
Перші пісні Абіє (ред. Наталії Шевченко) почали з’являтись на Spotify у 2022-2023 роках, проте перший успіх їй принесла участь у Нацвідборі з піснею «Дім».
Багато людей вперше почули про Абіє під час Нацвідбору, захопившись її промовою та піснею, що торкалась історій жінок з досвідом сексуального насилля.
Ми вирішили більше дізнатися про становлення Абіє як феміністки її творчість та Нацвідбір.
Абіє, сестринство для вас, це про що?
Сестринство – це про відсутність конкуренції між жінками, підтримка й солідарність. Мені пощастило (напевно), я маю крутих подруг, та і загалом захоплююсь жінками, які мене оточують. Ми сильні у своїй єдності, коли підтримуємо одна одну.
Як ви прийшли до усвідомлення себе як феміністки?
Мій найперший спогад про себе в дитинстві: я все любила робити сама. Я проявлялась, мені було цікаво самостійно досліджувати світ, робити власні відкриття. І з того часу нічого не змінилось, та коли я подумаю, що якась із справ чи професій може бути «не жіноча», ця думка стискає мене й перекриває кисень. Я глибоко шаную власну свободу. Тому я феміністка.
Щоб ви сказали противникам та противницям фемінітивів, бо в інтерв’ю для Суспільного ви наголосили на їх важливості?
Я постійно піднімаю цю тему. Зараз досі люди з насмішкою ставляться до фемінітивів. Мене це обурює. Адже невживання фемінітивів лише підживлює гендерні стереотипи. Називаючи жінку лікарем (наприклад), а не лікаркою, ми погоджуємося з тим, що таку професію може мати лише чоловік. Але ж це не так, набагато органічніше звучить закінчення «-ка». Це ж очевидно, хіба ні?

Як ви бажаєте продовжити свій активізм у сфері прав жінок?
У мене немає плану продовження активізму, я просто живу це життя і на своєму шляху зіштовхуюсь із сексизмом і дискримінацією. Мене це не влаштовує, тому я про це говорю. Коли я відчую, що ці проблеми не актуальні, я перестану висвітлювати їх.
А поки це дуже на часі, я відкрита до ініціатив і готова підтримати кожну.
Коли ви відчули, що вашу пісню мають почути та на вашу думку, якби ви навіть не подались на Нацвідбір Євробачення чи виклали б ви цю пісню?
Я не планувала свою участь у Нацвідборі, я готувала реліз пісні Дім. Але так склалося, що якраз у цей час проводився конкурс і я подала заявку, раптом вийде. І вийшло) Я довго писала цю пісню, протягом кількох років, вона пройшла чимало трансформацій, і не дарма.
Щоб ви сказали собі в минулому, наприклад щодо музики чи фемінізму?
Я б сказала собі «і один в полі воїн» і побажала б собі сил.
Я захоплююсь вашою роботою. Розкажіть, чи є поїздка з «Культурним Десантом» чи спогад звідти, який ви запам’ятаєте назавжди?
Кожна поїздка на фронт – це спогади, які назавжди з тобою. Неможливо виділити якийсь один. Це спектр емоцій, який ти можеш прожити тільки там і тільки тоді. Коли ти співаєш і чуєш гучні виходи, або перечікуєш у сусідньому селі КАБи.
Або постійно, їдучи в авто, дивишся чи немає в небі орлану або ФПВ. Або ходити лише перевіреними стежками, адже всюди міни. Я почала романтизувати все це, бо якщо сприймати буквально, важко вивозити реальність.
Уявіть, що перед вами тисячі жінок і у вас є 2 хвилини їм щось сказати, щоб це було?
Я уявила це на сцені Нацвідбору.

Чи плануєте ви в майбутньому присвячувати ще пісні правам жінок і якою ви бачите свою творчість за рік?
Я пишу про себе здебільшого, про те, що мені резонує. Складно сказати, якою я бачу свою творчість за рік, хочеться просто зберегти своє ментальне й фізичне здоровʼя й здатність творити. Цього буде більше ніж достатньо.