Одеса зустрічає нас своїм незвичним для цього часу теплом. Ми заходимо в одеську кіностудію та через хол проходимо у двір з височенними деревами, на яких ще можна побачити жовте листя, що повільно падає після поривів вітру. Ми вже бачимо людей з ансамблів, вдягнених у традиційні костюми, чуємо голос ведучого та пісні зі сцени. Трошки далі бачимо ярмарок. На траві розкладені композиції з тюків з соломи. Яскраво світить сонечко. Продавці виставили свої вироби на прилавок. Біля кожного прилавку можна побачити назви громад: Іванівська, Авангардівська, Великодальницька, Новокальчевська, Нерубайська, Старокозацька тощо. Потрохи рухаючись у бік сцени, ми розглядали прилавки, нашу увагу привернули незвичні прикраси, з цікавими фактурами зі срібла та натуральних камінчиків, які так й виблискують на сонечку. Поки ми їх розглядали, продавчиня та майстриня цих ювелірних виробів у шикарному капелюшку, схожому на мухомор, розповіла нам, звідти черпає натхнення для своєї творчості:
«Я маю майстерню, що знаходиться у селі Міжлимання. Це не дуже далеко від Одеси, й там у нас є дуже багато неймовірних краєвидів: прекрасний степ, величне небо, земля. Ці пейзажі й надихають мене у роботі».
В межах цього ярмарку кожен представляє щось своє, особливе. Тут можна побачити різну випічку, прикраси, кошики ручної роботи й майстриню, яка їх старанно плете та пританцьовує, натуральні чаї власного виробництва, свічки з воску та вощанки, морепродукти, натуральні молдавські вина, сири. У цьому всьому відчувається справжній дух Одещини. У повітрі відчувається атмосфера щастя й радості. Біля сцени, де замість звичних стільців стоять тюки соломи, підспівують гості та учасники фестивалю, а біля прилавків пританцьовують продавці.
Пройшовши далі, ми натрапили на досить неочікуваний як для ярмарку товар — розмальовані гільзи, кожна зі своїм унікальним персонажем. Поруч стояла рудоволоса дівчина (як виявилося згодом, це була художниця Анна Горбунова). Вона детально показувала нам кожну гільзу та розповідала про свою роботу:
«Наш підрозділ «антидрон» постачає нам ці гільзи. Спочатку я старанно зачищаю всю фарбу та іржу, а потім розмальовую їх різними яскравими малюнками. Малюю я акрилом, покриваю лаком. Ці гільзи, як на мене, є гарним прикладом того, що попри війну завжди можна створити щось прекрасне».
Після нашого спілкування з пані Анастасією ми відвідали фудкорти та зони для майстер-класів і майстрів їстівних сувенірів, що були прикрашені чудовими жовтими вогниками. Мала враження від місця, що тут дійсно відчувається аромат травневого шашлику, духмяної випічки, солодкого напівсухого вина, запашних польових трав та чаю. Люди за столиками смакують різноманітні цікавинки кухні Одещини. Гуляючи біля цих прилавків, ми побачили щось дуже незвичне для нас, людей з міста, а саме закручений у банку сир з олією і травами, біля нього традиційно стояло вино, професійно запаяне, як у кращих французьких виноробів. За цим всім знаходивсь величезний казан. І тут продавчиня каже «спробуйте наш супчик», відкриває казан, а там глінтвейн темно фіолетових кольорів зі спеціями та лимонними частинками. Ми подивилися одна на одну з усмішкою та засміялися.
Поки ми гуляли, їли, підспівували, танцювали, то й не помітили, як почало темніти. Вже у сутінках люди почали потрохи збиратися додому, а продавці звертати свої прилавки. А ми продовжували насолоджуватися атмосферою того вечора. Жовті вогники біля фудкортів починають все яскравіше світитися, на небі одна за одною з’являються зірочки. Починається аукціон. Художники беруть свої найгарніші малюнки, винороби найсмачніші вина, хлібороби запашний та величезний коровай з виліпленими з тіста квіточками різних розмірів, листочками та метеликами, та все це несуть на сцену. Ведучий оголошує початок і пояснює правила:
«Отже, починаємо! Лот номер один, справжнє молдавське вино. Стартова ціна триста гривень. Триста п’ятдесят, чотириста, чотириста п’ятдесят, п’ятсот. П’ятсот раз, п’ятсот два, бачу п’ятсот п’ятдесят, шістсот! Шістсот раз, шістсот два, шістсот три, продано! Ваші оплески!»
Вже повністю стемніло, аукціон завершився. Увімкнули все світло, що було, аби освітити сцену. І під кінець дня ми мали змогу почути декілька композицій, насичених мотивами з української народної музики та ноткою року. Виступ чудово передавав атмосферу того затишного вечора. На цьому й завершився перший день фестивалю.
Другого дня всі продавці повернулися на свої прилавки, артисти знову одягли свої костюми, організатори налаштували апаратуру, та все почалося знову. Цього разу на подію завітало більше людей, які продовжили пізнавати багатогранну культуру Одещини.
Такі фестивалі нагадують українцям, що Одеська область — це не лише про Одесу, це також гарна нагода для наших людей відкривати нові українські бренди й цінувати свою величну культурну спадщину.
