“Молодь, що змінює Україну, насправді абсолютно така ж, як і наші слухачі”

Колишні студенти журналістики діляться своєю історією створення подкасту про молодих українців, які змінюють світ і надихають.

Нас завжди надихають історії про молодь, що змінює світ. Молодь, що має позитивний вплив на суспільство, формує майбутнє через свою діяльність. Це природа наша, так здається, отримувати велику дозу мотивації від подібних історій успіху. Саме цим і діляться троє випускниць Києво-Могилянської академії.

Їх звати Ірина Залога, Катерина Єфетова та Анастасія Шкальова. Будучи магістрами журналістики, дівчата створили подкаст з незвичною назвою “Твій подкаст”, де вони спілкуються зі своїми ровесниками, які роблять круті речі: пишуть книги- бестселери, змінюють наші уявлення про сучасну освіту, втілюють у життя власні проєкти тощо.

Логотип “Твого подкасту” (Взято з їхньої Фейсбук сторінки)

Цей проєкт неабияк нас зацікавив, тому ми вирішили поспілкуватися із засновницями “Твого подкасту”: дізнатися у дівчат, якою була мотивація для створення подкасту, що прагнули донести слухачу і також що магістри можуть порадити талановитим студентам-початківцям, які тільки роблять перші кроки на шляху до створення власних медіа продуктів (подкастів, відео тощо).

(Ірина Залога була дуже обмежена у часі, але мали змогу отримати коментарі від двох інших співзасновниць проєкту- Катерини та Анастасії).

Я особисто чітко усвідомлювала, що, як практику, хочу щось креативити і творити, а сидіти та писати новини на стрічці десь у виданні просто фізично не витримаю. Після об’ємних пошуків і певних відмов компаній стосовно новеньких в командах, через карантин, я подумала, «ну якщо практика не шукається – значить вона створиться 🙂».

Ну, а далі все по класиці: телеграм-чатик-ідея. Дівчата не припиняють повторювати, що я була головним «пушером» цього проєкт, але я впевнена в тому, що головне в будь-якій справі – команда. І чим більше я в це занурююсь – тим більше в цьому переконуюсь.

Наративом вашого медіа проєкту, наскільки я бачу, є діяльність української молоді, що має велику цінність і важливий вплив на суспільство. Чому обрали саме тему молоді?

Чому молодь? Бо вона – двигун прогресу.

Насправді ми майже не обговорювали, про кого буде цей подкаст. Ми запитали себе: «а про кого хотіли б слухати подкаст ми?» та: «а що хотіла б чути наша аудиторія?». І якось одразу зрозуміли, що це має бути подкаст про молодь і для молоді, яка намагається на своєму рівні впливати та змінювати ту країну, в якій живе.

Що прагнете донести слухачу ваших подкастів? Які цінності хочете передати?

Багато людей сьогодні не вірить у свої сили та свої можливості. Ми ж нашим проєктом намагаємось довести, що люди, які змінюють цю країну, які рухають її вперед і які так надихають інших навколо, насправді були та є абсолютно такими ж, як і наші слухачі. Просто потрібно почати.

Якщо так можна говорити, то найголовніша цінність  — це віра в себе. Перш за все “Твій подкаст” подарував цю віру мені самій. І сподіваюсь слухачі так само виключивши якийсь з випусків взяли ручку, блокнот, записали свої якісь плани або просто дістали з полички всі ці ідеї і взялись за втілення. Насправді це може звучати банально, але наш подкаст точно про те, щоб не зраджувати собі жодної миті життя. Це супер важливо, але так часто через якісь обставини ми всі це так чи інакше робимо.

Найбільш пам’ятний момент за весь період роботи над подкастом? Може бути щось просто дуже смішне, або ж дуже значуще і цінне.

Ой є й смішне і цінне (принаймні особисто для мене).Цінним особисто для мене є третій випуск Твого подкасту. Це була моя перша спроба в ролі хоста і основного голосу випуску) Плюс, трохи повертаючись, маю сказати, що завжди любила жанр інтерв’ю, страшенно захоплююсь крутими інтерв’юерами, які готуються, влучно ставлять питання, розкривають героя. На бакалавраті багато вивчала специфіку цього жанру і прям мріяла сама стати хорошим інтерв’юером.

