Нам завжди дуже приємно спілкуватись з талановитою амбітною українською молоддю, яка попри всі труднощі та виклики сьогодення продовжує творити, робити круті речі, працювати в різних проєктах, засновувати свої ГОшки, студентські видання, висвітлювати життя та досвід українців в часи великої війни. Мав можливість поспілкуватись з представницею саме такого покоління, Олександрою Гоцуляк. Пані Олександра — активістка та членкиня мовної громадської організації «РВН» (Робимо Вам Нерви), працює сценаристкою у команді відео, де бере участь у створенні матеріалів, які допомагають переосмислити мовне та культурне середовище міста. Також є головною редакторкою студентського видання “DeFacto”.

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з представницею амбітної талановитої української молоді, Софією Євченко. Дівчина попри свій дуже молодий вік вже постажувалась в різноманітних установах та організаціях, бере активну участь в розвитку ініціативи “Посли європейської молоді” в Україні (YEAs), є членкинею ГО “Академія молодіжної дипломатії “United Youth”, ГО “Жіноча ліга” та координаційної платформи “Ukrainians Abroad”, стажувалась у Верховній Раді України та Міністерстві молоді та спорту України. Наразі Софія стажується у представництві міжнародної неурядової організації “IFES Ukraine”. 

Наш герой ділиться своєю візією України у любови та наголошує на важливості єдності українського народу та держави. Розповідає про знайомство з Романом Ратушним, боротьбу за Протасів Яр та ділиться своїми мріями щодо розвитку культури в Україні.

Роман Алімаскін – виняткова людина, яка втілює в собі справжню відданість своїй культурі та своїй країні. Ще з дитинства він плекає свою любов до літератури, що перетворилась у чудові вечори поезій в усіх куточках України. Роман пройшов свій складний шлях дерусифікації. З 2014 року став відданим просувачем української культури та борцем за рівні права для всіх. Вирішує жити в рідному слові та просувати його. Роман закликає всіх нас боротись за свою державу тут і зараз. Сьогодні ми дізнаємося більше про унікальний культурний проєкт Marmur, його візію та принципи.

У Шотландії проживає Надія, 20-річна українська студентка, яка була вимушена покинути рідну країну через початок масштабного російського вторгнення у 2022 році.  З того часу Надія стала активною учасницею заходів на підтримку України, обіймаючи посаду віце-президентки Українського Товариства Університету Глазго. У цьому інтервʼю ми дізнаємося про її життя в новій країні, зусилля задля розвитку університетської спільноти та шляхи, які вона бачить для надання допомоги Україні в часи російської агресії.

Хоч зараз Наталія Васильєва, корінна харків’янка, а нині жителька Києва, збирає на авто для брата-військового, та волонтеркою себе не вважає. Свій внесок у підтримку та розвиток України робить як письменниця і книговидавчиня, засновниця видавництва «Відкриття».

Як зустріла новину про початок російсько-української війни у 2014 році, як бачила початок повномасштабного вторгнення з вікна своєї харківської квартири на Салтівці та як продовжує займатися письменництвом і видавничою справою, фіксуючи воєнні події та даючи літературний стартовий майданчик молодим українським письменникам, говоримо з Наталією Васильєвою.

У відповідь на жахливу реальність війни, де кожен день став новим випробуванням для мільйонів людей, де кожна година принесла невизначеність і страх, виросла нова хвиля героїзму та волонтерства. Катерина Колосова, уродженка Херсонщини – одна з тих невтомних борців за нашу перемогу. Наша героїня знайшла силу та відвагу допомагати тим, хто потребував цього найбільше. Її історія від живопису до благодійності свідчить про надзвичайну силу людської волі та непохитну віру в добро. У цьому інтерв’ю вона розповість про свій досвід волонтерської діяльності під час війни та важливість вчасно наданої підтримки.

