UA
EN
Тетяна Поджіо працювала завідувачем кафедри іноземних мов в Академії муніципального управління, коли до Києва переїхав Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, і два заклади об’єдналися. Вона вирішила залишитися в Таврійському викладачем англійської та латинської мов, і працювала там до червня 2022 року.
Пані Тетяна розповідає про історію АМУ до об’єднання з ТНУ та труднощі, з якими зіткнулися викладачі в період об’єднання. Пригадує історію створення інститутських лінгвокоїнів та участь у проєкті від America House, завдяки якому у студентів та викладачів з’явилась можливість співпрацювати з носіями англійської мови. Згадує підтримку колег під час повномасштабного вторгнення та ділиться своїми думками про майбутню долю університету після деокупації Криму.
Чим ви займалися до того, як почали працювати в Таврійському національному університеті імені Вернадського?
До того, як я почала працювати у Таврійському національному університеті імені, я вже більше двадцяти п’яти років викладала іноземні мови, переважно англійську, і більше двадцяти років працювала завідувачем кафедрою іноземних мов в Академії муніципального управління. Це була загальноакадемічна кафедра, не випускова. Крім, безпосередньо, викладання іноземних мов, ми також займалися налагодженням міжнародних зв’язків, і, взагалі, всім, що стосувалося слів «іноземна мова», бо міжнародний відділ був створений не відразу.
Якою була ваша реакція на новину про об’єднання закладів?
Ми зрозуміли, що це відбудеться десь за півроку до об’єднання. До того моменту вже було декілька спроб об’єднати Академію з різними навчальними закладами. Ми вже тоді розуміли, що АМУ не дадуть спокій. Приїхала комісія, яка дуже ретельно перевіряла роботу Академії (зазвичай такі перевірки влітку не відбуваються), і після декількох тижнів роботи написала великий акт з висновком, що ректор не справляється зі своїми обов’язками. Ми з цим були не згодні, але нам сказали, що рішення прийнято та вже нічого не вдієш. Звичайно, мало хто був задоволений, але всі розуміли, що все одно доведеться з кимось об’єднуватися. І ми почали шукати позитивні сторони у цій ситуації. Ми розуміли, що може покращитися матеріальна база (так воно і сталося), ми бачили, що з’являться гроші на ремонт приміщення (це також відбулося).
Ми не знали відразу, з яким навчальним закладом нас планують об’єднати. А коли дізналися, то навіть намагалися протестувати, тому що керівництво ТНУ на початку не йшло на переговори та компроміси у певних моментах. Але, мушу визнати – у нашому випадку все відбулося доволі спокійно для працівників АМУ. Всі, хто хотів звільнитися, знайшли собі нову роботу; хто хотів, той залишився працювати в ТНУ. Загалом, все відбулося спокійно, з повагою до працівників, і я дуже вдячна за це керівництву, тому що саме завдяки цьому багато хто з викладацького складу все-таки залишився працювати зі студентами.
Як відбувався процес об’єднання?
Було важко. В першу чергу тому, що і Академія і Таврійський були в дуже складному становищі. ТНУ нещодавно переїхав до Києва з окупованого Криму, йому необхідно було облаштуватись на новому місці та запустити навчальний процес. Всі були дуже напружені та знервовані, адже налагодження навчального процесу з нуля – це дуже важко.
АМУ теж була в складній ситуації. Десь за рік до об’єднання, з ініціативи працівників та студентів змінилося керівництво академії. Попереднє керівництво, на жаль, не сприяло розвитку навчального закладу. Також у нас були дуже серйозні затримки по виплаті заробітної плати. Ми утримували навчальний процес виключно на ентузіазмі, але довго так працювати дуже важко, і тому ми були змушені написати лист до міністерства про те, що ректор не виконує своїх обов’язків. Тоді нам призначили нового тимчасово виконуючого обов’язки ректора.
