UA
EN
Інформаційні засоби як інструмент неконвенційної боротьби активно застосовуються державами по всьому світу. На території України держава-агресор Російська Федерація використовує майже всі методи гібридної війни, а після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році частота та інтенсивність цих дій значно зросли. Росія, з наміром поширювати потрібну для себе інформацію, активно пускає в дію фейки та маніпулятивні засоби через різні тематичні спільноти, популярні медіаресурси та акаунти відомих медійних осіб. Така комбінація технічних і психологічних способів впливу на інформаційний простір сприяє виникненню соціальної напруги та дестабілізації в різних регіонах, що може шкодити міжнародній репутації країни, проти якої ведеться війна, та впливати на світогляд її громадян. Це також може викривляти історичну пам’ять, створювати фальшиві національні ідеї тощо.
Механізм розповсюдження фейків переважно базується на поєднанні свідомо неправдивої інформації, закладеної у фальшивому повідомленні, та її сильного емоційного впливу на людину через ефект «емоційного зараження». На піку емоційного напруження людина часто відчуває потребу негайно поділитися такою резонансною новиною зі своїм близьким оточенням. Під впливом емоцій, спричинених фейком, вона починає діяти як ретранслятор інформації, що призводить до швидкого поширення неправдивої новини та емоційного ефекту в суспільстві.
Мета фейкової інформації полягає в тому, щоб максимально довго утримувати увагу аудиторії. Це поступово створює сприятливе середовище для маніпулювання свідомістю людей, які з часом починають сприймати отриману інформацію як власні переконання. Таким чином, якщо суспільство зосереджується на обговоренні фейкової теми, інформаційний порядок денний вже змінено, і головна мета фейку досягнута. Завдяки такому підходові з поширення фейків їхні творці можуть провокувати екстремістські та терористичні дії, дискредитувати політичних опонентів, а також спричиняти масові заворушення й паніку в суспільстві.
Серед характерних ознак ворожих фейків (саме з боку росії — агресора) можна виділити: простота і доступність викладення (зазвичай інформація надмірно спрощена); акцент на емоційному впливі через використання слів на кшталт «увага», «шок», «сенсація», «важливо», «дуже важливо» тощо. У таких повідомленнях повністю відсутні згадки про джерела інформації. Головна мета подібних фейкових новин – поширення паніки серед українців, створення атмосфери страху та напруженості. Варто звертати увагу та піддавати великому сумніву заголовки, які читаєте в медіа, особливо ті, що містять якусь сенсацію.
Такі тексти зазвичай мають нестандартний формат, тон викладення відзначається емоційною забарвленістю. Джерелом подібної інформації часто виступають так звані «ексклюзивні дані від друзів, знайомих у прокуратурі, поліції, військкоматі тощо». Канали розповсюдження теж зазвичай залишаються невідомими, переважно це «сарафанне радіо».
Перед тим як поширювати будь-яку інформацію в соціальних мережах чи приватних повідомленнях, варто замислитися, які наслідки це може мати. Слід бути обережним з повідомленнями, що містять такі заклики, як «ніхто про це не знає», «нас зрадили», «це абсолютно правда» тощо, оскільки вони часто є інструментом маніпуляції.
Серед основних характеристик поширення фейків можна виокремити:
1. Вірусність та швидкість – завдяки соціальним мережам, блоги та форуми стають ідеальним середовищем для швидкого розповсюдження фейків. Оскільки фальшивий контент часто має сенсаційний характер, він легко охоплює велику кількість користувачів, які діляться ним далі;
2. Сегментоване таргетування – фейки часто орієнтуються на специфічні цільові аудиторії, з урахуванням їхніх соціальних, політичних та культурних характеристик. Ці фейки можуть бути адресовані окремим віковим групам або соціальним спільнотам, де їхній вплив буде максимальним;
3. Анонімність та псевдоджерела – створення фейкових профілів, анонімних акаунтів чи псевдосайтів, які важко перевірити на справжність. Анонімність джерела дозволяє поширювати будь-які заяви без ризику відповідальності за їхню правдивість;
4. Техніка “глибоких підробок” (deepfakes) – завдяки розвитку штучного інтелекту та програмного забезпечення, з’явилися нові види фейків, які виглядають надзвичайно реалістично. Глибокі підробки часто використовуються для створення відео, на яких знаменитості чи політики нібито виголошують заяви, яких насправді ж ніколи не робили.
Так, у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в соціальних мережах з’явилося фейкове відео із зображенням Президента Володимира Зеленського. У цьому ролику глава держави нібито «закликає народ до капітуляції». Однак користувачі швидко викрили підробку, а сам Зеленський оперативно записав спростування. У травні того ж року шахраї запустили діпфейк з образом Ілона Маска, де той «закликав інвестувати» в очевидну аферу. Відео було опубліковане на YouTube-каналі з понад 100 000 підписників і встигло зібрати понад 90 000 переглядів, перш ніж акаунт видалили.
