UA
EN
Звичайно, що наші життя вже ніколи не будуть такими, як раніше після 24 лютого 2022 року, коли по всій Україні лунали страшні вибухи від російських ракет. Можете повернутись трошки у часі й описати, будь ласка, для нас, де ви були того дня?
Чим ви займались тоді у перші дні, тижні, місяці великої війни? Можливо долучались до якихось організацій, волонтерських рухів?
Під час повномасштабного вторгнення я була у Запоріжжі (це моє рідне місце, звідки родом). Тоді я була студенткою 4 курсу факультету журналістики ЗНУ, навчалась та паралельно працювала у місцевому ЗМІ IPnews. Я пам’ятаю, що у перші дні повномасштабної війни ми з редакцією працювали цілодобово, і по суті я лише сиділа за компʼютером, писала новини та ходила в укриття, коли лунала повітряна тривога.
Ми долучалися до різних волонтерських рухів. У перші дні повномасштабного вторгнення відбувалось дуже багато всього, українці згуртувалися і постійно прагнули допомогти, поширювати необхідну інформацію, зокрема через журналістів. У перші дні великої війни я також спілкувалась із західними журналістами, аби передати їм наші справжні настрої, що ми переживали тоді.
Ви також нещодавно завершили магістерську програму в Брюссельському вільному університеті (Université libre de Bruxelles, скорочено ULB). Працюєте у Бельгії вже певний час, так. Можете розповісти про підтримку нашої країни та українців за кордоном. Як ми знаємо, Брюссель багато в чому є центром Європи, тут відбувається купа різних міжнародних заходів і сюди приїжджають представники з дуже багатьох країн на різні дипломатичні зустрічі. Як взагалі у серці Європи підіймається тема війни в Україні, з того, що мали змогу побачити й почути самі?
Нарешті я вже завершила навчання — магістратуру з політичних наук. Я хочу сказати, що підтримка України у Брюсселі дуже потужна. Це стосується і простих людських відносин, і політичних рішень. Наприклад, коли я приїхала до Бельгії, мене зустріла приймальна родина, засновник медіа Euractiv Крістоф Леклерк та його дружина Шерон. Вони мають проукраїнську позицію, допомагають українцям і навіть є членами української ГО у Брюсселі. І я знаю вже багато українців, яких так само тепло прийняли у Бельгії. Щодо політичних рішень: можу сказати, що зараз нас підтримують найбільше за всю історію, і ця підтримка тільки збільшується. У Брюссельському колі, коли представляєшся і кажеш, що з України, то одразу відчуваєш солідарність. Люди чудово розуміють, що відбувається в Україні, вони все ще стежать за новинами, війна не відійшла з перших шпальт газет. І фактично тема війни в нашій країні є однією із головних під час засідань у НАТО та ЄС інституціях.
Ви мали змогу працювати у Вільнюсі саме в ті дні, коли там відбувавсь останній саміт НАТО. Тоді ж до литовської столиці приїздив й президент Зеленський. Які враження лишились від цієї події, чи розчаровані, задоволені результатами?
Я не можу сказати, що я розчарована. Висвітлюючи події, які відбуваються у штаб-квартирі НАТО, я була готова до того, що нам знову «пообіцяють» членство в НАТО, але невідомо коли. Звичайно, як політичний журналіст я розумію, чому нас не запросили. Особисто мені як українці боляче через цю невідомість. Загалом, це було очевидно, оскільки Єнс Столтенберг (Генеральний секретар НАТО – ред.) неодноразово наголошував на тому, що запрошення на вступ може бути, але вже після Вільнюського саміту. Все ж таки, Україна зараз набагато ближче до членства в Альянсі, аніж будь-коли раніше.
Розкажіть трошки більш про діяльність вашого відділу міжнародної аналітики на 24 каналі, де ви працюєте. З якими людьми маєте змогу спілкуватись, які меседжі зазвичай лунають з їхніх вуст на тему війни в Україні?
