UA
EN
Родом з Тернопільщини, а нині киянка Ольга Римарчук – 29-річна програмістка в ІТ-сфері. У березні 2022 року вона взялася допомогти у зборі для своїх родичів-військових на тактичні рукавиці, а на сьогодні вже зібрала майже 800 тисяч гривень, за які придбала амуніцію та військові товари для фронту. Для досягнення цих речей їй знадобились лише інстаграм-сторінка, підтримка сім’ї, друзів і колег та фотографії улюбленої кицьки Жозі.
Ольго, чи була зібрана ваша тривожна валіза станом на ранок 24 лютого 2022 року?
Валіза була зібрана, але з іншої нагоди: 24 лютого 2022 року мала розпочатися моя відпустка, під час якої ми з нареченим планували полетіти в подорож. Оскільки тривога в повітрі та інформаційному просторі відчувалася задовго раніше, то за тиждень до цього ми вивезли нашу кицю Жозі до батьків нареченого на Закарпаття, щоб за умови початку повномасштабної війни вона вже була у безпеці. Усе-таки в ніч із 23 на 24 лютого ми відмовилися від подорожі й не поїхали в Бориспіль. Прокинулися від дзвінка сестри та під звуки вибухів. Оскільки речі вже були запаковані, ми взяли їх в укриття – у підземний паркінг. Там, власне, і перечекали перші два дні. На третій виїхали потягом на Закарпаття. Це була важка і тривожна дорога, яка тривала близько доби, але для нас це було правильним рішенням, адже відчуття дому і безпеки було вкрадено, воно зникло.
Скільки знадобилося часу, аби зрозуміти, що ваша допомога потрібна Силам оборони?
З першого дня я робила грошові внески у великі благодійні фонди та безпосередньо на рахунок Збройних сил України.
Прибувши у відносно безпечне місце, я сфокусувалась на допомозі цивільним людям, здебільшого надавали контакти тим, хто шукав та здавав житло, або допомагала знайти перевізників для волонтерських вантажів.
У березні 2022 року отримала перше прохання від своїх родичів (які є військовими) придбати для їхнього підрозділу тактичні рукавички. Я не знала, чи зможу зібрати необхідну суму, який буде відгук від людей, але я спробувала. Та у мене все вийшло, потребу закрили, і з цього все розпочалося і триває досі.
Як саме і чим допомагаєте?
Я особисто збираю кошти, аби виконати запити від військових друзів, родичів, знайомих або родичів моїх знайомих. Тобто людей, яких я знаю.
Найчастіше, гроші йдуть на тепловізори, прилади нічного бачення, приціли, також були планшети для аеророзвідки та оптика, амуніція, ремонт автомобілів. Загалом зібрала понад 780 тисяч гривень. Більшу частину – у 2023 році, коли моя діяльність набрала обертів. Давно не пам’ятаю часу, щоб у мене не було якогось активного збору. Зараз допомагаю зібрати 200 тисяч гривень на автомобіль для евакуації полеглих з поля бою.
Звісно, в оголошені збори вкладаю власні гроші. Якщо лишається певна сума, яку треба зібрати, і вона є посильною для мене, а відправити треба було вже вчора, то закриваю збір самостійно. Або взагалі без відкриття рахунку сама купую, скажімо, віск для окопних свічок.
Долучаюся до ініціатив інших знайомих волонтерів та благодійних фондів. Уже сформувалася своєрідна волонтерська етика – ми допомагаємо зборам одне одного. Або коли залишаються кошти з одного збору, я перенаправляю їх на інший актуальний збір. Гроші, які люди віддають для війська, мають працювати, а не лежати у мене на банці, чекаючи нового збору. Таймінг надзвичайно важливий. Окремий мій біль – бачити, як збори відкривають самі військові, а ще гірше, коли не мають на них відгуку. Я розумію, що це через брак аудиторії, несистемність репостів, але дуже хочу, щоб збори від наших захисників і захисниць закривалися швидше.
Також збирала речі гуманітарного призначення для військових госпіталів, коли просили вживані футболки в хорошому стані, нову білизну та предмети гігієни. Я підібрала відповідні речі у себе вдома, а також оголосила збір серед друзів і колег. Вони теж принесли особистий одяг, а моя колишня колега від своєї компанії передала нові футболки, шкарпетки, кружки, блокноти. Так завдяки класним людям, які мене оточують, ми передали понад 200 футболок, не залучаючи при цьому кошти ззовні. А нещодавно із нареченим передали для війська старлінк. Його придбали взимку, але так й не користувались і не бачимо потреби в цьому.
Найшвидший і найдовший збір у вашій практиці?
