UA
EN
Горюнова Євгенія Олександрівна – директорка гуманітарного інституту Таврійського національного університету. Розповідає про досвід роботи в ТНУ до та після окупації, його досягнення та слабкості.
Чим Ви займались у Криму до 2014 року?
Викладала в Таврійському національному університеті імені Володимира Вернадського на кафедрі політичних наук та міжнародних відносин.
Ви стали свідком окупації Криму, як це все виглядало? Де Ви були, чим займались у той період, чи ходили на мітинги?
Для мене окупація почалася не 26-27 лютого, коли з’явилися зелені чоловічки, а 23 лютого, коли під будівлею Верховної Ради Автономної Республіки Крим проходив мітинг усіх проросійських бойовиків Аксьонова, яким він роздавав автомати. А хто такий Аксьонов (російський політик, український колабораціоніст із Росією, самопроголошений прем’єр-міністр тимчасової російської окупаційної влади в Автономній республіці Крим – ред.) – це керівник партії, яка мала три або чотири місця в парламенті Криму. Це був шок, тому що зброю давали незрозумілим людям, а поряд стояла українська поліція й дивилась на це, як на звичайні речі. Потім вже на адміністративних будівлях почали з’явилися російські прапори. Здавалося, що ти от зараз підеш спати, а завтра вже нічого цього не буде. Було відчуття сюрреалізму.
Я викладала політологію на географічному факультеті студенти, якого були під патронатом проросійського ректора Миколи Багрова. У дітей формували російську ментальність багато викладачів. Коли ти приходиш на пару й розповідаєш про політичну систему України, то вони відповідають, що давайте про Росію. Я кажу ні, у мене програма по Україні. 15% студентів були проукраїнські, які завжди сідали за першими партами, а проросійські намагались мовчати, щоб потім скласти екзамени. Ось у такому форматі відбувалося життя навесні 2014 року.
Відвідували мітинги?
Безумовно, поки це було можливо. З мітингу біля пам’ятника Тараса Шевченка 9 березня запам’ятала один момент. Коли ми проходили через парк, там стояли представники української поліції. Вони питають: “Ви що йдете на проукраїнський мітинг? Ви що ненормальні?”. Було відчуття, що вони зрадили присязі, Україні, та українському народові. Вишиванки дуже швидко змінили на російські косоворотки.
Що стало фінальною точкою для прийняття рішення стосовно Вашого переїзду?
Залишатися в Криму й почати викладати тему Росії, я не збиралася взагалі. Звісно, це складний вибір, особливо коли 40 років ти прожив в Криму – це твій дім, твоя земля. Але, з іншого боку, ти розумієш, що в цій системі ти просто жити не зможеш. Друзі, які ще вчора були друзями, сьогодні вже ні. Поїхала я початку 2015 року, коли закінчила справи в Криму. В університеті вже стояло питання, що будуть брати на роботу лише з російськими паспортами, тому я написала заяву на звільнення та переїхала.
Чи був у Вас конкретний план дій після переїзду і як саме сприйняли переїзд ваші рідні чи поїхали вони разом з вами?
Плану не було взагалі, тобто я їхала фактично в нікуди. На свій страх і ризик, адже роботи я там не мала. Дитина моя вже була в Києві, батьки підтримували наш вибір і згодом вони також переїхали. Вони виховали мене в такому форматі, що не можна зраджувати своїм принципам, не зважаючи на ситуацію. Я дуже за це їм вдячна. Неблизькі родичі залишились і підтримали окупацію.
Що привело Вас до ТНУ в Києві?
З’явилась інформація про те, що Таврійський переїжджає до Києва. Я приїхала на зустріч до Володимира Казаріна, ми познайомились і він запропонував роботу.
Які складнощі були в переміщеному ТНУ чи пам’ятаєте Ви свій перший день? Чи було багато викладачів та студентів?
Головною складністю був брак приміщень. У нас було лише дві кафедри. Я працювала на кафедрі політології, філософії, культурології. Аудиторія була одна на всіх. Студентів було дуже мало, оскільки ми починали з нуля. Студенти переїхали не відразу, протягом трьох років приїжджали діти, яких я навчала ще в Криму, щоб отримати вже нормальний диплом, а не той який видавали в Криму, оскільки з ним неможливо працевлаштуватись. Згодом ситуація покращилась. Кримчан на кафедрі було спочатку двоє: я та професор Олександр Горбань. Перший день на посаді директора був звичайним робочим, якогось хвилювання не було, на відміну від першого дня після переміщення ТНУ.