«Единбурзькі павуки» – це волонтерська організація з плетіння маскувальних сіток для ЗСУ в Единбурзі, що працює декілька років та має сотні відвідувачів і волонтерів з української та місцевої спільнот. Анна, Даша, Олена та Василь – серед них, і сьогодні вони поділилися з нами власною мотивацією, волонтерським досвідом та майбутніми планами. Їхня діяльність у цьому центрі – це не лише жага підтримки, але й прояв солідарності із тими, хто воює за свободу й незалежність України.

У самому серці Шотландії, у місті Глазго, проживає та навчається Анна Коноваленко – українка, яка особисто відчула наслідки російської війни. Початок вторгнення змусив її залишити рідний Київ і вирушити за кордон у пошуках безпеки. Зараз вона активно поглиблює свої знання в Університеті Західної Шотландії, зосереджуючись на вивченні журналістики, та паралельно долучається до волонтерських ініціатив на підтримку України. У цьому матеріалі вона поділиться своїми враженнями та думками про те, як вона продовжує працювати на перемогу України, навіть перебуваючи за кордоном, і розкриє роль журналістики в цьому контексті.

Наша сьогоднішня героїня — Олександра Паняк, Head of Media Relations Truman, 10 років займається комунікаціями з медіа. За останній рік разом з командою випустила сотні статей в ЗМІ, серед них: The Guardian, The Wall Street Journal, The Times та ін. Резонансні розслідування про діяльність міжнародного бізнесу в Росії набули світового розголосу та здобули мільйони переглядів.

На запрошення поділитись своєю історією відгукнувся надзвичайно свідомий українець з Дніпровщини – Вертелецький Денис. Він – людина, яка справді горить тим, що робить і попри свій молодий вік є засновником благодійної фундації «Voices from Ukraine», яка базується у Варшаві, Польща.

Історія молодої мами в декреті, яка знаходить свій унікальний спосіб допомогти й принести користь. Роксолана Мигович-Ковбаснюк ділиться своїм цінним досвідом та підкреслює важливість кожного внеску у спільну справу. Не зупиняючись перед жодними перешкодами, вона знаходить способи допомагати та підтримувати українців на шляху до нашої перемоги.

У доречність ідеї Надії Радчук з Рівного відвідувати поранених у госпіталі спочатку ніхто не повірив. Але 24-річна очільниця Rivne Rotaract Club не відступила й отримала від захисників, які перебувають на лікуванні, зворушливу хвилю вдячності. Тепер до ініціативи долучаються все більше людей, а Надія шукає можливості для розширення допомоги пораненим.

Ми продовжуємо нашу розмову з пані Анною. Сьогодні дізнаємось більше про її участь в різних стипендіальних програмах, розмови з європейськими політиками. Наприкінці дівчина поділиться тим, що ж означає для неї перемога України в цій війні, як вона осмислює це поняття.

29-річна Стелла Марчук працює у сфері ІТ, а вільний час присвячує творчості, створюючи сувеніри з авторськими ілюстраціями. Для неї це ідеальний баланс, хоч для його віднайдення знадобився час. У перші дні повномасштабного вторгнення художниця не розуміла, як можна займатися мистецтвом, та згодом розгледіла в цьому інструмент для закарбовування спогадів та емоцій і волонтерства. Тепер передає свої листівки у військові госпіталі, аби через малюнок висловити слова підтримки та вдячності за наш захист, а частину від продажів віддає на збори для української армії. 

Сьогодні своєю історією поділилась авторка дописів для БФ «Рій» – Вікторія Сукмановська. Вона впевнена: «Ніхто не прийде з Заходу чи Америки рятувати нас, тільки ми спільною боротьбою можемо зупинити цю велику війну та перемогти».

Наша сьогоднішня героїня — Анна Гусениця. Дівчина нині розвиває власний проєкт, мета якого — підтримувати молодих лідерів України, працює у сфері молодіжної дипломатії, уже мала змогу відвідати будівлю Європарламенту та поспілкуватись з європейськими лідерами. Про все це більш детально читайте далі в нашому інтерв’ю.

