UA
EN
Вітаю, розкажіть, будь ласка, більше про себе.
Мене звуть Олександра Паняк, працюю як Head of Media Relations в організації TRUMAN. Контриб’юторка Forbes, Економічної правди, The Page. Раніше очолювала комунікації в Групі компаній “Асканія”, а також керувала соціальним проєктом “Львів – безпечне місто” від ГО “Самопоміч”. Навчалася у Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики.
24 лютого 2022 року розділило життя кожного з нас на “до” і “після”. Можете повернутись у часі й пригадати, будь ласка, де були того дня? Чим займались у перші дні, тижні великої війни? Можливо, були залучені до якихось волонтерських заходів, рухів тощо.
24 лютого я виїхала з Києва до Львова. Перші два тижні було складно оговтатися від війни й подій, які відбувалися. Я просто існувала, скролячи новини та стрічку в Facebook. Коли минув перший шок, я взяла себе в руки й почала робити те, що вмію найкраще – налагоджувати відносини з журналістами.
Протягом першого місяця повномасштабної війни я налагодила комунікацію з понад 50 іноземними журналістами з Великобританії, США та європейських країн. Надавала їм контакти українських військових, бізнесів і волонтерів. Також активно долучалася до організації публікацій про Україну, аби весь світ побачив, що тут насправді відбувається й на яку жорстокість здатна росія. Російська машина пропаганди працює щохвилини, тож дуже важливо, щоб Україна була присутня у світовому інформаційному полі з правдивими історіями.
Чи змінились кардинально ваш світогляд й те, чим ви займались до початку війни й після, йдеться саме про повномасштабне вторгнення? Тобто чи можете сказати, що цей день, 24 лютого 2022 року, дійсно змінив назавжди ваше життя чи багато залишилось як і було раніше, робота, цілі, погляди на речі тощо?
Якщо так, цікаво дізнатись, як велика війна змінила ваше бачення речей, можливо змусила щось повністю переосмислити, від чогось відмовитися?
Перші тижні війни мене наповнювали лють і ненависть. Я не розуміла, як усе це могло відбуватися (мова про Бучу та Ірпінь) за якихось 30 км від моєї квартири. Серце краялося від горя, а очі наповнювалися слізьми за людей, чиє життя, домівки та рідних забрала війна. З цими емоціями я живу зараз щодня, але водночас відчуваю вдячність за те, що я і мої рідні живі.
Ця війна показала, що не існує компромісу. Не існує компромісу з людьми, які нас вбивають і хочуть знищити як націю. Зараз велика частина моєї роботи зосереджена на допомозі Україні, на висвітленні благодійних ініціатив, на допомогу іноземним журналістам в розповідях історій про Україну, на донесення правильних меседжів про цю війну для іноземців. Уся робота змінилася, мабуть, як і у багатьох, хто працює в комунікаціях. Мета зараз тільки одна — це перемога. І я хочу вірити, що роблю щодня все можливе на своєму місці, аби наблизити її.
Можете розповісти трішки більше про цей відділ агенції Truman з назвою Media Relations, який очолюєте? Власне, чим він займається, які завдання ставить на цей рік? Що вже вдалось досягти, зробити за час вашої роботи?
Наша команда з п’яти фахівців — чотирьох у сфері медіа-рілейшнз та одного в інфлюенс-піарі — зосереджується на налагодженні співпраці з українськими та іноземними ЗМІ для висвітлення різноманітних проєктів та ініціатив. Робота команди має різні формати: ми організовуємо інтерв’ю, допомагаємо з розслідуваннями та серйозними аналітичними матеріалами.
Впродовж останніх двох років ми домовилися з українськими та іноземними ЗМІ про понад 5 тисяч публікацій щодо різних проєктів. Серед ЗМІ, в яких ми публікувалися: The Guardian, The Wall Street Journal, американський Forbes і десятки інших світових ЗМІ.
Одним з найулюбленіших проєктів є той, де ми взаємодіємо з Радою економічної безпеки і сприяємо виходу іноземних компаній з російського ринку. Після повномасштабного вторгнення багато європейських компаній з нього вийшли, однак чимало з них і досі продовжують там працювати. Йдеться не лише про відомі B2C компанії, як-от Auchan чи Nestle, але й про компанії, які працюють у критично важливій інфраструктурі. Наприклад, у ВПК або банківському секторі.
Зазвичай вплинути на рішення компаній про вихід з росії дуже складно. Проте є один дієвий метод. Для великих міжнародних компаній думка ЗМІ є важливою і неабияк впливає на бізнес-рішення іноземних компаній. Тож публікація розслідувань про діяльність тої чи іншої компанії в росії часто стає фактичною гарантією її подальшого виходу. Так, після організованих нами публікацій, з росії вийшли німецький техногігант SAP і французький холдинг Thales, на яких трималися російські сервери та банки. Італійська Danieli та американська Cisco також зробили заяви про припинення діяльності в країні-агресорі.
Як відбувається власне ваша комунікація з провідними іноземними медіа, типу Guardian, The New York Times? Цікаво дізнатись більше про вашу кухню: як ви працюєте з редакторами провідних світових медіа, налагоджуєте випуски публікацій?
У перші тижні вторгнення я налагодила теплі контакти з понад 50 іноземними журналістами, ці зв’язки суттєво допомагають в роботі на цей час. Завдяки цій співпраці журналісти довіряють мені як джерелу інформації, що значно прискорює процес публікації матеріалів. Були випадки, коли я писала журналістам на вихідних, і вони публікували мої матеріали того ж дня. Такі високі результати можливі завдяки їхній довірі до мене та моїх джерел.
