UA
EN
З часів пандемії проблема навчального процесу в університетах стала більш актуальною, оскільки більшість навчальних закладів перейшли на дистанційний формат. І це дуже вплинуло на якість навчання.
Після початку повномасштабної війни у 2022 році вчитися стало ще складніше. Деякі університети було зруйновано внаслідок бойових дій, а навчання було перервано через міркування безпеки. Багатьом студентам та вчителям доводилося перебувати в укриттях під час повітряної тривоги. Також були проблеми зі зв’язком та інтернетом, що ускладнювало процес навчання.
Війна вже триває понад рік, але навчальні заклади відновили свою роботу в дистанційному форматі. А деякі — в офлайн, дотримуючись заходів безпеки, задля забезпечення захисту своїх студентів та викладачів. Особливо складно дається навчальний процес під час війни студентам медичних університетів. Бо ця професія, яка потребує багато практики, а за нинішніх обставин це вкрай важко.
Анна Радченко з відзнакою закінчила Київський фаховий медичний коледж № 3, де провчилася 4 роки й здобула кваліфікацію молодшого спеціаліста зі спеціальності «Медсестринство». Та восени 2022 року вступила на 2 курс Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Анна поділилася з нами своєю думкою щодо труднощів навчання в медичному університеті під час війни та відповіла на поставлені їй запитання.
– Зараз багато навчальних закладів перейшли на дистанційне навчання, а деякі й не виходили ще з часів коронавірусу. У якому форматі у вас відбувається навчання в медичному університеті?
У нашому закладі змішана форма навчання, з перевагою на очну форму. Оскільки можливість переводу на дистанційне навчання мають діти за кордону та з окупованих територій.
– Які основні проблеми навчання в медичному університеті виникають під час війни в Україні?
Звичайно, основною проблемою є небезпека. Під час кожної повітряної тривоги ми спускаємося в укриття й чекаємо, поки вона закінчиться. На щастя, наш університет для цього оснащено всім необхідним. Внаслідок повітряних тривог зриваються пари й ми втрачаємо купу корисної інформації, яку могли засвоїти за допомогою викладачів, а не самостійно. І це набагато складніше. Також під час війни скоротилась кількість масштабних навчальних заходів, знов же таки, через небезпеку їх проведення.
– Як ти вважаєш, як війна впливає на навчальний процес та на майбутнє медичної галузі в країні?
Війна на все впливає негативно, і якість освіти — не виключення. Якщо раніше я вважала навчальний процес головною частиною мого життя, то після початку повномасштабної війни це відійшло на останні пункти важливості. І якщо чесно, навіть через 419 днів війни, нічого не змінилось. Але ми стали більш свідомими, як майбутні лікарі й громадяни своєї країни. Більшість студентів у нашому університеті мають конкретну ціль — покращувати медичну сферу в Україні. І я впевнена, що саме це мотивує молодих студентів навчатися, навіть у такі складні часи.
– Які заходи приймає ваш університет для забезпечення якісного навчання під час війни?
Наш університет має платформу дистанційного навчання «Лікар НМУ», яка була впроваджена ще під час пандемії. Ця платформа робила дистанційне навчання дуже якісним і зручним для студентів. Зараз це стало базою навчання не тільки для дистанційної форми. Ми постійно маємо доступ до всієї необхідної нам інформації в електронному вигляді. Також ми маємо змогу виконувати там завдання й отримувати за це бали, і це дуже допомагає в організації навчання під час війни. Також змінились умови відвідування та відпрацювання занять, якщо раніше не було виключень та виправдовувань за відсутність на парі, без можливості відпрацювання, то зараз до цього ставляться досить лояльно, з розумінням.
– Які зміни відбулися в здійсненні практичної підготовки майбутніх лікарів у нинішніх умовах?
Якщо говорити про мій курс і рік навчання, то в нас додається велика кількість предметів, які спрямовані саме на військову підготовку медиків. І це впроваджується в різних сферах: військова гігієна, медичне забезпечення військ, фізична підготовка тощо. Всі медики є військовозобов’язаними, тому в принципі ми мали цю підготовку й до повномасштабного нападу, але в меншій кількості. Також нам часто дають можливість спілкування з військовими, які допомагають в розумінні надавані, наприклад, первинної медичної допомоги, евакуації на фронті або в тилу.
