UA
EN
Медицина – важлива сфера життя в усі часи. Одним із закладів вищої освіти, який проводить навчання з підготовки фахівців за цим напрямоком є Одеський національний медичний університет (ОНМедУ), заснований 1900 року. Виш наразі налічує понад 5000 студентів.
Попри важливість отримання практичних навичок у медичній сфері, під час пандемії Covid-19 навчальний заклад все ж запровадив онлайн-навчання. Однак, згодом, коли світ адаптувався до коронавірусу, росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Тоді ОНМедУ, як і більшість університетів країни, перейшов на онлайн-навчання. Проте на сьогоднішній день університет відновив навчання в стінах своєї установи.
Студентки цього університету Олена, Кристина та Вікторія поділилися з нами своїм досвідом та думкою про офлайн навчання під час повномасштабної війни.
Всі імена змінені з метою конфіденційності.
У якому форматі ви навчалися до повномасштабного вторгнення? Як думаєте, як це вплинуло або вплине на вашу кваліфікацію? Наскільки якісне навчання було в офлайн-форматі, на твою думку?
Олена: До повномасштабного ми на першому курсі навчались онлайн через ковід, а вже на другому – було змвшане, тобто ми вчились офлайн і виходили на онлайн на 2 тижні, коли хтось хворів на ковід. Вже у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення ми навчалися півтора року онлайн. Зараз ми на 4 курсі і у нас з’явилася можливість відвідувати пари офлайн, чому я була дуже рада. Адже, було упущення декотрих практичних навичок, проте я думаю, що ми все зможемо наздогнати.
Кристина: До повномасштабного вторгнення у нас було змішане навчання: як онлайн, так і офлайн. Усе залежало від рівня захворюваності на Covid-19 у групі. Насправді я гадаю, що під час онлайн-навчання нам найбільше не вистачало саме живого спілкування з викладачами й однолітками та відпрацювання якихось практичних навичок. Як онлайн навчання вплинуло/вплине на наше навчання? Думаю, що тут усе залежить безпосередньо від самого студента та його бажання бути лікарем. Від цього і залежить результат кожного. Офлайн-навчання насправді дуже цікаве. Викладачі бувають різні: хтось суворіший, хтось добріший, але знання подаються в хорошому форматі. Швидше за все у цьому випадку нас хвилювати може лише якийсь недосип і велика кількість інформації на один день/ніч, але тут ми нічого робити не зможемо, окрім як вчити
Вікторія: Основною формою навчання в моєму університеті був онлайн формат. В першу чергу, цей формат був встановлений через пандемію COVID- 19, через що офлайн навчання було небезпечне для безпосереднього здоровʼя студентів мого закладу. На мою думку, якість підготовки студента суттєво впала. На відміну від теоретичного формату підготовки студента, він був встановлений на належному рівні, відсутність практичних занять мало негативний вплив на якість знань студентів мого навчального закладу. Відсутність практичних занять прямо впливає на засвоєння та запамʼятовування інформації, що надають викладачі.
Як змінилися реалії вашого навчання після повномасштабного вторгнення? Чи допомагав вам ваш університет? Чи йшли викладачі назустріч?
О: Було важкувато перший час, після нічних обстрілів вставати вранці на пари. Чи допомагав нам наш університет? Так, не відзначали відсутність або присутність на парі, не потрібно було відпрацьовувати пропуск заняття або невдалу оцінку, на деяких кафедрах скасовували заліки після пройдених тем. Чи йшли викладачі назустріч? Багато хто ставився з розумінням, але все залежить від людини.
К: Після 24 лютого життя змінилося кардинально, але навчання все одно залишалося. Деякі викладачі самі були розгублені й не знали, як правильніше вчинити, але згодом усе ввійшло у свою колію – навчання ніхто не скасовував. Усе ж таки, університет пішов нам на зустріч: запроваджували деякі привілеї, на кшталт скасування пропусків занять, які можна було не відпрацьовувати, під час повітряної тривоги скасовували заняття, але теми ми повинні в такому разі повинні були розбирати самі. Скасували рубіжні контролі, але іспити та диференційовані заліки залишалися, де до нас лояльно поставилися. І, звісно ж, ясна річ, що ми були на онлайн-навчанні.
В: В перші дні повномасштабного вторгнення, університет всіляко надавав допомогу своїм студентам. Спостерігалася різнобічна, активна підтримка, починаючи загальною психологічною допомогою, закінчуючи індивідуальною роботою викладачів зі студентами. Безумовно, розуміючи складність стану в країні, педагоги входили в наше становище.
Під час активних військових дій Одеса піддавалася потужним обстрілам. Розкажіть, як це переживала ти, мешканка Одеси?
О: Звісно, спочатку ми були налякані й було повне не розуміння, що робити далі. Я була поруч із сім’єю і це значно полегшувало ситуацію. Часто ночами спали в коридорах, йшли на кожну тривогу, тривоги могли тривати по 5 годин. Так часто вчилися/працювали сидячи в коридорах під вибухи.
