UA
EN
Дякую, що знайшли час для розмови! Розкажіть нам про себе. Звідки ви та чим займаєтесь?
Привіт, мене звати Костя і я співзасновник запорізького мікромедіа Yaktytam. Разом з трьома моїми колежанками у квітні 2022 року за два місяці після початку повномасштабного вторгнення ми відкрили мікромедіа. Ми вирішили розповідати запоріжцям, які далеко, які поруч, які поїхали, які залишилися, які на тимчасово окупованих територіях про те, як живе місто. Вирішили нарешті порушити питання, які довгий час нас турбували, але які залишались на кухні чи барі. Ухвалили рішення обговорювати це не лише у своїй маленькій компанії, а й з усіма запоріжцями.
Які цінності та принципи закладені в його основу?
Наша головна цінність – це любов і повага до рідного міста. Запоріжжя ніколи не було в топах українських міст, і довгий час у 2000 і 2010-х роках питання чи поїхати з міста після школи не стояло, відповідь була автоматична – так, їхати. І нарешті, за декілька років до повномасштабної війни це почало змінюватися. Запоріжжя ставало кращим. Поступово ми приходили до формування громадянського суспільства. Зараз, особливо під час війни, коли багато людей знову їдуть, нам дуже важливо дати їм розуміння, що Запоріжжя тримається, воно незламне, і воно обов’язково чекатиме назад усіх тих, хто поїхав. Разом з тими, хто залишився. Після того, як війна закінчиться будемо відбудовувати місто. Ми, власне, робимо це вже зараз, розповідаючи історії людей, розповідаючи про те, як відбувається відбудова в Запоріжжі. Мабуть, любов і повага до міста – це наша основна цінність.
З якими викликами стикається ваше медіа?
Мабуть, один з наших найголовніших викликів полягає в тому, що багато людей в Україні не знають, як живе Запоріжжя. Деякі з них думають, що Запоріжжя окуповане. Дуже часто ми чуємо від людей із західних регіонів України, що нібито Запоріжжя вже захоплено. Якщо воно не захоплене, то воно чекає російських солдатів з нетерпінням. Усе це не так. Наш головний виклик – зруйнувати ці стереотипи про Запоріжжя, які російська пропаганда зрощувала не те що багато років, а кілька десятиліть. І нам зараз треба з ними працювати, і нарешті, спростовувати, показувати, що Запоріжжя – це незламне козацьке місто, яке не чекало окупантів і зараз їх не чекає, а робить усе, щоб ця війна закінчилася якомога швидше.
В інстаграмі у вас ціла серія подкастів. Яка їх мета? Та як виникла ця ідея?
Ще до початку повномасштабки ми з моїми колежанками подумали про те, що Запоріжжю дуже потрібен психотерапевт. Хотілося, щоб Запоріжжя прийшло, лягло на кушетку й розказало про увесь біль, який мають наші містяни та містянки. Тому ми запустили такий психотерапевтичний подкаст. Насамперед він для нас самих є місцем, де ми обговорюємо свої болі.
Хто вважається запоріжцем чи запоріжанкою? Що тоді робити з тими, хто поїхав чи приїхав у Запоріжжя й любить його? Чи можуть вони бути такими справжніми запоріжцями або запоріжанками? Що робити, коли твої предки приїхали свого часу з росії «підіймати» цей регіон? Чи можеш ти вважатися запоріжцем і українцем? Що робити з нашими стереотипними символами Запоріжжя – Січчю, козаками, Дніпрогесом, проспектом? Чи треба нам придумувати нові символи? І всі ці речі ми обговорювали, іноді запрошували цікавих людей.
Власне, мета нашого подкасту була в тому, щоб Запоріжжя пройшло ці сеанси психотерапії. І нам здається, що це вдалося. Згодом слухачі почали писати про те, що наші подкасти дають відчуття душевної розмови про щось настільки рідне за чашкою чаю, кави чи навіть вина, незалежно від місця перебування людей у момент прослуховування. Тоді ми зрозуміли, що хочемо це продовжувати.
Хочу трошки повернутись в часі до 24 лютого. Яким був ваш день? Чи планували виїхати на безпечнішу територію?
