UA
EN
Яким був ваш ранок 24 лютого 2022 року?
Це був найгірший період мого життя. Того ранку я перебувала в Тернополі, готуючись до продовження навчання в Харкові. Але в той момент мій тато порадив мені залишитися вдома ще на тиждень, оскільки ситуація в країні була дуже напруженою.
Одним із найстрашніших для мене був момент, коли моя сестра повідомила про те, що війна розпочалася. Я не могла в це повірити, у мене був шок. Я одразу написала друзям у Харків, і вони повідомили, що бачили багато танків, ракет, та чули прильоти. Так почався той жахливий день.
Які були ваші наступні кроки після усвідомлення, що почалося вторгнення в Україну?
Упродовж перших двох днів вторгнення я взагалі не спала. Мій тато попросив мене переказати всім моїм друзям, які не мали куди йти, що вони можуть приїхати до нас. Ми мали будинок поза містом, де могли їх прихистити.
Оскільки я раніше жила в гуртожитку в Харкові, у мене було декілька друзів, які теж потребували притулку. Серед таких людей була моя подруга з Лисичанська (Луганська область), для якої війна була не вперше. Ми також прийняли три родини з Бучі та Гостомеля, де люди жили в підвалах під час боїв, не знаючи, що робити. Поступово до нас приїжджало все більше людей із сусідніх міст. У нашому будинку створився такий собі пункт допомогти.
Коли ви вирішили евакуюватися з України?
До останнього я мріяла залишитися вдома, вірячи, що все скоро налагодиться. Проте з часом стало зрозуміло, що війна затягується. У березні 2022 року ми усвідомили, що маємо ухвалити рішення. Ми не знали, як довго триватиме війна, і де нам буде безпечно.
У нас не було достатньо збережень, а країна перебувала у стані війни. Разом з другом ми вирішили виїхати до Європи для безпеки й подальшої оцінки ситуації. Спочатку ми думали, що це буде лише тимчасове перебування.
Одного дня нам повідомили, що ситуація може стати набагато гіршою, і ми вирішили діяти. За один день ми зібрали всі необхідні речі й вирушили до Польщі у березні 2022 року, де певний час перебували у друзів. Згодом ми вирішили продовжити навчання в Іспанії, де є хороші університети. Ми вирушили до міста Аліканте, де нікого не знали. Там перебували п’ять місяців, від березня до липня 2022 року. Це було важко, адже через відсутність високого рівня іспанської мови було складно знайти роботу та скласти екзамени для вступу в університет.
Але одного дня мій друг розповів про можливість виїзду до Шотландії через нову візову програму. Це було несподівано, бо раніше Шотландія була для нас недосяжною країною. На той момент Шотландія відкривала візи з доступом до навчання, проживання та інших можливостей.
Ми приїхали в Шотландію у липні 2022 року. Я памʼятаю що ми були розгублені, не знали розташування пунктів допомоги для українців, були зовсім самі.
Як почалося ваше нове життя в Шотландії?
Я пам’ятаю, коли ми вперше приїхали з теплої країни й відчули холод Шотландії. Перший день був дуже хаотичним, але тоді на залізничній станції місцевий житель допоміг нам знайти тимчасове житло. Після цього ми вже почувалися краще, оскільки мали місце, де зупинитися.
Згодом ми почали досліджувати систему освіти в Шотландії та готуватися до мовних екзаменів, хоча морально було складно. Пізніше мене прийняли в коледж на іншу спеціальність, не на ту, яку я планувала, тому довелося серйозно готуватися до мовного іспиту IELTS, щоб надалі вступати до університету. Це був складний екзамен, і я не була впевнена, що зможу його успішно скласти. Проте в День Незалежності України я отримала позитивні результати, які дозволили мені вступити в Університет Глазго на бажану спеціальність.
Як проходила ваша адаптація в університетське середовище?
Я не буду брехати, на початку мені було дуже складно. На факультеті всі мої однокурсники були місцевими, і я не мала тієї підтримки, яку відчувала в українському університеті. Поступово ситуація покращилась, але відмінності в менталітеті та мовний бар’єр робили своє.
Щодо спільноти, то на початку я познайомилася з українською студенткою, яка була частиною місцевої громади. Вона запросила мене на захід в Единбурзі, де я познайомилася з іншими українцями. Це був надзвичайно цікавий досвід для мене. Пізніше мій друг, з яким ми разом переїхали до Шотландії, познайомив мене з Українським Товариством Університету Глазго, згодом я почала активно брати участь у їхніх заходах. Я приєдналася до цієї спільноти та пізніше була обрана її віцепрезиденткою.
Як ваша діяльність допомагає підтримувати Україну за кордоном?
