Юля: історія переїзду від Одеси до Берліна та навчання в Bard College на спеціальності "Етика та політика"

У світі багато людей, які змушені змінювати своє місце проживання через війну та інші небезпечні умови. Юля – одна з них. Сама родом з Одеси, вона була змушена залишити свій дім та переїхати до Берліна, де наразі навчається на спеціальності “Етика та політика” в Bard College Berlin. У цьому інтерв’ю Юля розповість про історію свого переїзду, її навчання та життя в новому місті.

Чи можете Ви розповісти мені трохи про себе? 

Мене звати Юля, мені 20 років. Я народилась в Одесі, зараз я через війну проживаю в Берліні. Наразі я навчаюсь в Bard College Berlin на спеціальності “Етика та політика”.

Яким був для Вас процес пошуку притулку в Німеччині?

За тиждень до того, як почалась війна, я ще працювала в логістичній компанії американської фірми, яка мала філіал в Україні. Вони запропонували евакуювати нас, ми всі думали, що це буде на тиждень. Були в Угорщині, я там прожила 2 місяці після початку війни. Потім зрозуміла, що не дуже хороша ідея залишатися в Угорщині, вирішила поїхати кудись в іншу країну. 

Можете, будь ласка, розповісти про університет, у якому Ви наразі навчаєтесь?

Так, це університет Bard College Berlin гуманітарних наук і мистецтв. У них головний корпус знаходиться в штаті Нью-Йорк, але ще є філіал в Берліні. Вони робили повну стипендію для українських біженців.

Можете розповісти про перші дні в Німеччини після повномасштабного вторгнення? Як Ви себе почували? 

Я набагато краще почала себе почувати в Німеччині, ніж в Угорщині. Це було не тому, що в Німеччині набагато краще ставляться до українців. Я нарешті приїхала туди, де я більш-менш хотіла знаходитись. Виявилось, що в мене багато друзів і знайомих знаходяться в Берліні, тому легко було знайти, з ким спілкуватись, легко знайти якусь ком’юніті.

На які труднощі Ви натрапляли як українська біженка в Німеччині?

Було кілька ситуацій, коли до мене на вулиці підходили росіяни, бо в мене на шиї татуювання «ЛЮБОВЬ», наразі я його вже закреслила й набила «КОХАННЯ». Я відразу відповідала їм українською, і вони відходили. На щастя, ситуацій із застосуванням насилля в мій бік через національну ознаку не було. Також я не дуже впевнена, що навіть у ситуації з проявом насилля поліція допоможе. На проукраїнських мітингах поліція просить знімати українську символіку та прапори. На запитання “Чому ми зобов’язані це робити?” вони просто ігнорують.

Чи бачили Ви таке ставлення до росіян, стосовно їх національної символіки?

Я не чула ні разу про те, щоб в Берліні розганяли проросійські мітинги. Вони дуже часто просто поруч з українцями стоять і протестують на підтримку росії.

Можете ,будь ласка, розповісти про якийсь з проросійських мітингів? З якою метою вони виходять? Що кажуть?

Це був достатньо великий мітинг, у нас була велика хода. Тобто йде колона, ми кричали, що Крим – це Україна, вони кричать російською ззаду, що Крим – це росія. Іноді окремі росіяни виходять і кажуть, що винна тільки влада, а не прості росіяни. 

Якою була підтримка української громади та інших організацій для вас як для біженки в Німеччині?   

З початку вторгнення я сама волонтерила в VITSCHE і допомогала координувати біженців, знаходила їм хостів на перший час.

Як Вас прийняла німецька громада? Чи є у Вас друзі-німці? 

До речі, ні, у мене якось не дуже виходить мати близькі стосунки з німцями. У мене був романтичний партнер, німець. Так, він допомагав мені заповнювати документи в німецькі установи та пояснював бюрократичні процеси. Психологічно я не відчувала від нього підтримки та розуміння мого болю як українки. Він не цікавився новинами, це був темний ліс. Він відмовлявся йти на проукраїнські протести.

Тобто Ви можете назвати таку поширену рису серед німців як аполітичність?

Я б сказала, що так. Всі люди, яких я знаю, які спілкуються німецькою мовою, і які ходили допомогти українцям, – були не німці. Це українці, які давно переїхали в Німеччину. 

Як Вам вдалося підтримувати зв’язки зі своєю рідною країною та культурою, живучи в Німеччині?  

У мене залишилось дуже мало друзів, які ще не виїхали. Тому переважно ми можемо десь побачитись за кордоном. Моя мати та вітчим в Україні, вітчим служить у лавах ЗСУ.  

Які Ваші довгострокові цілі в Німеччині?

По-перше, добре вивчити німецьку, щоб було легше шукати роботу. Також закінчити університет і отримати диплом бакалавра. Я трохи розучилась планувати довгостроково після повномасштабного вторгнення.

Що Ви порадите іншим українським біженцям, які, можливо, розглядають можливість приїзду до Німеччині?  

У великих містах можна легко знайти друзів, головне ходити постійно кудись, не боятися знайомитись. Дуже багато проблем вирішується, коли ти знаєш потрібну людину.