Я з першого дня повномасштабного вторгнення залишаюся в Запоріжжі, нікуди не виїжджав на довгий час. Було дуже страшно, було якесь нерозуміння, що буде далі. Я дуже радий, що пішов волонтерити в штаб, який допомагав військовим. Перші 3 місяці повномасштабного вторгнення я провів там, просто бігаючи різними кабінетами та формуючи якісь посилки для військових. Це були їжа, побутова хімія, одяг або амуніція. Потім мої друзі запросили мене на обід, де було вирішено, що ми хочемо створити мікромедіа.
24 квітня ми запустилися. Ми працювали безкоштовно, нічого за це не отримуючи, тому що ми були новим медіа. Просто продукували по два пости в день, набрали дуже швидко аудиторію з усієї України. Потім вирішили змістити акцент у бік Запоріжжя. Думали, багато хто відпишеться, коли перестане читати новини або тексти про всю Україну. Але ні, люди не відписалися, і тепер ми просто тримаємо цих людей з усієї України саме на запорізьких темах – це дуже класно.
Нещодавно читала обговорення того, щоб арку Дружби народів у Києві пофарбувати в кольори веселки на знак підтримки ЛГБТ-спільноти. Які ваші думки щодо цього?
Мені дуже близька думка директора Українського інституту національної пам’яті, який каже про те, що в цієї арки потрібно максимально забрати всі радянські контексти та надати їй якийсь повністю інший сенс. Щоб не робили до цього з аркою, навіть оця тріщина, яка була, вона все одно не знімає радянський контекст. А веселка повністю змінює увесь монумент, тому загалом я підтримую цю думку. Вважаю, що це цікаво. Наскільки це реалістично, наскільки це вдасться й що для цього потрібно ще, окрім пропозиції, це питання дискусійне. Але сама ідея мені дуже подобається.
Ви ведучий шоу гей-новини від Gender Zed. Можете розповісти більше про цей проєкт? Яка його мета?
Усе почалося як жарт. Ми з моїми колегами вирішили зняти тік-ток, у якому хотіли поєднати цю концепцію стандартних телевізійних новин, які відомі старшій аудиторії, і якогось фану або новин пов’язаних з ЛГБТ-спільнотою. Ми зробили пілотний випуск як жарт, і не думали це продовжувати, але отримали дуже багато реакцій від аудиторії, що це класно, вони хотіли продовження. Тому ми почали це робити далі, і невдовзі відійшли від божевільного світла та жахливого звуку. Поступово ми росли, як результат зараз маємо дві професійні камери, які фільмують щотижня цей контент, та людину, яка окремо монтує. Минулого тижня нам зробили чудовий візуальний дизайн. Тепер взагалі як повноцінні новини.
Мета проєкту в тому, щоб не дати загубити все пов’язане з ЛГБТ-людьми в новинних стрічках, де є просто ВСЕ зараз. Тому що ми живемо в супер інформаційному світі. Метою було зробити щось, щоб могло зібрати всі ці новини, типу агрегатор новин, але лише пов’язаних з ЛГБТ-спільнотою. Так, щоб люди могли умовно за п’ять хвилин дізнатися все цікаве, що сталося в ЛГБТ-світі за останній тиждень.
На вашу думку чи є позитивні зміни у ставлені до ЛГБТ-спільноти? І над чим варто більше працювати?
Змінилося ставлення людей до ЛГБТ-спільноти, тому що люди завжди бояться й ненавидять те, про що вони нічого не знають. Коли більше людей стали видимими, коли вони почали робити камінг-аути, зокрема це ЛГБТ-військові. Люди почали розуміти, що ЛГБТ-люди – це такі самі люди, як й інші. Вони не відрізняються нічим, окрім своєї сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Але це треба посилювати, тому що скоро буде багато викликів як для України загалом, так і для ЛГБТ-спільноти зокрема. Скільки ще триватимуть воєнні дії, скільки ще буде війна, що буде після перемоги? Усе це неймовірні виклики для суспільства та ЛГБТ-спільноти. Тому над цим треба працювати, про це не треба забувати.
Погоджуюсь з вами! Ви дуже багато теплого сказали про Запоріжжя. Яким є місто у ваших мріях?
Я не мрію про щось неймовірне, тільки хочу, щоб моє місто було відбудовано. Щоб ми загоїли всі ті шрами, які нам нанесла русня під час цієї війни, та які ще, на жаль, нанесе. Щоб до нашого міста повернулися люди та продовжили робити його найкращим містом в Україні, тому що для мене воно саме таке. Це найкраще й найрідніше місто.