Одним із найбільш ефективних методів протидії дезінформації є фактчекінг – процес перевірки інформації на достовірність. В Україні функціонують кілька фактчекінгових платформ, зокрема це StopFake, VoxCheck, “По той бік новин” та інші, які займаються виявленням фейків та поширенням правдивої інформації про певну подію чи особу. Ці організації на регулярній основі перевіряють новини, заяви публічних осіб, фотографії та відео, та у процесі викривають різного роду маніпуляції. Можна пригадати також й проєкт “По той бік путінської брехні”, який спростовував заяви президента країни-агресора путіна щодо України, особливо її походження та історії.
На міжнародному ж рівні функціонують потужні фактчекінгові ресурси, такі як Politifact, FactCheck.org, Snopes, які співпрацюють з великими медіа та соцмережами для боротьби з фейками. Важливою частиною їхньої діяльності є поширення роз’яснювальних матеріалів для підвищення медіаграмотності. Існує також міжнародна мережа фактчекерів (IFCN). Основна ідея організації полягає в тому, щоб сформувати спільноту надійних фактчекерів. Для цього вони навіть створили спеціальний кодекс.
Проблемою перевірки інформації та загрозою російської пропаганди в Україні на професійному рівні, окрім згаданих вище видань, займається також й низка громадських організацій: Детектор медіа, Інститут Масової інформації, Український кризовий медіацентр, Інтерньюз Україна. В Україні також функціонує низка державних органів, створених з метою протидіяти фейкам. Зокрема, у 2021 році було створено Центр протидії дезінформації – робочий орган, що діє при Раді національної безпеки і оборони. Його завдання полягає у здійсненні заходів, спрямовані нейтралізувати поточних і потенційних загроз для національної безпеки та інтересів України в інформаційному просторі. Центр опікується забезпеченням інформаційної безпеки, виявленням фейків, протидією дезінформації, ворожій пропаганді та різним деструктивним інформаційним кампаніям. Крім того, він працює над запобіганням спробам маніпулювання суспільною свідомістю.
Росія вже тривалий час прагне дестабілізувати ситуацію в Україні через свою пропагандистську машину. Щоб запобігти ворожим успіхам, важливо навчитися відрізняти фейки та маніпуляції від правдивої інформації. Ось кілька корисних методів та рекомендацій для ефективної боротьби з фейками, які можуть застосовувати звичайні користувачі онлайн-мережі:
Критичне мислення і здоровий скептицизм. Потрібно ставитися обережно до того, що читаєте в інтернеті, — не дозволяти емоціям взяти гору над здоровим глуздом. Якщо автор подає лише одну точку зору та намагається переконати вас у своїй правоті за будь-яку ціну, можливо, перед вами фейк.
Також потрібно перевіряти джерела, які вказує автор та не сприймати всю інформацію на віру. Якщо в тексті чи відео є посилання на певний ресурс, маємо перевірити, чи дійсно на ньому розміщена зазначена новина. Досліджувати потрібно також цитати й дані, адже їх можуть вирвати з контексту або ж взагалі підробити.
Інша корисна порада: читайте уважно, чи вживає автор емоційно насичені або підозрілі фрази. Це допоможе викрити фейки, які часто з’являються в соцмережах без конкретних джерел. Автори можуть посилатися на якісь «інсайдерські» дані, що важко перевірити, аби виглядати переконливіше.
Шукайте інформацію в розділі новин Google або на офіційних сторінках державних і авторитетних організацій. Перегляд інших ресурсів та думок експертів допоможе краще зрозуміти, наскільки новина правдива та чи взагалі містить правду.
Якщо заголовок здається надто сенсаційним або фантастичним, це може бути якийсь клікбейт. Прочитайте текст повністю, щоб зрозуміти, чи відповідає зміст заголовку, зокрема звертайте увагу, чи містяться у тексті якісь факти, цитати експертів або очевидців.
З’ясуйте, чи є зображення справжнім, а також чи відповідає воно новині. Фото, наприклад, може бути старим або взятим з іншого контексту. Використовуйте функцію «Знайти це зображення» в браузері, щоб дізнатися, коли та де зображення було опубліковано вперше.
Велика кількість орфографічних чи синтаксичних помилок або поганий машинний переклад можуть свідчити про те, що перед вами фейк.
Наприкінці матеріалу про важливість перевірки інформації, розміщеному на онлайн-ресурсі Internews Україна, залишені поради читачам щодо того, які питання варто ставити cамому собі для перевірки новини на достовірність. Перелічимо кілька з цих питань:
У підсумку зазначимо, що для ефективної протидії дезінформації необхідно застосовувати цілий комплекс заходів: це й активна діяльність фактчекінгових і аналітичних організацій, також постійний моніторинг усіх медіа, регулярна перевірка правдивості інформації та її джерел, відкрита і прозора комунікація в інформаційному середовищі, особливо, що стосується розвінчаних фейків, організація систематичних контратак на фейки. Й, звичайно ж, кожному з нас варто оволодіти базовими принципами медіаграмотності та перевірки інформації, яку споживаєш, ставити собі питання щодо правдивості якоїсь новини. Сьогодні потрібне масштабне інформування населення про фейки, про недостовірні онлайн-ресурси та механізми їх діяльності. Знання та проінформованість суспільства є головною зброєю проти брехні.
