На що здатна «Стамбульська конвенція»?

Які зміни чекають Україну при «Стамбульській конвенції»?
20 червня 2022 року уряд України ратифікував “Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами” або ж “Стамбульську конвенцію”. Про затвердження цього документу були яскраві розмови ще у 2011 році, але так ні до чого і не призвели. Ратифікувати «Стамбульську конвенцію» запропонував особисто Володимир Зеленський ще напередодні саміту ЄС.

Передісторія
Як вже зазначалось, питання про «Стамбульську конвенцію» вперше було порушено у 2011 році, але у той час проти неї виступила лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко та церква. Оскільки конвенція захищає жертв насильства, а насильник може бути не тільки чоловік, тож у самому документі зазначено, що захист відбувається незалежно від “статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу”. Саме слово «гендер» стало приводом для маніпуляцій та мітингів в минулому, що призвело до тотального нерозуміння конвенції, а часом і неправильного трактування. Щоб уникнути таких маніпуляцій сьогодні, говорить Мережко, депутати схвалили ратифікацію із застереженнями. Там ідеться про те, що дотримання вимог і
цінностей конвенції не суперечитиме Конституції України та її Сімейному кодексу, і що “жодна ідеологія не визнається державою як обов’язкова”.

Змінам бути!
Експертка зі стратегічних комунікацій кампанії “За Стамбульську конвенцію”, Марина Говорухіна виділила головні п’ять змін, які цей документ може принести Україні.

1. Раніше жертви домашнього насилля мали звертатися до різних фахівців – слідчих, лікарів, психологів, юристів. Не всі знали, як правильно себе вести з жертвами, а тепер їх навчатимуть.
   “Держава має створити єдину установу, де людина може отримати комплексну підтримку в одному місці, й всі ці служби мають між собою координуватися”, – пояснює Говорухіна. Якби конвенція почала діяти ще до війни, багато людей, які постраждали від насилля російських військових, отримали б більш фахову допомогу, зазначає експертка.
2. Раніше жінкам не було куди йти від кривдника. Притулки, які існували, фінансували переважно громадські організації, і цього було замало. “Тепер постраждалі повинні мати доступ до притулку в найближчому місті цілодобово і зможуть залишатися там з дітьми”, – каже Говорухіна. Ці притулки також має фінансувати держава. Норма – одне сімейне житло на 10 тисяч населення.
3. Зараз домашнє насилля розслідують лише тоді, якщо про нього заявить жертва. Але реалії такі, що жінки не завжди подавали заяви на своїх чоловіків. Або могли забрати її під тиском чоловіка. Після ратифікації розслідуватимуться усі випадки, незалежно від того, хто про них
   заявив. “Якщо сусіди почують крики за дверима і викличуть поліцію, та має перевірити і
   реагувати”, – пояснює Говорухіна.
4. До ратифікації жертви не могли вимагати грошей у кривдника – тепер з’явиться компенсація.
5. Раніше домашнє насильство в присутності дитини не вело до позбавлення батьківських прав, хіба що насильник вже був засуджений за умисні дії стосовно дитини. “Тепер батьківські права можуть бути обмежені, якщо насильство відбулося в присутності дитини або стосовно неї”, – пояснює Говорухіна.