UA
EN
Ти є стипендіаткою різних програм, від Завтра.ua фонду Пінчука до німецького фонду Konrad-Adenauer-Stiftung. Можеш описати більше, як вдалось отримати стипендії від українського та німецького фондів? Також маєш власний проєкт, про який згадувала вище, в рамках якого проводите всілякі заходи. До того ж їздиш у закордонні відрядження як-от до Брюсселя, де відбуваються важливі для нашої країни політичні процеси.
Як взагалі вдається поєднувати всі ці речі, де черпаєш мотивацію і сили?
У першу чергу хочеться дійсно подякувати Фонду Віктора Пінчука (безпосередньо програмі Завтра.UA та Фонду Konrad-Adenauer-Stiftung). Такі стипендійні програми дійсно допомагають студентам, як фінансово, так і щодо можливостей. Ще роки 4 назад мені б і самій було складно повірити в отримання цих стипендій, але тут дуже важливою є наша наполегливість.
Говорячи про Завтра.UA, можна зауважити, що ця програма передбачена для студентів 3-го та вище курсів ЗВО. Але вже на першому курсі я була переконана, що подаватиму свою кандидатуру. Тому я дійсно на значному ентузіазмі написала наукову роботу, підготувала всі документи й пройшла етапи відбору. Вдалося це, я думаю, через те, що я точно знала для чого мені потрібно стати стипендіаткою. Я не робила це «аби податися», дуже горіла цією ідеєю й була дуже щасливою, коли отримала довгоочікуваний лист щастя. Наприклад, якби мене попросили дати пораду для тих, хто планує подаватися, то я б неодмінно сказала про розуміння кінцевої мети цього та наполегливість.
Під час подачі на якісь можливості для молоді я завжди керуюся правилом «зробити все від себе можливе зараз, аби при невдачі не докоряти собі за недостатньо викладені зусилля». Це допомагає мені легше переживати поразки та підсилювати свою кандидатуру. Так було й зі стипендією Konrad-Adenauer-Stiftung. Мені складно вірилося у можливість її отримання, недооцінювала себе, напевно. Проте я так само постаралася зробити все від мене можливе, аби її отримати. І вдалося.
Але в контексті всього вищезазначеного дуже важливо зазначити, що за кожною позитивною відповіддю на твою кандидатуру стоїть десять відмов. У прямому сенсі слова. На початку минулого року я отримала близько 8 відмов на різні можливості за два місяці й не пройшла на жодну. Згадуючи той час, так, я засмучувалася, але керуючись вищезазначеним правилом не докоряла собі. Так, до речі, ще одне важливе мотто, яке я завжди тримають в голові: «доля руйнує наші плани тоді, коли ці плани можуть зруйнувати вас». І головне – не припиняти рухатися вперед, не залишатися бездіяльним, бо вдача танцює лише з тими, хто запрошує її на танок.
Щодо мотивації та поєднання своїх активностей. В один момент більша частина моєї діяльності почала гармонійно доповнювати одна одну. Зараз я фокусуюся на молодіжній дипломатії, а мій проєкт, одна з робіт, стипендії та поїздки лише допомагають мені глибше зануритися в цю тему, отримати важливі контакти та знайомства. Тому я оцінюю все це як щось єдине й нероздільне. Дуже рада, що так склалося, бо так було не завжди. Я раніше брала участь в ініціативах, не пов’язаних між собою тематично, не розуміла, у якому напрямку хочу розвиватися тощо. І це абсолютно нормально, коли ти шукаєш себе. І зараз я тішуся, що принаймні на найближчий час знайшла своє призначення.
З-поміж цього потім з’являється мотивація. Я працюю з неймовірними людьми, які заряджають мене на нові звершення. Раніше я дуже недовірливо ставилася до ідеї «працюй над тим, що любиш і тобі не доведеться ходити на роботу жодного дня». А це ефективна практика. Я маю багато завдань, але не уявляю, що я б робила, аби не моя робота. Я люблю те, чим займаюся і хочу продовжувати це робити й надалі.
Але в контексті цього теж важливо зазначити, що для мене надзвичайно важливий життєвий баланс. Після 6-ої вечора я намагаюся не відкривати та не виконувати жодні робочі завдання. Це той час, який необхідний для мене, аби розвантажитися й зарядитися на новий робочий день.
Яка зустріч вам найбільше запам’яталась, з якими європейськими політиками та дипломатами?
