисоційовану» позицію. Тобто, вона розуміла, що акт насилля відбувся з нею й водночас жінка “відмежувала” себе від цього. І це найкращий варіант сприйняття такої ситуації. Друга дівчина, яка звернулася до мене продемонструвала зовсім іншу реакцію. Її реакція була дуже гострою, вона весь час плакала, описувала кривдника, його дії. Зазвичай жертви, які мають подібну реакцію не можуть свідомо прийняти той факт, що це вже в минулому. Та найскладнішим випадком стало звернення 17-річної дівчини, яка протягом 8 місяців роботи зі мною все одно постійно звинувачує себе у зґвалтуванні, згадує різні чинники: одяг, макіяж, поводження, які спровокували насильника.

Є підтвердження, що російські окупанти ґвалтують в Україні не тільки жінок і дітей, але й чоловіків. Чи є певна різниця роботи з психологічним станом жінки і чоловіка?

Немає вагомих відмінностей між реабілітацією жінки і чоловіка. Базові принципи залишаються однаковими для обох. Інколи після подібного стресу з чоловіком потрібно пропрацювати деякі фактори, які можуть виникнути згодом, як, наприклад: “Після зґвалтування ти не перестаєш бути чоловіком!”

Як працювати з дитиною, яку зґвалтували і чи є шанс на повернення дитини до нормального життя?

У мене є знайома жінка, яка народила дитину в 14 років від насильника, вона розповідала, що на початку було дуже складно, але вона змогла впоратись. Дитяча психіка – це гнучка структура, яка легко може сприйняти будь-який подразник, водночас без складності зцілюватись, якщо цій дитині надати вчасно якісну психологічну та медичну допомогу. Тож повернення дитини до нормального життя можливе при систематичній роботі не тільки спеціаліста, але й близких, які мають постійно підтримувати дитину й  нагадувати про її важливість.

Людина, яка зазнала в дитячому віці сексуального насилля, уже дорослою може уникати будувати стосунки, чи можна це побороти?

Жінка може уникати стосунків, якщо у дитинстві з нею ніхто не пропрацював цей стрес. І ніхто не дає гарантію, що жінка не буде боятися мати відносини з чоловіком, якщо з цією травмою працювали. Є така річ як “тіло все пам’ятає” і спогади не зітреш. Стосунки у такої жінки  можуть бути ідеальні, а ось, коли мова буде йти про щось інтимне, то вона закриється, бо буде згадувати акт зґвалтування чи щось інше. Будь-які відносини будуються на довірі – це потрібно розуміти всім.

На жаль, були випадки, коли юні дівчата вагітніли від російських окупантів. Що у таких випадках робити? З одного боку, аборт – це гріх, але з іншого, народити й усе життя згадувати цей досвід – також не варіант.

Ніхто немає права на щось підштовхувати людину. Зберегти нове життя чи зробити аборт – це вибір кожної жінки, де вона буде керуватися своїми почуттями. 

Чому  навіть зараз жертви часто не звертаються за допомогою?

Є таке поняття як “стигматизація” – це коли про нормальні речі говорять, як про щось ненормальне. Навіть під час війни, коли немає кого й чого соромитися деякі люди обирають мовчати, бо вони так звикли, так виховані, ніби так легше. Але замовчування однієї проблеми тягне за собою іншу й зовсім нічого не вирішує. У нашому суспільстві ще досі соромно говорити з дітьми про секс – це дуже погано тому, що незнання елементарних речей як правило має згубний наслідок.

Насилля — це сильний стрес. Які мають бути перші кроки жертви сексуального насилля?

У першу чергу жертва має відчувати безпеку, одночасно обов’язково отримати медичну допомогу й за можливості згодом психологічну. Не можна випитувати чи торкатися людини без її згоди та бажання.

Що робити свідкам насилля? Як спілкуватися з жертвою?

Ми маємо розуміти, що людина щойно отримала сильний стрес і нам невідомо, яка надалі буде її реакція. В жодному разі не можна випитувати деталі або користуватись словами “Все буде добре” чи “У людей буває й гірше”. Обидва варіанти аж ніяк не заспокоюють, а навпаки можуть призвести до ускладнень. Якщо людина не бажає розмовляти не турбуйте її. Не біжіть обіймати, адже зараз будь-які дотики є травматичними. Якщо людина сильно замкнулася в собі й не йде на контакт, краще дайте їй листок, хай намалює чи напише, що відчуває. 

 Якщо людина потрапила до рук окупанта, що їй робити?

Насамперед пам’ятати, що вона має зберегти власне життя, не агресувати чи викрикувати те, що спровокує насильника на жорстокіші дії. За можливості втекти з місця насильства й одразу звернутися за медичною допомогою. Головне завжди пам’ятати, ні твоя зачіска, макіяж, штани, національна приналежність чи думки не винні в сексуальному насильстві.