Коли наші два навчальні заклади почали об’єднуватись, найбільша складність полягала в тому, що в АМУ було багато студентів, великі проблеми з грошима, матеріальна база була в поганому стані, не було можливості розвитку. А в ТНУ був статус національного університету і була підтримка, але на той час було дуже мало студентів.
Спочатку було важко з психологічної точки зору, так завжди буває при об’єднанні. Але наша кафедра намагалася допомагати, тому що ми вже мали такий досвід: колись так само розпочинали з нуля. Були ситуації, коли ми бачили, що певні дії керівництва могли ускладнити ситуацію чи призвести до негативних наслідків, які складно було б виправити, і ми, вже маючи схожий досвід, намагалися цьому запобігти.
Оглядаючись назад, об’єднання цих двох закладів освіти, на вашу думку, було правильним рішенням?
Звичайно. Для ТНУ це було правильно і добре. Таврійський отримав непогану матеріальну базу. Хоч вона й потребувала ремонту і грошей, але це були декілька корпусів, в яких можна було розпочинати навчальний процес. Для Академії це рішення, мабуть, теж було доволі хорошим, бо, як я вже сказала, нас все одно би з кимось об’єднали. Тому, напевно, це рішення було вигідним і правильним для ТНУ, і стало певним виходом із ситуації для АМУ.
Як ви ставились до нової завідувачки кафедри зарубіжної філології?
Добре ставилась. Я відразу повідомила тодішнє керівництво інституту й університету, що не збираюсь подавати свою кандидатуру на конкурс, тому що чітко розуміла, що, оскільки це буде випускова кафедра, тут будуть інші фахові вимоги. Ще певний час я у перехідний період виконувала обов’язки завідувачки кафедри. Керівництво на той час активно шукало нового завідувача, було кілька кандидатур. Я була щиро рада, коли побачила молоду, талановиту і дуже енергійну людину, яка активно взялася за організацію навчального процесу. Я із зацікавленістю дивилася, як Ользі Семенець, працюючи на той момент у двох різних університетах у різних містах, вдається дистанційно керувати кафедрою. По можливості, я допомагала, чим могла. А з часом, коли ближче з нею познайомилася, то була дуже рада, що кафедра і колектив перейшли під керівництво такої відповідальної та щирої людини, яка, на мою думку, є професіоналом найвищого ґатунку.
Багато викладачів, які працювали на кафедрі іноземних мов в АМУ хотіли звільнятися після об’єднання двох ЗВО, проте все ж вирішили залишитися. Розкажіть про це детальніше.
Більшість викладачів залишились саме тому, що нам вдалось знайти компроміс. Ми зібралися і домовились з новим керівництвом, що до кінця навчального року ми працюватимемо за своїми планами, програмами, підручниками та системою. Ми також відчували обов’язок закінчити навчальний рік, бо це була наша відповідальність перед студентами. Так ми й зробили. А вже пропрацювавши семестр, багато хто з викладачів побачив, що в ТНУ є перспектива, є можливість розвиватися, тому вирішили залишитися тут працювати й надалі.
Знаю, що ви завжди брали активну участь в організації різних подій в інституті, і саме вам належить ідея створення інститутської «валюти» – лінгвокоїнів. Як з’явилася ця ідея?
Ідея з’явилася тоді, коли ми обговорювали профорієнтацію та вступну кампанію. Обмірковували те, що потрібно яскраво подавати наш інститут в соціальних мережах, розповідати про те, що відбувається. Ми вже мали певний досвід та розуміли, що найкраща реклама – це «сарафанне радіо», тому потрібно вигадати щось цікаве. Одним з таких заходів, який ми зі Студентською радою вирішили провести, був День інституту. І коли ми вже почали прописувати заходи для цієї події, з’явилася ідея Лінгвобазару. Ну, а що ж це за базар без грошей? Потім ця ідея розвивалася, і лінгвокоїни пережили і день інституту, і лінгвобазар, і працювали протягом усього навчального року, як офіційна «валюта» Інституту філології та журналістики. Мені дійсно приємно, що ця ідея всім сподобалась, та «прижилась».
