UA
EN
Еволюція дезінформації – це не просто історія про “фейки”, це історія про те, як боротьба за контроль над свідомістю противника стала повноцінним виміром війни.
Поширення листівок із повітряних куль, робота спеціальних офісів пропаганди у Великій Британії та США, використання полонених як носіїв потрібних наративів – усе це створювало уявлення про “інформаційну зброю”, здатну змінювати поведінку мільйонів людей без прямого насильства. У міжвоєнний період радянська й нацистська пропаганда довели цю практику до індустріального рівня. Саме тоді стає очевидно, що інформаційний вплив може бути не доповненням до війни, а її органічною частиною.
Наступний крок цієї еволюції пов’язаний із появою поняття “психологічна війна” під час Другої світової. Йдеться не лише про переконання, а про цілеспрямоване управління страхом, надією, відчуттям безвиході чи, навпаки, всемогутності. У цьому сенсі дезінформація стає не просто “неправдою”. Вона перетворюється на елемент складнішого конструкту, де потрібні факти, емоції й символи змішуються в одну матрицю впливу.
У другій половині ХХ століття, особливо в період холодної війни, інформаційні кампанії набувають рис довгострокового протистояння систем. Пропаганда США та СРСР змагається за серця і розум людей у світі. Усі, від радіо “Свобода” до радянських “дружніх візитів” і культурних програм потрапили на цей гачок. У військовій думці з’являється ідея інформаційної війни, де ключовою метою є, зокрема, нав’язування вигідної картини реальності. Саме цей підхід поступово трансформується в концепцію “information warfare”.
У сучасній російській військово-політичній думці ця логіка розвинена особливо послідовно. Розуміння інформаційної війни виходить далеко за межі суто військових задач. Мова йде про комплекс заходів, які охоплюють медіа, дипломатію, економіку, кіберпростір і психологічні операції Інформаційний вплив спрямовується передається й на політичні еліти, населення, діаспори, міжнародну аудиторію.
Важливий момент: інформаційна війна в цьому баченні можлива й без гарячої фази конфлікту, а її завданням може бути дестабілізація суспільства, підрив довіри до інституцій, створення відчуття хаосу й безперспективності.
Саме на цьому тлі дезінформація виходить за рамки традиційної пропаганди. Якщо раніше пропагандистські меседжі зазвичай виходили з офіційних каналів і мали відносно прозоре походження, то тепер вони розчиняються у гібридному середовищі: анонімні сайти, бот-мережі, “корисні ідіоти” в медіа, формально незалежні блогери. Спостереження аналітиків EUvsDisinfo, що з 2015 року системно збирають та класифікують кейси прокремлівської дезінформації, показують, що сучасні кампанії будуються на постійному потоці суперечливих наративів, які розмивають відчуття того, що правда взагалі існує. Базовий принцип тут – “посіяти радикальну недовіру до будь-яких джерел, крім власних”.
Український досвід після 2014 року дає змогу побачити, як ця еволюція працює на практиці. Дослідники виділяють кілька рівнів: від стратегічних наративів до тактичних інформаційних вкидів, спрямованих на деморалізацію військових, розпалювання паніки серед цивільного населення, підрив довіри до командування й союзників. У такій логіці дезінформація – це елемент довготривалого процесу, що має змінити політичні рішення, зламати здатність суспільства до опору.
Цифрова революція зробила дезінформацію дешевою, масовою і персоналізованою. Соціальні мережі дозволяють запускати такі інформаційно-психологічні операції, які радянським чи нацистським пропагандистам просто не снилися. Сегментована реклама, боти й тролі, алгоритми рекомендацій… Водночас цифрове середовище дає можливість і для протидії: незалежні фактчекінгові ініціативи, OSINT-спільноти, аналітичні платформи на кшталт EUvsDisinfo використовують ті самі інструменти для виявлення й документування фейків. У цьому сенсі сучасна інформаційна війна – це не тільки боротьба між державами, а й конфлікт між протилежними екосистемами виробництва й перевірки знань.
Україна останні роки демонструє, як державні структури, громадянське суспільство і медіа можуть навчатися протидіяти ІПсО на практиці. Можна сказати, що шлях від пропаганди до інформаційно-психологічних операцій йде від одновимірної агітації до багаторівневої. Класична пропаганда на кшталт плакатів чи радіопромов ніде не зникла, але сьогодні вона вбудована в ширший контекст інформаційних кампаній. Нині дезінформація використовується як сировина для конструювання потрібної реальності.