– Зараз більшість студентів поїхали за кордон та продовжують навчання у своїх університетах у дистанційній формі. Чи багато людей із вашої групи перебувають наразі не в Україні? Як вони продовжують навчання, коли у вас відбуваються офлайн заняття?
З нашої невеликої групи із 13 осіб, двоє студентів навчаються за кордоном. Університет надає їм всі необхідні умови для навчання. Кожну пару їх приєднують до платформи зум, і вони мають можливість умовно бути присутніми на парах. Оцінювання таких студентів відбувається різними варіантами, залежно від предмета і викладача. Це може бути й усне опитування або письмові роботи, якісь тести. Можу сказати зі свого досвіду, що в таких студентів набагато більше письмової й, так скажемо, нецікавої, а що найголовніше, не ефективної роботи, тому я їм не заздрю.
– Ти закінчила останній 4 курс у медичному коледжі у червні 2022 року, якраз у той час, як повномасштабна війна тривала вже понад три місяці. Розкажи як відбувалося тоді складання всіх іспитів, отримання диплома та вступ до університету. З якими труднощами ти натрапила?
У нас скасували крок М через війну. Це такий іспит із професійних дисциплін, які за змістом відповідають освітньо-професійній програмі підготовки молодших спеціалістів. Тому ми складали іспити онлайн, в усній формі. Це було не складно, бо іспит приймали наші викладачі, тому ми не хвилювались так сильно, як планувалось. Отримання диплома було звичайно не такою цікавою подією, як ми собі уявляли. Видавали їх у підвалі нашого коледжу. Але цей диплом ми здобули своїми зусиллями, весело й корисно провели чотири роки разом, тому це принесло тільки приємні спогади. Вступ відбувався за стандартом: підготовка, іспити, та довге очікування результатів, на моє щастя, успішних. Єдині труднощі, це відсутність близьких поряд. Оскільки моя родина знаходиться в окупованому Криму, в них не було змоги приїхати до мене.
– Розкажи, будь ласка, як війна вплинула на твій емоційний стан і як це позначилося на твоєму навчанні?
Люди такі створіння, які спроможні адаптуватися до будь-чого, і війна є цьому приклад. Так, звичайно, я відчувала страх, тривогу за себе й близьких, але емоцією, що домінує, була злість і бажання справедливості. Війна принесла безмежну кількість болю й страждань, смерті й сліз. Але вона загартовує й робить нас сильнішими, ми всі дуже втомились від цього жаху який відбувається, але жоден не готовий здаватися й ми не маємо на це право. Я думаю, що стала доросліша і свідоміша за цей час, я змінила погляди на більшість речей та людей у своєму житті.
– Ти визначилася з тим, якій саме медичній сфері хочеш присвятити своє життя? Чи є конкретне місце, де ти хотіла б працювати?
На даному етапі здобування освіти, я бачу себе в галузі кардіології. Ця система є для мене цікавіша за інші. В Україні дуже добре розвинена серцево-судинна хірургія й кардіологія. Щодо місця роботи, то в мене ще немає точної мети. Поки що я прагну до створення з себе спеціаліста, який буде корисним для нашого суспільства й схвильованим всіма медичними закладами.
– Як ти вважаєш, які виклики стоять перед медичними університетами під час відновлення навчального процесу після закінчення війни?
Найголовніше для студента медика, це практика. Я можу мати великий обсяг теоретичних знань, але без практичних навичок я буду нікому не потрібна. На жаль, університет не надає достатню кількість цих вмінь, тому студентам доводиться працювати в лікарнях паралельно з навчанням. Звичайно, це корисно для нашої діяльності, але це складно, як фізично, так і психологічно. Сподіваюсь, що в майбутньому, кількість практичних годин не буде в дефіциті, а навпаки стане пріоритетом в медичних навчальних закладах.