Інститут організовував тренінги для викладачів іноземних мов та speaking club для студентів з носіями англійської мови. Можете розповісти про цей досвід?
Це, на мій погляд, був дуже цікавий і важливий досвід для наших студентів та викладачів. Спочатку заходи проводилися лише для студентів інституту філології та журналістики, а потім студенти інших інститутів також могли долучатися. Ми також проводили на базі ТНУ тренінги для викладачів всієї України.
Почалося все з нашої плідної співпраці з America House. Вони завжди підтримували нашу участь у цікавих проєктах, і одного разу нам запропонували подати заявку на отримання можливості на академічний рік мати в складі працівників нашої кафедри викладача з США, роботу якого буде оплачувати посольство. Ми заповнили всі документи, і з нетерпінням очікували на результат, бо це був певною мірою тендер. Нам пощастило, що нас обрали. І нам пощастило вдвічі більше, тому що представник посольства, Франциско Ресто, який працював з нашими студентами та викладачами протягом декількох років, є надзвичайно творчою, талановитою та професійною людиною. Я думаю, що студентам, які відвідували його заняття, це було дійсно корисно: щотижневе спілкування з носієм мови – це постійна практика мови, саме те, що необхідне майбутнім філологам. Навіть під час пандемії Франциско продовжував працювати зі студентами. Коли ми отримали з посольства пропозицію продовжити проєкт ще на рік, всі були в захваті.
Ми провели також декілька семінарів для викладачів. Підкреслю, що до початку пандемії до нас з’їжджалися викладачі з багатьох міст України. Це було дуже важливо для професійного зростання наших колег, адже тренінги, спілкування та можливість попрацювати з носієм мови – це безцінний досвід. До Франциско доєднувалися всі викладачі-представники цієї програми, тренінг проходив кілька днів. І ми бачили, з яким ентузіазмом колеги відвідували зустрічі та вчились, як ще цікавішеможна проводити пари зі студентами. Після цього в нас була серія відкритих занять, і там чітко прослідковувалося, як викладачі використовують нові методичні прийоми, як вони намагаються по-новому працювати зі студентами. Я вважаю це нашим великим досягненням.
Також дуже приємним моментом є те, що проєкт продовжується і зараз. Після Франциско, контракт якого закінчився, у нас було ще двоє викладачів з США. Зараз йдуть заняття з Каріною Сітон. Я щиро вдячна їм всім, тому що кожен з них дуже щиро і творчо підходив до цих занять. Каріна проводила заняття навіть під час початку повномасштабного вторгнення. І маю сказати, що наші колеги із США, з якими ми співпрацювали і продовжуємо працювати, були одними з перших, хто зателефонував та написав 24 лютого і запитав, чи всі живі, який стан у викладачів і студентів ТНУ, і чи потрібна допомога. Я безмежно вдячна їм за роботу з нашими студентами і просто за те, що вони проявили людяність і дуже нас підтримували!
З якими викликами зіткнулися викладачі на початку пандемії та повномасштабного вторгнення?
Їх було дуже багато. На початку пандемії було дуже важко переформатувати навчальний процес. У багатьох викладачів були технічні проблеми (в когось комп’ютер занадто слабкий був, в когось – Інтернет). Спочатку заняття проводилися за допомогою Skype чи Zoom чи інших платформ для онлайн-зустрічей. Ми мусили трохи підкоригувати методику викладання, бо не всі форми роботи, що спрацьовують в аудиторії, можна так само ефективно використати при дистанційному навчанні. Тоді ще Франциско провів кілька тренінгів, де поділився методичними рекомендаціями для занять з іноземної мови у дистанційному форматі, а також розповів про платформами, якими користуються його колеги і він сам. Ми були дуже вдячні за це й активно використовували новий досвід.
