UA
EN
Російська агресія на території України змінила звичне життя кожного з нас. Та все ж таки, що вас наштовхнуло почати волонтерську роботу?
Я думаю, коли росія розпочала жорстоку війну на території України — ніхто не зміг сидіти склавши руки. До повномасштабного вторгнення кожен із нас із нас знав, що Україна в стані війни. Але, на жаль, були думки, що «це десь далеко й мене не торкається». 24 лютого 2022 року — це дата, коли війна торкнулася абсолютно кожного й особисто я обрав шлях волонтерства, щоби бути корисним для людей, тварин, своєї країни.
Волонтерство — це тільки про матеріальну допомогу?
Багато хто стверджує, що волонтери можуть допомогти тільки матеріально. Це так, але на власному досвіді можу сказати, що інколи люди потребують простої розмови, підтримки, слів «Скоро буде мир» чи «Ще трішки й Україна переможе»
Як довго ви займаєтесь цією справою?
Я почав займатися волонтерством із початком повномасштабного вторгнення росії, тобто, уже як 2 роки.
Що найскладніше у вашій роботі?
Волонтер усім допомагає, підтримує, тримає зв’язок із людьми, активний, енергійний, але він також людина, яка має власні емоції. Їх інколи дуже складно стримати, але треба. Якщо ви думаєте, що волонтер це вічний механізм, то ви помиляєтесь, нам також інколи треба підтримка. Саме тоді, коли ти «вигораєш» і здається, що це вже фінішна пряма, ти згадуєш ці очі вдячності, усмішки людей, цих дітей, яких ти не можеш підвести. І, звичайно, складності виникають із деякими речами, які не завжди можливо отримати безплатно, іноді доводиться за свої кошти купувати.
Діти на війні — це найскладніша тема. Чи були у вас історії пов’язані з дітьми?
Була одна історія з маленьким хлопчиком з Ізюма. До нас звернулася з проханням волонтерка Юлія Чередник, щоб ми вивезли із будинку для літніх людей, одного світлого хлопчину. Виявилось, що його батько нещодавно помер від раку, а мами в нього не було, оскільки вона пішла із життя ще раніше.
Хлопчика-сироту з особливостями нам вдалося вивезти до Києва, його одразу оглянули лікарі в Охматдиті і сталося чудо: в одному з реабілітаційних центрів знайшлися люди, які погодилися стати батьками Богдана. У них уже живуть дітки з розладом аутистичного спектра. У Богданчика тепер є родина
Кожен може стати волонтером? Якими навичками на вашу думку має володіти волонтер?
Волонтером може стати кожен, але не кожен готовий до цього. А навички мають бути наступні: високий рівень внутрішньої мотивації. Ти маєш розуміти, що ти допомагаєш у першу чергу тому, що сам цього бажаєш; допомога без віддачі, ти не отримаєш нову автівку чи гроші за допомогу, ти отримаєш найцінніше — спокій. Ти будеш жити з розумінням того, що ти зробив усе, що у твоїх силах.
Чи пам’ятаєте ви себе до війни? Чи є певна риса або ваша особливість, за якою ви сумуєте?
Відверто кажучи, до повномасштабного вторгнення не зовсім було зрозуміло, чого хочу насправді в житті. Було загальне розуміння, що я повинен зробити: виростити сина, збудувати дім, посадити дерево, але справжнє усвідомлення свого «Я» відбулося лиш тепер. Саме зараз моє серце знайшло своє покликання.
Повномасштабне вторгнення відбулося 24 лютого 2022 року, але війна в Україні триває з 2014 року. Скажіть, будь ласка, як гадаєте, чому у 2014 році не було такої масової допомоги?
На мою думку, ця ситуація є однією з найбільш ганебних сторінок в житті українців. Ми не схаменулись одразу, ми просто продовжили жити своїм життям, без жодного розуміння того, що війна — це паразит. Сьогодні вона там, а завтра вона в нашій хаті, що по суті й сталось.
Важко дивитися на всі міста України. Яке болить Вам найбільше?
Я думаю, що багато хто назве Маріуполь. Особисто я там ніколи не був, але маю хорошого знайомого, який входить до батальйону «Азов» і був весь час на Азовсталі. Коли він потрапив до полону, я дуже переймався чи все буде гаразд, адже відношення росіян до українських військових жахливе. Згодом відбувся обмін і йому вдалося потрапити додому, де він уже пройшов реабілітацію. Наразі ми підтримуємо зв’язок.
Ви входите до Благодійного фонду «Милосердя та Здоров’я» як фахівець із напрямку допомоги ЗСУ. Що входить у ваші обов’язки?
Пошук допомоги військовим, лікарням. Організація поїздок у прифронтові зони, комунікація з військовими та лікарями. Пошук житла для волонтерів.
Яка найбільша мрія номінанта «Волонтерської премії 2022 року»?
Ніхто не допоможе нам, якщо ми самі не будемо хотіти допомогти своїй країні. Моя мрія — це вся вільна Україна, але для цього ми маємо прикласти чимало зусиль. Наразі я хочу, щоб кожен, хто починає шлях волонтерства, був свідомий, адже це шлях складний, з різними емоціями, на жаль, інколи з втратами, але з незламністю та вічною боротьбою, яка живе в кожному українці.
«Для мене дім — це…»
Для мене дім — це українська воля. Немає нічого ціннішого, аніж вона, тому ми й боремось, бо не зможемо ніколи жити в російських кайданах.