Ми продовжуємо розмову з Антоном Домбровським. Сьогодні він відповість на такі питання: чи проводить якісь заходи в Хмельницьку, хто ж та таємна «муза» та чому бізнес молодого активіста зазнав поразки?

На запит поділитися своєю історією відгукнулася цікава особистість Антон Домбровський – бізнесмен, волонтер, активіст, який змінює світ навколо себе своєю діяльністю, безліччю проєктів. Він ще з зовсім юного віку займається волонтерством, допомагає армії та ВПО.

У серці подій, що розгортаються в Україні, оповідь Катерини Семенцової, яка виросла в Донецькому регіоні, стає особливо важливою. Її розповідь відображає не лише особистий досвід виживання в умовах війни, але й важливість збереження культурної спадщини та самосвідомості в умовах міграції.

На заклик поділитись своєю історією відгукнулась Софія Мелешко — волонтерка, журналістка. Наразі вона працює доброволицею й військовою перекладачкою в складі НГО «Шабля», яка займається тренуваннями та консультаціями підрозділів ЗСУ, НГУ та ТРО.

Сьогодні своєю історією поділиться Андрій Тихонюк – засновник ютуб-каналу «Палата», активіст ГО «Українські студенти за свободу» та співорганізатор квартирників в рамках ГО «Tusovochka.if».

Дмитро Зінченко й Анастасія Алексєєва живуть у селищі Іванків, яке знаходиться на півночі Київської області й одним із перших зустрічало ворожі російські війська 24 лютого 2022 року. Подружжю, яке тільки нещодавно побралося і повернулося з відпочинку на Шрі-Ланці, довелося пережити понад місяць окупації. Аби подякувати тим, хто підтримував у складні дні, вирішили виготовляти патріотичні піни. А з часом до асортименту додали піни із зображенням картин землячки Марії Примаченко, аби популяризувати її творчість.

Сьогодні своєю історією поділиться Сергій Ланкін — волонтер, керівник юридичного відділу у ГО «Дієва громада Києва» та керівник юридичної служби у Навчальному центрі ДГВ. Працює з Асоціацією родин захисників «Азовсталі».

Коли хтось розповідає якусь дуже емоційну історію, то я можу виглядати немов повністю байдужа людина. Але це той бар’єр, який кожен волонтер має будувати, бо інакше його вистачить на одну-три такі історії. Це не означає, що емпатії немає, ні, вона є. Але певна холодність тут все ж допомагає.

Сьогодні своєю історією поділиться Сухаревський Юрій, активний волонтер, номінант «Волонтерської премії 2022 року», член благодійного фонду «Милосердя та Здоров’я», фахівець із напрямку допомоги ЗСУ.

Валерія Покуса та її чоловік родом з Донеччини. У травні 2014 року, коли розпочалися бої за Донецький аеропорт, вони змушені були покинути домівку, виїхавши до Києва. А у лютому 2022 року, рятуючись вже від повномасштабного вторгнення Росії в Україну, виїхали зі столиці і повернулися лише влітку того року.

Увесь цей рік родина активно залучена до волонтерської діяльності: Валерія з донькою Мирославою печуть солодощі, які потім усією родиною продають на благодійному ярмарку.

Наприкінці травня минулого року близько десяти небайдужих киян організували невеликий ярмарок, аби одноразово допомогти знайомим волонтерам з черговим збором. Та захід мав такий успіх, що ініціатори вирішили продовжувати.

За півтора року команда збільшилася, а в тепер вже традиційного недільного благодійного ярмарку на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря з’явилися завсідники.

У рамках проєкту «Українська молодь змінює світ» ми збираємо та поширюємо історії проактивних дій молодих українців із різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Сьогодні керівник, засновниця БФ «ОК Фонд» поділиться історією його створення.