І от власне розмова із Марком Лівіном (відомий український журналіст, письменник), до якої я готувалась майже місяць, бо весь час в нас переносився з ним запис. Вийшла після запису я з повним усвідомленням, що не все спитала і не на все правильно відреагувала. Але це точно було таке перше маленьке втілення мрії. І це нереально круті відчуття!

Одну із ключових цілей  нашої організації “Платформа студентської журналістики” можна описати так: “Зробити голос студента почутим у  сучасному медіапросторі”. Вважаємо, що думки та бачення нашої молоді мають дуже важливе значення, тому ми даємо студентам  можливість  максимально розкрити свій потенціал через висвітлення  тем, що їх хвилюють. Як ви можете описати сучасне українське студентство, із власного досвіду спілкування та роботи пліч-о-пліч із ровесниками? Яка у вас картина української молоді?

Я не буду казати, що українська молодь прогресивна, амбітна і цікава — це брехня. Українська молодь насправді як картина “Мона Ліза” Да Вінчі. Кожен може побачити свою сторону, а хтось її навіть не зрозуміє.

Я особисто знаю дуууже амбітних, цілеспрямованих і натхнених людей. Тих, ким сама захоплююсь, які мене надихають. Але є ті, від кого волосся стає дибки. Ті, хто пливе за течією, або як старші люди у свої 20 проклинають державу і пишуть образові коментарі  у Фейсбук. Є просто безініціативні та не ідейні. Не кажу, що це погано, але, напевно, й не сильно добре. Це наша реальність. Я не люблю, коли говорять, зараз молодь погана, не має цінностей тощо. Це зовсім не так. Молодь, як завжди, у всі часи, дуже-дуже різна.

Як казали, під час вручення дипломів в нас у Могилянці, “Серед нас точно є майбутній президент України”. От в цьому я точно переконана, серед сучасної молоді точно є майбутній президент чи навіть президентка нашої держави.

Що можете порадити талановитим студентам-початківцям, які тільки роблять перші кроки на шляху до створення і публікації власних продуктів ( подкасти, відео)? Можливо, в певні моменти переживали значні труднощі при запуску та продовженні проєкту, але змогли вийти переможцем. Поділіться такими історіями. 

Мені неодноразово казали, що в мене погана дикція і взагалі-то я картавлю. Але при цьому стала співзасновницею подкасту і навіть в половині випусків говорила з гостями  — як бачите, ніхто  не вмер від мого голосу і помідорами ні мене, ні подкаст вцілому не закидали.

Ще один бар’єр має ім’я Могилянка. Я з якогось там класу мріяли вчитись в могилянці на журналістиці, але здавалось, що мозочок не так вже й гарно і працює, щоб подолати цю вершину. Пройшло вже майже два місяці, як я її з успіхом подолала. Вона виявилась не таким вже й непідвласним Еверестом, а інтенсивна робота над собою та щоденне прокачування своїх здібностей привели навіть до диплома з відзнакою (хоча саме це вже дуже відносна перемога). Головне  — якою людиною змогла звідти вийти і як себе відчувати і вірити у власні сили.

Тому звучить банально і на словах просто, але пріть вперед і дійте. Ніколи, хто б що там не говорив, перший текст не напишеться ідеально. В мене на столі лежить з сотню текстів, і лише під час навчання на магістратурі я змогла виграти перший конкурс текстів від видання і отримати грошовий приз.

Не витрачайте час на страхи, переживання про те, що не вийде. Я знаю, про що говорю, бо достатньо часу втратила через власні переживання про свої недоліки і невміння. Повірте, і Ларрі Кінг перші інтерв’ю не так гарно записав, як ті, що були сотими, і тисячними. І всі ці історії про “успешний успех”  — моя вам порада, поменши слухайте ці рожеві казочки. Кожен клаcний падав і помилявся, але чогось добивався лише, коли вставав й йшов.

Я продовжую робити помилки в текстах, але все одно пишу. В мене й зараз не дуже й то вірять деякі люди  — це не приємно, але не критично насправді. Бо все одно є ті, хто підтримує та надихайте. Тому просто пріть вперед, навіть якщо у вас хтось жбурлятиме камінням!