Минулого року головними нашими пріоритетами були збір коштів та організація різноманітних заходів з благодійного фандрейзингу. Ми передавали зібрані гроші на потреби українських військових. Однак цього року ми змінили підхід через те, що люди вже не настільки готові донатити та віддавати стільки грошей, як робили це на початку конфлікту. На жаль, багато людей уже звикли до воєнної реальності.
Також ми помітили, що змінилися тренди в суспільстві: люди не можуть приділяти стільки часу, а медіа все менше звертають увагу на Україну. На той час місцевий уряд Шотландії надавав нам значну підтримку, пропонуючи можливості для навчання та поселення. Але місцеві вже втомилися слухати про війну, вони мають своє життя і потребують грошей для власних родин. Тому ми вирішили змінити підхід і звертати увагу не лише на війну, а й на нашу культуру. Ми прагнемо об’єднати українську спільноту в університеті, яка стикається з загальною тенденцією війни, а також підтримувати новоприбулих українців, які потребують підтримки й соціалізації в новому суспільстві.
Чи можете ви навести приклад одного з заходів, який був спрямований на обʼєднання українців?
Так, останній наш захід «Rozmova: 10 ukrainians 10 unique stories» був спрямований саме на це. Минулого року наша спільнота отримала грант на 2 тисячі фунтів за досягнення, і ми використали ці кошти для організації цього масштабного заходу. Ми спільно з Українським Товариством Університету Глазго вирішили організувати формат, на якому б гості могли особисто почути реальні історії людей, які пережили війну в Україні. Ми обрали цю концепцію, оскільки вважали, що це буде набагато ефективніше, ніж читати новини або дивитися телепередачі. Наша мета полягала у тому, щоб гості могли особисто поспілкуватися з учасниками, доторкнутися до їхніх історій та дізнатися більше про досвід українців. На захід ми запросили 10 людей з унікальними та дуже важкими історіями, які ділилися своїм досвідом зі слухачами.
Реакція гостей перевершила наші очікування. Ми були приємно здивовані тим, наскільки глибоко історії спікерів зачепили наших гостей. Багато людей залишали захід із позитивним враженням і бажанням взяти участь у схожому форматі у майбутньому. Це показує, що обмін досвідом та історіями є дуже важливим для розуміння й підтримки тих, хто пережив складні часи.
Як на вашу думку, можна допомагати Україні на третій рік повномасштабної війни?
Це дуже комплексне питання. Якщо ми говоримо про масштабну підтримку – це повинно відбуватися на рівні урядів країн. Як це меркантильно не звучало б, але уряд повинен виділяти гроші, тому що нам потрібна зброя й оснащення, особливо високоякісна техніка.
А ми, як студентство, можемо робити все, що в наших силах, підтримувати один одного та спільними зусиллями допомагати Україні. Ми молодь, яка буде змінювати майбутнє. Тому нам потрібно здобувати знання та освіту. Я вірю, що коли війна закінчиться, і сподіваюсь, це буде скоро, нам буде потрібна еліта та інтелігенція, знання якихї будуть корисні для українського майбутнього. Організація різних заходів нашою спільнотою грає важливу роль для звʼязку між Шотландією та Україною, де у кожного з нас залишаються друзі, які потребують допомоги. Також ми намагаємося організовувати заходи задля матеріальної підтримки України, такі як нещодавній воркшоп з виготовлення сумок з українською вишивкою. Такі формати дозволяють зібрати певну суму грошей для донатів та звернути увагу місцевої спільноти.
Чи є щось, що ви хочете сказати українській та шотландській спільнотам?
Шотландцям – дуже дякую. Я вважаю, що вони багато нам допомагають. Попри всі складнощі власного життя, вони так тепло нас приймають у новій для нас країні. Я б хотіла всіх їх обійняти, якби в мене була така можливість.
Українцям я хочу сказати, що зараз найважливіше об’єднатися й підтримувати один одного. Я пишаюся, що є частиною цієї нації, яка показала власну мужність і бажання боротися за свободу на весь світ. Я хочу подякувати кожному, хто зараз працює на нашу перемогу й допомагає іншим. Я бажаю всім витримки в цей складний період нашого життя.
Шотландія швидко відреагувала на російське вторгнення в Україну, реалізувавши стратегію «Тепле шотландське майбутнє». За Super Sponsor Scheme уряд Шотландії надав притулок понад 25 500 українцям, пропонуючи тимчасове та довгострокове житло. Для розв’язання житлових проблем були використані готельні номери та цивільні судна. Крім того, фонд у розмірі 50 мільйонів фунтів стерлінгів (понад 2.3 мільярдів гривень) підтримав будівництво 671 будинку до серпня 2023 року, що вміщує 948 переміщених осіб. Попри тимчасову паузу в Super Sponsor Scheme з липня 2022 року, відданість Шотландії підтримці та інтеграції українців залишається одним з пріоритетів уряду країни.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Редакторка – Гарець Катерина