Варто зазначити, що достукатися до редакцій світових видань не так вже й просто. Вони перенасичені запитами від піарників зі всього світу. Тому для того, щоб той чи інший редактор помітив твій лист, необхідно вміти добре його писати, а ще знати, в який день і час надіслати.
Також необхідно не забувати про сегментацію. Є журналісти, які пишуть про бізнес, політику, культуру, спорт та інші теми. Важливо надсилати інформацію відповідному журналістові, який справді розбирається у вашій темі й пише про неї.
Загалом основне правило успішної комунікації — це бути корисними один одному. Якщо ви ділитеся з журналістом цікавим корисним контентом, який буде цікавим його читачам, то ваші пітчі матимуть успіх, а матеріали, які ви надсилаєте, зможуть стати основою публікацій світових ЗМІ.
Що, на вашу думку, є найскладнішим аспектом вашої роботи, що потребує й займає найбільше часу? Аби ту статтю чи розслідування побачили не лише українці, але й іноземні читачі провідних видань світу?
Найскладніше — це дочекатися виходу матеріалу! Якщо говорити про такі складні формати як розслідування, вони можуть тривати від двох місяців до пів року. І, чесно кажучи, я ніколи не маю впевненості, що розслідування точно вийде, поки не побачу результат.
Не раз у нас бували випадки, коли журналіст “забирав” тему, просив нікому не віддавати, щоб зберегти ексклюзивність, але через два місяці роботи над нею відмовлявся від публікації з різних причин. А ми втрачали дорогоцінний час.
Сьогодні не проблема привернути увагу іноземних журналістів темою про Україну. Журналісти охоче виходять на комунікацію. Проблема довести ту чи іншу тему до публікації. І для цього є сотні причин. Деякі з них зовсім від тебе не залежать, але на них потрібно обов’язково зважати. Наприклад, коли ми працювали над розслідуванням про італійську компанію Danieli, то в Італії розпочалися парламентські вибори, тож наша тема день у день все швидше втрачала актуальність в очах журналістів. А зовсім недавно ми планували вийти з публікацією в провідному британському ЗМІ про благодійний проєкт “Перемога гідності”, однак журналіст відклав, а потім й зовсім скасував вихід публікації, тому що розпочалася війна в Ізраїлі. На той час журналісти спрямували всі сили саме на її висвітлення. Така ж ситуація повторилася з темою, над якою ми працюємо зараз — іспанський журналіст, який готує публікацію, знаходиться в Ізраїлі та змушений відкласти вихід тексту, на який ми чекаємо вже понад місяць.
Події у світі стрімко змінюються, і важливо розуміти, що ми, на жаль, не зможемо завжди бути в центрі уваги світової спільноти, а відтак цікавими американцям, британцям чи комусь ще. Тож потрібно знаходити ключі, щоб розв’язувати це питання і робити все можливе, щоб світ про нас завжди пам’ятав і писав.
Які з розслідувань, опублікованих за сприянням вашого відділу, вам найбільше запамʼятались? Можливо, є такі історії, де ви хотіли б бачити продовження якоїсь справи, аби злочинці були притягнуті до відповідальності? Або ж це можуть бути будь-якої тематики історії, не обовʼязково власне розслідування, які так закарбувались у памʼяті та які були безмежно раді бачити в іноземних медіа.
Звичайно, що найбільше праці ми доклали до публікацій про розслідування діяльності іноземного бізнесу в росії. Розкажу про одну із найважливіших.
На початку березня в Le Parisien вийшла публікація про те, що французька компанія Thales продавала тепловізори після 2014 року — згодом їх знайшли в покинутих ворожих танках у Бучі. У червні того ж року ця компанія втрапила в іще один скандал — аналітики Ради економічної безпеки України знайшли інформацію про те, що Thales забезпечувала кібербезпеку найбільшим державним підсанкційним російським банкам, наприклад, «Сбербанк Росії».
Щоб зрозуміти масштаби компанії — Thales надає захист 19 з 20 найбільших банків у світі та допомагає захищати 85% глобальних банківських транзакцій.
Ми запропонували цю інформацію французькій Le Parisien, і за кілька місяців випустили велике розслідування про діяльність компанії. Ще за кілька місяців компанія заявила про вихід з росії. За оцінкою колег із РЕБ, вихід Thales може спричинити збитки для РФ орієнтовно на $35,5 млн та суттєво знизити рівень безпеки їхніх банків.
Що хотіли б зробити у період вашої молодості, чим би пишались?
Я вважаю, що “період молодості” це гнучке поняття. Адже молодим можна бути як у 20, так і у 65 років. Це залежить лише від відчуття і того, як ти сприймаєш себе і світ.
Мені хочеться бути корисною щодня в тій роботі, якою займаюся. Мені здається, це найрозумніший шлях — робити добре те, що вмієш, в тому місці і в той час, в якому ти є зараз. А виклики завжди будуть на твоєму шляху.
Я мрію жити в країні, де немає війни, де кожен має дім та рідних, де кожен має можливість здобути освіту, відповідну своїм навичкам роботу, гідно жити на пенсії. Хочеться бути частиною позитивних змін, частиною боротьби за пристойне життя для кожного.
Що для вас означає Україна, і чи набуло це слово абсолютного нових значень або ж відтінків для вас з початком повномасштабної війни?
Україна — це кожен з нас. Це ти, твої друзі й колеги, твої батьки, усе твоє оточення. Сьогодні ми — це спротив гнітючому й жорстокому режиму, це сила і міць військових, енергія волонтерів. Ніколи раніше я не відчувала, що українці є настільки об’єднаними й готовими протистояти спільному ворогу. Вірю, що ми переможемо, а режим сусідів вже зовсім скоро зазнає краху.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Редакторка – Гарець Катерина