К: На початку повномасштабного вторгнення мені довелося виїхати з Одеси, але я повернулася в серпні. Найважча для нас усіх була зима через блекаути. У кожного тут ситуація різна, але в мене, наприклад, була така: під час відключення світла пропадала вода, але газ залишався. Інтернету і будь-якого мобільного зв’язку не було (я живу за містом), тому доводилося йти до найближчої кав’ярні, щоб відвідувати пари й нічого не пропускати. Трохи пізніше ми провели оптоволокно, яке давало змогу бути на зв’язку під час вимкнення світла, і до нього ми підключали power банки, щоб заряду вистачило надовше.
Під час якихось вибухів у кожного вже виробилася своя реакція: я ж уже ставлюся до цього дуже спокійно, але думаю, що це через хронічний стрес, коли організм уже адаптувався, виділяються кортизол та адреналін. Це дуже сильно підбило мій інстинкт самозбереження, але чесно кажучи, ми вже всі дуже втомилися від цього. Все ж, нестерпно жити в невідомості, куди ж воно прилетить, а коли чуєш звук ракети, що пролітає зі свистом, то егоїстично видихаєш і дякуєш, що не у твій дім.
В: Перші дні повномасштабної війни супроводжувалися сильним страхом та особистим занепокоєнням за життя й здоровʼя родичів і друзів. Опісля майже 2 років від початку повноцінної війни, внутрішні переживання значно зменшились і, наразі, емоції не приймають таку форму, яку приймали раніше.
Наразі у вас офлайн навчання, ви відвідуєте пари безпосередньо в будівлі університету. Розкажіть, чи були ситуації, коли під час занять лунала повітряна тривога, і що робила адміністрація, щоб захистити студентів?
О:Так, було і не раз. Що робила адміністрація, щоб захистити студентів? Говорили, щоб ми пройшли в безпечне місце, якщо офлайн ми могли піти в коридор, де немає вікон або укриття. Коли було онлайн деякі кафедри скасовували пари, деякі робили перерву на тривогу, іноді продовжували пару з безпечного місця.
К: Так, було кілька разів таке, що була повітряна тривога. Кафедри підходять до цього досить відповідально, тому ми сидимо або в підвальних приміщеннях, або в самих сховищах. Але так виходить, що тривоги зазвичай саме в нічний час доби, тому часто ми приходимо невиспані. Адміністрація підготувала для нас сховища і наказ, якого ми маємо дотримуватися під час тривоги. Це ж поширюється і на кафедри.
В: Наразі формат нашого навчання – офлайн. Задля нашої безпеки, керівний склад навчального закладу виділив укриття, в якому студенти розміщуються під час повітряної тривоги.
Розкажіть про свої відчуття про ваше навчання. Чи виникають у вас непорозуміння щодо певних рішень, котрі прийняла адміністрація? Або навпаки підтримуєте ідею офлайн навчання?
О:За стільки часу навчання онлайн, я дуже скучила за живим спілкуванням з пацієнтами та викладачами й мені подобається ідея офлайн формату. Зараз є можливість змішаного навчання і кожен обирає, як йому зручніше. Якщо людина перебуває за кордоном, вона може повідомити про це адміністрацію і спокійно вчиться онлайн.
К: Насправді досить цікаве для мене питання. Адміністрація таки зробила досить правильний вибір, як на мене: перші два курси сидять удома задля їхньої власної безпеки, починаючи ж з третього – всі вийшли на офлайн навчання.
Мені навпаки подобається офлайн навчання. Мені подобається отримувати знання. Мені подобається цей зв’язок викладачів і студентів. Подобається перебувати в суспільстві, спілкуватися з хворими, підтримувати їх і в такий для нас усіх важкий час. Ми отримуємо практичні знання, щоб у разі екстреної ситуації та небезпеки ми знали, як діяти та реагувати (а в нашому становищі це дуже важливо). Плюс до того ж наш університет проводить тренінги як для студентів, так і для цивільного населення, з приводу надання першої допомоги (використовуються нові американські стандарти). Тому я більше підтримую очне навчання, ніж ні, бо воно нам йде на користь.
В: Так, я активно підтримую ідею офлайн навчання. Перехід на онлайн формат через пандемію, а потім загострення війни, несло за собою негативні наслідки, наслідки, які я можу спостерігати ще й досі – відсутність практичних навичок, що вкрай необхідні для досвідченого спеціаліста. І хоч активні бойові дії досі відбуваються, це не є причиною для втрати досвідчених спеціалістів різноманітних галузей в державі.
За період повномасштабної війни в Україні ракетні удари влучали не тільки в цивільну інфраструктуру, а й у житлові будинки та навчальні заклади. Окупанти вбивають будь-які соціальні прошарки українського народу, зокрема дітей та підлітків.
Саме тому навчання в офлайн-режимі є небезпечним. Та все ж, велика кількість закладів освіти вирішила продовжити навчання в кабінетах своїх приміщень під власну відповідальність.
Якщо ви учень чи студент, то переконайтеся, що ваш заклад має чіткий план дій у разі повітряної тривоги.
