UA
EN
Добрий день. Мене звати Владислава. Дуже приємно з вами познайомитися. Розкажіть, будь ласка, звідки виникла ідея займатися волонтерством?
Я займався цим ще з 2014 року, але тоді це не було настільки масштабним. Мені було 12 років і, звісно, мене допускали не до всіх заходів через юний вік. Здебільшого залучали до цікавих, нестандартних проєктів, де я міг стати у нагоді. У той час багато хто хотів волонтерити, тому й не дивно, що в мене виникло таке бажання.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я також не залишився осторонь. Довелося, скажімо так, себе переобладнати і стати вже більш активним волонтером.
У чому проявляється волонтерство, чим саме ви займаєтеся?
На початку війни в мене був свій бізнес – я відкрив власну торгову марку продуктів харчування «Антошкін». Потім довелося все закрити, а всі продукти вирішили віддати ТРО (територіальній обороні).
Також ми надавали житло людям, що вимушено мали приїхати до нас, тікаючи від обстрілів. Якщо я не помиляюся, за один з половиною рік війни надали прихисток більш ніж 400 людям.
Це неймовірно! Чи виникали якісь неприємні ситуації, коли ви допомагали людям, а вони нехтували цим?
Так, ми віддали продукти на потреби ТРО й були моменти, коли жалкували про це.
Пожалкували, це повʼязано з тим, що втратили гроші чи щось інше?
Ні, справа не в коштах. Люди розділилися на два типи: ті, які рятують тільки себе й крадуть все та ті, які навпаки всім допомагають. На жаль, ми зустрілися з першим типом людей: охоронець виносив зі штабу продукти (30-40 кілограмів ковбаси на день) та продавав на OLX. Досить багато таких ситуацій було. Це звісно дуже засмучує.
Дуже сумно, що виникають такі ситуації. Чим Ви зараз займаєтеся?
Зараз ми більше націлені не на ВПО, як раніше, а саме на армію, відбудову міста. Воно потребує повернення того життя, яке було до війни. І хоч багато хто говорить, що це не на часі, але зараз наша найголовніша мета – подарувати дітям дитинство, дитинство, яке було у мене, у багатьох моїх однолітків.
Кам’янець-Подільський – це фестивальне містечко й ми вирішили влаштовувати різні концерти, фестивалі. Звісно, без веселої музики, але дітям все одно запам’ятовується це. Різні майстер-класи, аніматори, дитячі ігри – саме це потрібно зараз їм.
Ідеться про «Легенди Камʼянця», так?
«Легенди Кам’янця», «Амбасадор дитинства».
Це не цілком безкоштовні заходи, ми збираємо гроші для ЗСУ. Наприклад, завдяки фестивалю «Легенди Камʼянця» ми змогли купити квадрокоптер та передати хлопцям на фронт.
«Амбасадор дитинства» – більше орієнтований на дітей. Я започаткував його особисто. Ідея полягає в тому, щоб дітлахи зустрілися зі своїми кумирами. Цей проєкт досить активно розвивається зараз на всій території Україні. У Кам’янці це був перший захід за час війни, чесно, дякуючи таким фестивалям, ми й допомагаємо армії й даруємо щасливе дитинство.
Згадайте свій перший захід «Амбасадор дитинства»: на які труднощі натрапили? Які результати отримали й що відчували після того, як закінчилося все?
Перший фестиваль був дещо неочікуваний, ми його спланували за один день.
Коли ми знаходили житло для переселенців, звичайно, були сім’ї з дітьми. Дітлахи були дуже тихі, налякані. Ми їм казали: «Йдіть на подвір’я, пограйте з іншими дітьми», а вони боялися виходити на вулицю. Мене це дуже вразило.
У штабі волонтерів я почув, що у Кам’янець-Подільському є «зірки» і вони з радістю готові допомогти. Звернувся до них та запропонував, що ми зберемо умовно 200 дітей ВПО і влаштуємо зустріч з вами для них. У найближчий час ми влаштували такий захід.
Місцеві обурювалися, чому ми запросили лише певних дітей, бо типу «Чим моя дитина гірша? Вона також хоче зустрітися з Позитивом, чи Юлією Сахневич!»
Також були проблеми з поліцією. Уявіть, ось стоїть 200 дітей, за 15 хвилин має все розпочатися, а ніякої охорони немає. Завдяки впливу «зірок», які доєднали обласну місцеву адміністрацію, на місці швидко все владналося. Ну зрозуміло ж, що війна, теракти бувають – це страшно.
«Амбасадор дитинства» – це зустрічі з відомими людьми, а «Легенди Кам’янця»?
«Легенди Камʼянця» – це продовження фестивалю таланту. Він побудований на тому, щоб діти знову почали виступати на сценах перед «зірками».
Я 4 роки навчався вокалу, брав участь у конкурсах і після третього заходу «Амбасадор дитинства» зрозумів, що після певного періоду складно повернутися виступати на сцені. Тому я вирішив влаштувати «Весняний талант». Зміст цього конкурсу полягав у тому, що діти виступають перед «зірками» й тоді вони матимуть можливість потрапити в шоу-бізнес.
Я зібрав музичні лейбли, видавництва, вони були присутні на заході та відбирали дітей, які їм подобаються, які мають здібності, з якими хочуть співпрацювати.
Чи чули про долі тих дітей, яких підібрали вже для певних конкурсів?
Щодо «Весняного таланту»: я знаю деяких дівчат, що вже дещо досягли. Також є одна дівчинка, яку відібрали для написання віршів у «Новомузік», якщо я не помиляюся. «Творчість легенди Кам’янця» ще в роботі.
Дуже цікаво, чи були випадки з зірками, які якось насторожливо ставилися до ваших пропозицій або взагалі відмовлялися й не хотіли брати участь у цьому?
Так, на жаль, багато хто відмовлявся, особливо ті, кого я не знав особисто. Бували й випадки, коли просили захмарні гонорари, крім того, що ми оплачуємо дорогу, житло, екскурсії, харчування за потреби. Звісно, з такими ми не співпрацюємо.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Редакторка – Гарець Катерина