Найшвидший – на шолом для мого родича, який, на жаль, загинув на війні. Там була відносно невелика сума – близько 13 тисяч гривень, які я зібрала за пів дня, поширивши інформацію в чатах друзів та знайомих. Найдовший збір тривав понад місяць, коли збирала на 17 планшетів та карт пам’яті для аеророзвідки. Тоді я не встигла зібрати вчасно, і нові бригади поїхали без цієї техніки, та завдяки наявним коштам я швидко закрила інший важливий збір на дрони.
Як почуваєтеся, коли не встигаєте зібрати гроші до необхідної дати?
Мені сумно. Та я просто приймаю цей факт. Але тільки після того, коли спробувала зробити все можливе: поширювати інформацію, збільшити охоплення аудиторії, написати своїм знайомим. Загалом розумію, що це нормально, тому що зборів надзвичайно багато, а для людей, які допомагають мені, – це велике фінансове навантаження.
Чи є хтось, хто допомагає організовувати вашу роботу?
Так, група підтримки є. Це моя сім’я, мій наречений, друзі, одногрупники, колеги з ІТ-компанії NEWXEL. Навіть киця Жозі, яку я активно фотографую, а потім публікую фото з проханням закинути на збір. Між іншим, працює.
Відкрити рахунок, зробити пост, підготувати звіт, спілкуватися з людьми, від яких приходять запити, – цим займаюся виключно я. Мої помічники завжди раді поширити інформацію, допомогти з важкими коробками або запропонувати скинути гроші під час перегляду кінофільму в офісі. Я рада, що мене оточують такі люди.
Вважаєте себе активною людиною? Чи могли б уявити раніше, що станете волонтеркою?
Не вважаю себе активною, але люблю бути частиною соціуму. Завжди обирала якісь нішеві організації, ком’юніті (спільноти – ред.) і була їх активною частиною. Так, у нас на факультеті діяла весела наукова спільнота, назву якої не пам’ятаю, що містила небагато людей через специфічну діяльність. Ми збиралися, читали цікаві статті чи дивилися наукові відео, потім обговорювали їх. Також організували тьюторство (викладання – ред.) для першокурсників і допомагали їм з певними складними предметами. Любила організовувати вечори на Гелловін в гуртожитку, захоплювалася грою в мафію. Якщо мені щось подобалось від душі, то знаходилися сили на організацію цієї справи. Коли почала працювати, соціальне життя перестало бути таким активним, тому, мабуть, я не могла уявити, що стану волонтеркою.
Яких навичок і сенсів ви набули завдяки волонтерству?
Волонтерство відкрило мені віру в людей, в соціум, у суспільство. Я зрозуміла, що все не так погано в нашій країні, як думала раніше, а насправді все набагато краще. Я навіть не могла уявити, що хтось буде скидати кошти незнайомій людині, а значить – настільки довіряти. А ще я отримала від оточення класні відгуки та багато вдячності за те, що займаюся організацією зборів.
Не збираєтеся зупинятися?
У моїй діяльності збори будуть до того часу, доки буде потреба. Це виснажує матеріально, фізично, ментально, але все ж це не порівняти з тим, що переживають наші захисники та захисниці на фронті.
Тому коли приходить запит на збір – це мій пріоритет номер один. Це взагалі не важко, написати текст з проханням і вибрати фотографію кота. Я це можу зробити для тих людей, які працюють в окопах, бліндажах. І якщо вони можуть робити те, що роблять, то я можу зробити те, що від мене вимагається на цей момент.
Уже давно мені не вистачає часу просто посидіти, подумати, як пройшов сьогодні мій день, вийти на вечірню прогулянку. Але чи змінила б я щось? Мабуть, ні. Якби хотіла змінити, я б це зробила.
Що зробите насамперед в день нашої перемоги?
Я колись думала, що я буду святкувати, що охоплюватиме відчуття щастя. Зараз маю інше бачення: мабуть, я видихну і знову глибоко вдихну, тому що мені болить: усвідомлення про те, скільки людей загинуло, скільки сімей, життів понівечила війна. Я та моя сім’я переживали втрату родичів на цій війні. Близько до серця прийняла звістку про загибель мого однокласника. Тож, напевне, у день нашої перемоги можна буде просто поплакати, згадати все. Це буде маленький брейк, перерва, після якої маємо відбудовувати суспільство. Маємо не розслаблятися, пильнувати, аби ні в кого не виникло навіть й думки про те, що нічого не змінилось і можна жити як раніше. Я хочу, щоб ветерани війни могли комфортно почуватись, щоб суспільство було обізнане про людей з інвалідністю, з ампутаціями. Буде багато роботи, і як доросла людина та частина суспільства я маю робити свій внесок і втілювати в життя все те, що є в межах моїх можливостей.
Ольга Римарчук, фото з особистого архіву
Покликання на інстаграм Ольги, де можна зокрема дізнатись більше про майбутні збори для наших воїнів та, можливо, й самому долучитись до якогось із них.
