UA
EN
Вова Зайшлий (Зібельман) – 22-річний військовий, який зараз проходить службу в Житомирській області. Хлопець – відкритий гей. Він активно веде соцмережі та бореться за права ЛГБТ+ спільноти. Вова розповів нам про свій випадковий камінг-аут в армії, стосунки на відстані та будні військовослужбовця.
Повістка з призовом на строкову службу хлопцеві прийшла у жовтні 2020 року і він вирішив, що не буде шукати шляхів уникнення служби, він має бути там. “Я пройшов медичний огляд і через 3 дні вже їхав до навчального центру у Старичах Львівської області. Через місяць мене відправили служити в Житомир”, – розповідає Вова.
Строкова служба мала закінчитися у квітні 2022 року, але після початку повномасштабного вторгнення хлопець зрозумів, що мусить залишитись в армії. Вова пригадує 24 лютого 2022 року. “Напередодні я був у наряді, тож зранку спав, а тут мене будять і кажуть, що на вулиці щось страшне відбувається. Я вийшов і побачив, як наді мною пролетіли ракети, одна з них влучила у приміщення неподалік. Я встиг лише присісти. Нам почали видавати бронежилети, автомати…ще вчора ми готувалися до дембелю, а сьогодні не знаємо чи взагалі будемо жити”, – розповідає Вова.
Хлопець каже, що дуже сумує за своїм цивільним життям. Відпустка у військовослужбовців передбачає 30 днів відпочинку. Нещодавно Вова мав змогу провести 2 щасливі тижні вдома, у Львові. “Ці 15 днів пролетіли, як одна мить, – ділиться військовий. – З усіма зустрівся, погуляв, відпочив, ох! Цей час поруч із близькими людьми дуже допоміг відновити сили. Боже, так хочеться, хоча б, один вихідний на тиждень! Але, на жаль, в армії це неможливо”.
Військовим набагато складніше будувати плани на майбутнє і про щось мріяти, коли все твоє життя заповнює війна. “Сьогодні ти є, а завтра тебе нема, – із сумом каже Вова. – Тут кожного дня можуть дати наказ відправитися на передову чи виконати будь-яке інше складне бойове завдання, після якого ти не знаєш чи повернешся живим”. Попри це, він назвав кілька важливих навичок, які здобув, несучи службу. “Я став більш дисциплінованим, але навчився показувати характер, коли це необхідно – зазначає Вова. – Крім того, тепер я можу пристосуватися до будь-якого способу життя, як тарган. В армії я багато читаю, коли є вільний час. Це допомагає відволіктися”. Військовий говорить, що зараз його тримає думка про те, що скоро Україна переможе в цій війні й можна буде повернутися до мирного життя.
Нещодавно Вова закінчив досить довгі стосунки зі своїм колишнім партнером. Проте, наприкінці відпустки у Львові на нього чекав приємний подарунок долі – нове кохання. “За 5 днів до кінця відпустки я познайомився із хлопцем у Тіндері. Ми гуляли в парку, а потім я поїхав до нього. Решту відпустки провів поряд із ним. Це саме те, що я шукав, – зізнається хлопець. – Неймовірно, що в нас виявилося дуже багато спільного і в мене було відчуття, що я вже знаю цю людину”. Вова каже, коли приїде наступного разу додому, познайомить свого хлопця із мамою.
Камінг-аут батькам хлопець зробив у 16 років. Мама не одразу прийняла його орієнтацію. “Вона була в шоку, адже я мав досвід зустрічання із дівчатами, але зізнався, що насправді мені подобаються хлопці. Вона плакала і поїхала до моїх сестер. Ті пояснили, що я себе не зміню, але й різниці у тому яка у мене орієнтація – немає. Потім мама повернулася і ми поговорили знову. Зараз таке враження, що вона любить моїх партнерів більше, ніж мене, – жартує Вова. – Мама – це людина, якій я зараз можу довірити абсолютно все”.