Брали востаннє інтерв’ю з міністром оборони Естонії, можу уявити, це мав бути крутий досвід, можливо, щось лишилось в пам’яті після цієї розмови.
На 24 каналі я почала працювати в лютому цього року. Я дуже рада працювати у команді професіоналів, які тримають інформаційний фронт. Оскільки я є кореспонденткою у Брюсселі та редакторкою міжнародної аналітики, то, справді, вже встигла поспілкуватися із багатьма політиками, євродепутатами, міністрами, західними військовими у відставці та аналітиками. Все, що їх обʼєднує, — це величезна підтримка України. Мене дуже тішить те, що весь світ досі пильно стежить за війною, і немає «втоми», про яку інколи можна почути. З боку європейських парламентів звучить одна теза — майбутнє України в ЄС, проте, нам дійсно потрібно і надалі продовжувати реформи. Усі спікери мені пояснювали, що вступ до ЄС займе час, і українці повинні бути готові до цього. Це не відбудеться за рік, два, а може і за пʼять років. Все залежатиме від наших внутрішніх змін, від реформ.
Так, дійсно, на полях Вільнюського саміту мені вдалося поспілкуватися з міністром оборони Естонії Ханно Певкуром. Залишились лише позитивні враження від розмови. В ЄС та НАТО, наші балтійські друзі найбільше лобіюють питання України. Вони на своєму досвіді знають, як діє російська загарбницька армія. Дуже дякую Естонії та усім країнам Балтії за підтримку.
Який внесок хочете мати самі у цей, безперечно, визначальний період української історії? Якою бачите свою роль як журналістки та українки сьогодні, свою місію?
Працюючи кореспондентом у Брюсселі, я сподіваюсь, що роблю внесок у майбутнє України на міжнародній арені. І це я роблю разом із колегами, які теж базуються у Брюсселі. Загалом, там працює 6 українських журналістів на постійній основі. Моя роль у цей час — донесення до міжнародної спільноти, що росія — це держава-терорист, що Україна має виграти, що світ не має права більше закривати очі на російські злочини. Питання під час пресконференцій, інтервʼю, — усе це мають робити українські журналісти й надалі, аби Україна залишалась важливою темою на порядку денному. Для української аудиторії я пояснюю процеси, які відбуваються в НАТО та ЄС, пишу про те, що очікує нас у майбутньому, що цей процес вступу не буде легким. Я вірю, що ми досягнемо перемоги та гідного визнання України на Заході.
Опишіть в кількох словах чи реченнях, якою бачите нашу перемогу та Україну майбутнього після війни.
Повернення територій, суд над росіянами, розбудова нової, ще кращої України.
Яким вважаєте своє найбільше досягнення за період великої війни? Які з тих речей, що вдалось вже досягти та зробити, мають для вас найбільшу цінність та значущість?
Саме для мене моїм особистим досягненням є перехід від регіонального журналіста до кореспондента у Брюсселі. У Брюсселі відкрились нові можливості, тут я можу розмовляти з дуже цікавими та важливими спікерами. Наприклад, під час саміту у Вільнюсі я записала інтерв’ю з міністром оборони Німеччини Борисом Пісторіусом. За словами його пресаташе, це перше інтервʼю міністра з українськими ЗМІ. Я думаю, що питання про нашу державу й про те, що найбільш турбує українців, найкраще поставить саме український журналіст. Тому для мене це теж є маленьким досягненням.
Що найбільш закарбувалось у вас у пам’яті за цей період після 24 лютого 2022 року? Якийсь спогад, можливо, зустріч, розмова.
З початку повномасштабного вторгнення найбільше у памʼяті лишаються ті дні, коли наша армія робить значні успіхи на фронті. З особистого — я дуже ціную час, проведений поруч із близькими. Моя сімʼя наразі в Україні, і я не маю можливості кожного місяця їздити додому. Тому ці дні із рідними я завжди памʼятаю і згадую з особливим теплом.