На початку повномасштабного вторгнення, звичайно, була пауза у навчальному процесі, бо перші тижні люди переїжджали, мігрували. Дуже багато роботи було проведено викладачами і керівництвом інституту для того, щоб з’ясувати, чи всі живі-здорові і чи все в порядку. Звичайно, заняття проходили асинхронно, коли були постійні тривоги, чи коли люди знаходилися в місцях, де не було доступу до Інтернету. Проте варто зазначити, що і студенти, і викладачі доклали максимум зусиль для того, аби гідно закінчити навчальний семестр.
Маю сказати, що завдяки керівництву інституту на початок повномасштабного вторгнення ми були, в принципі, готові працювати у будь-яких умовах. В нас були електронні журнали, була система, яка дозволяла швидко та ефективно працювати зі студентами дистанційно. Роботу в інституті було налагоджено таким чином, що повністю перейти на дистанційне навчання було не настільки складно, як для багатьох інших наших колег. І я дуже вдячна студентам і колегам за те, як ми підтримували один одного, і як допомагали один одному.
Можете сказати, як змінився інститут за період вашої роботи?
Я навіть не можу сказати, що він якось змінився, тому що, по суті, за цей час відбулось становлення Інституту філології та журналістики. Завдяки підтримці спонсорів в нас з’явилися чудові аудиторії з інтерактивними дошками. До речі, було цікаво спостерігати, як до нас приходили працювати викладачі з інших університетів, і як вони дивувалися, що у нас є лише один відеопроєктор, а ми пишалися, що у нас є відеопроєктор!
А потім інститут почав розростатися, і кількість студентів збільшилася настільки, що на поверсі нам вже стало тісно. І це тішило. Я дуже раділа, що до нас приходять цікаві і класні студенти, багато з яких саме родом з Криму. В інституті з’явилися нові мови, часто проводились цікаві заходи : зустрічі з фахівцами-практиками, конференції, круглі столи… Життя в інституті стало різноманітним та насиченим. Я дуже вдячна долі за те, що отримала такий досвід.
Як на вас вплинув досвід роботи у Таврійському університеті?
Досвід роботи в ТНУ дав мені дуже багато можливостей як для особистого зростання, так і для професійного. Я поступила на магістратуру за спеціальністю «Психологія», коли в ТНУ з’явилася така можливість. Я завжди вважала, що, якби я не почала викладати іноземні мови, то зайнялася б психологією, мені це було завжди цікаво. Я захистила магістерську дисертацію за темою «Професійне вигоряння викладачів вищих навчальних закладів України». Це наукове дослідження, що проводилось на базі ТНУ, кардинально змінило мою думку про професію педагога. Це була ще одна сходинка в особистому розвитку. А ще мені надзвичайно сподобалось працювати зі студентами-філологами. Хоч “Практична граматика англійської мови” і не найзахоплюючий предмет, я намагалась зацікавити їм наших студентів. Сподіваюсь, що вийшло.
Якою, на вашу думку, буде доля університету після деокупації Криму?
У Таврійського національного університету є величезна підтримка на урядовому рівні та на рівні суспільної громадської думки. Є багато випускників та працівників, які мають можливість і бажання сприяти розвитку навчального закладу. Ще коли відбувався процес об’єднання ТНУ з АМУ, звучав наратив про те, що місією Таврійського є підготовка майбутніх кадрів для Криму. Керівництво та велика кількість викладачів, які були змушені покинути окуповану територію, прагнуть повернутися до вільного Криму у складі України і продовжувати там навчати молодь. Сподіваюся, що теперішнє керівництво університету теж дотримується цієї думки, і після деокупації Криму сприятиме тому, щоб ТНУ відновив там роботу. Я впевнена, що наш університет має стати одним з провідних навчальних закладів у визволеному Криму, і бажаю йому успіхів у цій нелегкій, але дуже почесній справі.