У вересні я брала участь у Форумі молодих лідерів при Ялтинській Європейській Стратегії, він був проведений для стипендіатів програми Завтра.UA. Ми мали змогу поспілкуватися наживо з просто неймовірними людьми, серед яких були Френсіс Фукуями, Боріс Джонсон, Енн Еплбом, Тімоті Снайдер, Ніл Фергюсон та ін. Мені здавалося, що я б їх усіх могла слухати годинами, проте мені дуже запам’ятався один спікер, бо ця історія не завершилася Форумом. Ним був депутат Європарламенту Радослав Сікорський, представник Польщі. До речі, наприкінці минулого року він став Міністром закордонних справ Польщі. Насамкінець його промови я вирішила підійти та попросити в нього мейл. Дуже боялася, було страшно ніяково, але все ж врешті отримала його пошту. Відразу після Форуму я написала пану Радославу слова вдячності та надіслала декілька фото, але він мені не відповів. Я спробувала написати ще раз, але так і не отримала жодної реакції, тому вирішила залишити цю ідею.
Через декілька місяців, коли я дізналася, що буду їхати в навчальний візит до інституцій ЄС в Брюсселі, у тому ж числі Європарламенту, я написала ще раз з пропозицією зустрітись в живу. На моє превелике здивування, за пів години його асистентка відповіла мені, що Містер Сікорський був би радий зустрітись. Відверто, я відчула це як маленьку особисту перемогу. Нам дійсно вдалося з ним зустрітися в його офісі в Європарламенті та обговорити певні питання з приводу євроінтеграції України, відносин з Польщею, уроків боротьби з корупцією тощо.
У своїй комунікації я діяла за принципом: не факт, що мені дадуть відповідь, але якщо бути наполегливим, то все можливо. І це для мене дійсно приклад того, як активна діяльність та участь в різних ініціативах нам будує контакти, влаштовує зустрічі з такими визначними людьми.
Яким хочеш бачити свій внесок для рідної країни? Чого мрієш ще досягти у період молодості, чим би особисто пишалась?
Порівнюючи з тим внеском, який нині роблять для рідної країни наші хлопці та дівчата на передовій, складно сказати. Бо нині це дійсно той внесок, який потребує наша країна. Говорячи про якісь цілі та мрії, я переконана, що моя молодість має пройти гідно щодо своєї країни та людей, які її захищають.
Заходячи в напрямок молодіжної дипломатії, я переконалася, що хочу досягти значних висот у цій сфері. Першочергово, дуже важливо ухвалити на державному рівні конкретний документ, який буде регламентувати діяльність у сфері молодіжної дипломатії. Я б дуже хотіла долучитися до цього процесу. Мабуть, я б воліла в 30-35 років побачити, що молодіжна дипломатія є самостійним напрямком традиційної дипломатії, що активно розвивається в Україні, а відбулося це завдяки моїм зусиллям зокрема. МЗС має департаменти публічної дипломатії, економічної дипломатії. І хочу, аби в майбутньому ми побачили ефективну роботу нового департаменту — молодіжної дипломатії. Я вірю в можливість цього, відверто.
З особистих досягнень, я зроблю все можливе, аби United Youth став одним з провідних майданчиків України на національному рівні, куди може звертатися молодь, яка прагне розвиватися у сфері міжнародних відносин.
Читав, що наприкінці минулого року стипендіальна програма Фонду Віктора Пінчука «Завтра.UA» визначила переможців цьогорічного конкурсу есеїв «Що таке Перемога для України?», в яких стипендіати програми поділилися власними думками про те, якою вони бачать Перемогу нашої країни. Твоє ім’я було серед переможців, тому як фінальне запитання хотів би поцікавитись, про що ти писала в тому есе? Що означає перемога, на твою думку? І як хотіла б провести той день, що мрієш зробити тоді?
Напевно, наскрізною ниткою мого есе була думка, що Перемога України є дуже комплексним поняттям, і, можливо, не одне покоління буде працювати над її досягненням. Закінчення бойових дій, яке часто звикли сприймати саме як перемогу, є лише елементом складного пазла.
У своєму есе якраз описала той самий день: «Зараз перед моїми очима постає лише одна картина. Майдан Незалежності в Києві, мільйони людей зібралися, щоб ознаменувати цю подію, як одну з найвеличніших в історії України. Світ побачить найдовшу хвилину мовчання всіх часів. Бо кожен українець вже знає ціну незалежності».
І говорячи про що я мрію – дожити до цього дня й побачити всіх моїх рідних так само живими. Тут мені не хочеться говорити про якісь громадські активності чи щось подібне. Я хотіла б врешті відчути спокій та безпеку за себе, своїх рідних, кожного українця. Бо ж завершила своє есе я такими словами: «Протягом усіх моїх спроб писати конструктивно про те, що ж таки означатиме Перемога, у моїй голові найгучніше лунали слова: «лише б усі мої рідні лишились живі».
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Редакторка – Гарець Катерина