Зараз Вова та його хлопець щасливі у стосунках, хоч і знаходяться далеко одне від одного. Для того, щоб не втратити кохання парам на відстані, хлопець має кілька простих, але важливих методів. “Щодня ввечері ми зідзвонюємось і обговорюємо все, що сталося за день. Висловлюємо одне одному всі страхи, здогадки, переживання і це дуже круто зближує! А ще, я купив нам однакові книжки, тож тепер ми одночасно їх читаємо і ділимося враженнями. Всі проблеми вирішуємо разом. Я йому допомагаю і підтримую в усьому і він мене так само”.
Вова говорить, що зараз його стосунки із побратимами важко назвати дружніми, але спілкуються вони без ворожнечі. “Я не конфліктна людина, але якщо зачіпають права ЛГБТ+ спільноти, то ховайтеся всі, але я буду захищати”, – говорить хлопець.
Побратими дізналися про те, що Вова – гей під час курсу молодого бійця на полігоні у Львівській області. “Я випадково залишив увімкнений телефон, на якому було листування з моїм хлопцем. Хтось зазирнув туди і відтоді почалися неприємні жарти за спиною”, – ділиться військовий. Таке ставлення, звісно, не могло влаштувати, тож Вова пішов до командира, щоб поговорити. “Командир сказав, що йому байдуже яка у мене орієнтація, бо тут я, в першу чергу, військовослужбовець. Хлопцям, які наді мною насміхалися також пояснили, що вони мають припинити свої дурні жарти. З того часу все спокійно”.
Урівняти права ЛГБТ-спільноти в Україні міг би законопроєкт “Про цивільні партнерства”. Проте поки його не прийняли, посилаючись на неможливість вносити правки до закону під час воєнного стану. “Я думаю, що цей закон приймуть найближчим часом, – впевнено відповідає Володя. – Просто потрібно дотиснути. Я знаю багато ЛГБТ-військових, які захищають країну і хочуть мати такі ж права, як і всі люди в Україні. ЛГБТ люди є абсолютно у всіх професіях. Мій хлопець – вчитель історії. А є ще кухарі, автослюсарі, юристи, лікарі… Всі вони – звичайні люди і хочуть відчувати себе людьми в правовій державі”.
Штамп в паспорті важливий для військовослужбовця. Хлопець каже, що окрім багатьох юридичних питань він потрібен для розуміння того, що ви – сім’я. “ЛГБТ-пари живуть разом по 15 років, а потім будь-який конфлікт стає причиною розриву. А якби їхні стосунки були офіційно узаконені, вони б сіли і ще раз поговорили, бо вони – сім’я”.
Цивільне партнерство – це не шлюб у класичному його розумінні. Але в законі прописано, що пари мають право мати спільне майно, можливість відвідувати партнера у лікарні, брати на себе організацію похорону в разі смерті одного із партнерів. Вова каже, про узаконення шлюбів говорити зарано. “Я вважаю, що нехай спершу приймуть це (цивільні партнерства). Нехай суспільство побачить як це працюватиме, а тоді можна буде рухатися далі та узаконювати одностатеві шлюби, – пояснює він. – Мати можливість узаконити свої стосунки – базова потреба для кожної людини, але для військових це зараз особливо важливо”.
Вова розповідає історію про свого друга, із яким у нього раніше була симпатія. Хлопець загинув. Підірвався на міні. Тоді Вова подумав як би склалися обставини, якби це був його партнер. “Я б його навіть не побачив востаннє, бо мені б не дозволили, – говорить військовий. – Я не зміг би його поховати або навіть прийти на похорон, якби його рідні були проти. Ця думка мене щемить досі. Прийняття законопроєкту – це була б підтримка для ЛГБТ-військових, які гинуть за країну, в якій у них навіть немає базових прав”.
Хлопець впевнений, суспільство майже готове до того, щоб без шквалу негативу прийняти те, що незалежно від своєї орієнтації людина мусить мати базові права. “Мій Львів – комфортне і лояльне місто. Я зі своїм хлопцем по центру гуляю, тримаючись за руки, і ще жодного разу це не спричинило конфлікту. Тому, я вважаю, що суспільство готове. Просто потрібно нашій владі набратися сміливості та запровадити те, що мало бути запроваджене вже дуже і дуже давно”.
