UA
EN
Минуло два місяці, як українцям доводиться жити у новій реальності. Реальності, до якої ніхто не був готовий. Ми й зараз з острахом згадуємо той моторошний ранок 24-го, який став лише початком наших випробувань.
Війна настигла кожного, без відбору. Усі українці попри свою волю стали свідками нового світу: болючого, страшного, несправедливого. Напевне кожен пам’ятає ті перші дні війни, коли ти сидів 24/7 у новинах, постійно на телефоні із близькими, пив заспокійливе та боявся, що кожна ніч може бути останньою. А зараз, наприкінці квітня, ми можемо назвати умовно три групи українців, які живуть пліч-о-пліч з війною.
Перша – це ті, хто потроху починають повертатися до попереднього спокійного життя (або хоча б намагаються). Вони виходять на роботу, згадують свої хобі, повертають радість у спілкуванні з близькими, або просто готують свою улюблену вечерю.
Друга – це ті, хто ще залишився у перших днях війни. Це ті, хто засуджують українців із попередньої групи. Ті, хто усі дні присвячують лише моніторингу новин з передової та думкам про те, що війна це не час для себе.
До третьої групи відносяться ті українці, які живуть лише завтрашнім днем. Вони ніби і хочуть повернутися до попереднього життя, проте чомусь не можуть. Вони рахують дні до перемоги, сподіваються, що завтра війна закінчиться і усе стане на місце. Такий стан називається «синдромом відкладеного життя».
Що таке «синдром відкладеного життя»?
Це такий психічний стан людини, при якому ми думаємо, що справжнє життя ще попереду, потрібно лише зараз «перетерпіти». Такий стан пов’язаний із властивостями нашої психіки. У перші дні війни наш мозок намагався впоратися із великою кількістю стресу, блокуючи наші певні емоції. Тоді ми переходили до «режиму виживання», а не «життя». Проте наша психіка не розрахована постійно перебувати у такому стані, це дуже енерговитратно для нашого організму, тому і деякий час згодом наша психіка «перетравлює» ці емоції та повертає нам стан рівноваги. Причини, до речі, можуть бути досить різні, проте найчастіше підставою для розвитку «синдрому відкладеного життя» є почуття провини. Можуть переслідувати такі думки: «А ось я зараз за кордоном, у безпеці, а в Україні люди днями й ночами ховаються у холодних підвалах», «А у моєму місті не бомбили, а в інших містах люди залишилися без даху над головою» тощо. Часто й самі люди, навіть близькі тобі, можуть дорікати тобі та казати, що зараз не той час.
Які симптоми «синдрому відкладеного життя?»
Проте що робити, якщо не можете повернутися до нормального стану? Що, якщо щось всередині вас просто не дає вам жити, як раніше?
По-перше, слід особисто для себе зрозуміти, що такий стан ні вам, ні оточенню користі не принесе. Війна може затягнутися, а життя у вас одне і потрібно цінувати кожний його момент, навіть у таких обставинах. І це не про «Життя прекрасне!», «Будь оптимістом!» і тд. Це про уміння домовитися із самим собою, вийти на компроміс.
По-друге, повертайтеся до тих речей, які були для вас буденними до 24-го лютого. Повертайте свої хобі, перечитайте улюблені книжки, зробіть нову зачіску, манікюр. Пам’ятайте, нашим воїнам та взагалі усій країні не буде легше від того, що ви позбавляєте себе чогось, стримуєте свої бажання.
По-третє, уникайте спілкування з людьми, які дорікають вам у начебто неприйнятній поведінці. Під час такого спілкування ви будете знаходитися у постійному стресі, карати себе і відкладати життя на потім. Уявляйте собі, що ви у закритому ящику, і усі слова, які спрямовані на вас, відскакують від нього і не впливають на вас. Також не намагайтеся довести цій людині свою правоту, або змусити її змінити свою думку. Це призведе лише до більшого емоційного виснаження. Найкращим варіантом буде поговорити із тим, хто дійсно вас розуміє та кому ви довіряєте. Спільні проблеми зближують та допомагають привести себе у тонус.
По-четверте, частіше хваліть себе, навіть за незначні дії. У сучасних умовах навіть миття посуду може бути суттєвим кроком для людини. Можете кожний ранок складати собі невеличкий план на день, і нехай він складатиметься із звичайних справ, типу поїсти або сходити у душ, проте навіть їх виконання поверне вам відчуття контролю над своїм життям.
Пам’ятайте, що війна– це величезне випробування абсолютно для кожного, не варто недооцінювати чиїсь почуття. Усі ми різні і реагуємо по-різному, проте війна закінчиться, а із тим, що залишилося всередині, доведеться боротися. Тому краще не затягуйте і беріть своє життя у свої руки вже зараз.