З приводу освітніх програм: можливо, Ви з вашим завідувачем кафедри щось перевезли з Криму чи довелось створювати з нуля? Можливо якісь нові освітні компоненти впровадили?
На першому етапі в нас було 2 кафедри: історії та кафедра філософії, культурології та політології. Бо в ТНУ в Криму був окремий історичний факультет, окремо – філософських з трьома спеціальностями. На кафедрі історії кримчан не було, тому вони розробляли програму самостійно, тільки за декілька років додали історію Криму до викладання. На моїй кафедрі разом з паном Горбанем ми намагалися взяти найкраще з кримського філософського факультету, також додавали нові курси. Але, на жаль, не у всіх освітніх програмах, лунала кримська тематика. Зараз ситуація змінюється – додаються нові дисципліни. Наприклад, в нову ОП “Культурологія” курс “Культура кримськотатарського народу” тощо. Моя ОП “Політологія” мала певні елементи пов’язані з Кримом, там є міжнародний блок, пов’язаний із російськими гібридними війнами. Також намагаюсь заохотити студентів на написання курсових та кваліфікаційних робіт за кримською тематикою. Цього року моя магістрантка захистила судову роботу, присвячену окупації Криму.
Як би Ви описали ваші основні принципи роботи гуманітарного інституту? Чи змінились вони протягом вашої діяльності в ТНУ?
Пріоритет в інституті – це студент, на якого ми маємо бути орієнтовані, і якому ми маємо запропонувати якісну освіту. Другий момент – це відповідальність викладачів і студентів за якість освіти. Ми не можемо змусити студента вчитися, якщо він цього не хоче. Третій принцип – взаємоповага та співпраця. Важливо, щоб студент мав право висловлювати свою позицію і його підтримували. Активні студенти – це одна з головних змін нашого інституту. Співпраця між студентами та викладачами повинна бути в різних форматах, не тільки на заняттях, але й позааудиторно. Наприклад, кафедра психології постійно проводить майстер-класи, тренінги. На кафедрі філософії працює науковий філософсько-культурологічний гурток, кіноклуб тощо
Попри всі труднощі, чи не виникало у Вас за бажання залишити все й повернутися назад у Ваш рідний Крим, рідний Сімферополь?
Звісно, такі моменти були. Крим залишивсь для мене домом. Сьогодні є така велика надія на наші збройні сили, що все ж таки найближчим часом Крим повернеться й ми – кримчани, зможемо поїхати додому.
Які заходи кафедра та інститут у цілому проводили та проводить в інтелектуальній боротьбі з російським агресором?
У нас є теми присвячені Криму, читається курс на деяких спеціальностях історія Криму. Ми проводимо круглі столи щорічно в лютому до Дня спротиву Автономної Республіки Крим. Наші викладачі беруть участь у закладах, які проводять інші університети або громадські організації. Співпрацюємо з іншими кафедрами, інститутами якщо вони цим займаються. Я не можу сказати, що в нас дуже великий формат роботи присвячений саме Криму, але в принципі ми беремо участь в університетських заходах або проводимо власні. Знову ж таки в нас зараз обмежені можливості через онлайн освіту. Декілька років тому ми проводили потужну конференцію разом із громадськими організаціями, яка була присвячена окупації Криму та його майбутньому. Ми займались питаннями безпеки, які виникли в Чорноморському регіоні та на пострадянському просторі після російської окупації. Тоді вже на цій конференції багато говорили про те, що Росія збирає сили й можливо буде війна.
Як університет зміг адаптуватись до нових викликів після повномасштабного вторгнення?
Знову ж таки, дуже складно, тому що це було очікувано й неочікувано. Була організовано психологічна підтримка, тому вже буквально в перший день психологи почали проводити зустрічі в онлайн форматі. Навчальний процес на деякий час зупинився, але з квітня ми вийшли на дистанційне навчання. Ця адаптація була дуже складна, але поступово приймались рішення відповідно до ситуації, яка склалася, тому навчальний процес тривав. Безумовно, що безпека в нас стоїть на першому місці.
Оцінивши Вашу роботу в ТНУ як викладача й директора, чи хотіли б ви щось змінити? Якщо так, то що саме?
Безумовно змінити можна багато чого, але я б почала зміни з Міністерства освіти, яке розповідає про скорочення паперової роботи, а в реальності її збільшує. Можливо новий міністр буде по-іншому дивитися на цю ситуацію й це зміниться. Хоч університет і є автономною структурою, але оці рамки, які існують в межах нашої вищої освіти потрібно змінити. Наша болонська система абсолютно не болонська. Тому, що в нас, незважаючи на кредитно-модульну систему, залишається багато інших нюансів. У нас не працює той важливий момент, що студенти можуть реально обирати викладача. Ми намагаємося якось втілювати це, але це дуже складно, тому що знову ж таки, є питання кого будуть обирати студенти. Тут багато різних таких моментів пов’язаних не настільки з університетом, а з рамками системи вищої освіти.
Я б збільшила кількість кредитів на іноземну мову, тому що іноземна мова має бути головною, враховуючи євроінтеграцію та глобалізацію. Потрібно дійсно мати фахівців, які могли б абсолютно спокійно поїхати на конференції чи стажування, тому я б англійську мову зробила базовим курсом. Не менш важливо змінювати підходи до викладання англійської мови, тому що іноді вона викладається все ж таки за застарілими методиками. Стосовно кафедри, то я бачу як вони занурюються в паперову роботу й не вистачає сил та часу на якусь творчу роботу чи навіть зі студентами поспілкуватися.
Як, на Вашу думку, який навчальний заклад повинен повернутись у деокупований Крим чи навіть у звільнений Донецьк та Луганськ? Чи повинні ми вже розмірковувати над створенням чи розвитком університету для повернення дещо іншого типу формату?
Таврійський національний університет повинен повернутись у свої корпуси в тому статусі, що й до 2014 року. Безумовно, ті кримські викладачі, які підтримали окупацію, співпрацювали з ворогом та мають антиукраїнську риторику, не мають права працювати в Університеті. Деяких із них взагалі чекає кримінальна відповідальність. Повинна змінитись сама концепція викладання, оскільки будуть проблеми з мовою. Щоб не було такого, як було до окупації. Ми повинні повернутись із державною мовою.
Що стосується інших закладів вищої освіти, то тут ще є питання цілісності будівель. Фактично спочатку потрібно буде відновити місто, а потім повертати ЗВО. Ми не знаємо, яким буде Сімферополь, Донецьк, Луганськ. Не всі заклади евакуювались, наприклад Кримський медичний університет. Але він повинен бути в Криму, у тому вигляді, який мав до окупації. Хоча знову постане питання кадрового потенціалу, бо за майже 10 років там відбулися зміни. Дуже багато потрібно буде працювати з кадровим персоналом освітніх закладів, які там будуть. Неможливо буде привести всіх нових викладачів, тобто треба буде працювати з тими хто там є. Я все ж таки думаю, що обов’язково будуть якісь скорочення. Тобто це треба буде вже дивитися на кількість студентів та викладачів, які там залишаться. Трансформація буде.
Що робити зі студентами випускних курсів, які вже декілька років вчились за російською програмою після деокупації?
Якщо говорити, наприклад про гуманітарні науки, то я вважаю, що ми не можемо жодним чином видавати дипломи політолога, тим хто вчивсь за російськими стандартами. Тому що там вони вивчали путінізм як головний курс або якісь інші предмети, які викладались в дусі російської пропаганди. Однозначно ні. Всі ці речі треба буде, щоб студенти здавали за новими програмами. Можливо деякі дисципліни, попри викладання можна буде зарахувати. Для гуманітарних спеціальностей має бути якийсь перехідний період.
Я дивилась дослідження своїх колишніх колег, які проводили дослідження про кримчан. Вони аналізували ситуацію пов’язану з ідентичністю кримської молоді у 2017–2018 роках. Цікавим є те, що багато молоді, навіть етнічні росіяни, не відчувають себе громадянами Росії. Молодь дуже сумувала за Україною, тому що це свобода.