UA
EN
Дякую, що знайшли час для нашої розмови. Розкажіть більше про себе. Звідки ви та чим займаєтесь?
Мене звати Тарас. Мені 34 роки. Народився я у Львові. З другого курсу почав працювати на телебаченні оператором. Дуже мені сподобалось це заняття. Працював на різноманітних каналах та проєктах, від новин та розслідувань і до соціальних проєктів. Згодом я звільнився та почав працювати на себе. Більш як 15 років уже займаюсь цією справою. Знімаю реклами, соціальні проєкти, документальні фільми.
Чи завжди ви мріяли бути автором відео та фото?
Не можу сказати, що мріяв завжди. Проте в мене батько оператор. Він закохав мене в цю роботу. Ще в дитинстві давав мені камеру і я бігав з нею та знімав усе підряд. Потім десь на курсі першому це вже переросло у щось більше, ніж просто захоплення.
Можете пригадати 24 лютого 2022 року, чи вірили ви, що прогнози західних експертів стануть реальністю й повномасштабна війна розпочнеться?
У мене кум військовий. І він ще раніше казав мені: «от побачиш, буде війна!» Я все ж таки десь у глибині душі сподівавсь, що цього не буде. Але 24 лютого, коли всі прокинулись від повітряної тривоги, тоді я зрозумів, що все почалось!
Насправді я був здивованим, чому до 2022 року ми, як держава, не підготувались до цього належним чином. Нам казали військові експерти, що буде війна, але людей навпаки заспокоювали. І потім ми побачили всі ці жахіття, що зробили з нами росіяни. У 2022 році ми з американським режисером почали знімати документальний фільм про «русский мир». Ми були в багатьох побитих російськими ракетами та дронами містах: у Києві, Бучі, Ірпені, Бородянці, Краматорську й на той час ще в Бахмуті. Я бачив на власні очі цей невимовний біль, страждання та сльози ні в чому невинних українців та українок.
Пізніше була ще одна поїздка: Дніпро, Запоріжжя, Харків. Деокуповані села, у яких діти розказували про те, як їх ставили на коліна під дулами автоматів, зруйновані житлові будинки, садки…. Просто знищений Ізюм! Там я говорив з місцевим жителем, з хлопцем 18-ти років. Його очі були повні жалю, суму і страху, важко уявити, які жахіття вони бачили. Ці очі я ніколи не забуду.
Чому ви вирішили документувати на відео/фото зруйновані будівлі, а часом навіть цілі міста? Можливо хтось спонукав вас до цього?
Я вирішив, що людям за кордоном треба знати, що в нас коїться! Що в нас справжня і страшна війна!
А спонукав мене до цього кроку американський режисер, який взяв мене оператором документальний фільм про війну.
Окрім того, у той час, коли я працював на телебаченні, я їздив знімати сюжети ще в АТО (Антитерористична операція на сході України). Був у Маріуполі (вже після його звільнення), Сєвєродонецьку, Лисичанську…
Ви згадували, що знімали документальний фільм у 2022 році. Про що він був і як його можна знайти?
Це був фільм для одного американського режисера. Він приїхав в Україну та шукав тут команду для фільмування. Спочатку це була знімання лише у Львові, а наступного разу ми поїхали вже у східну частину України. На жаль, фільм ще не готовий. Сам фільм несе потужну інформаційну цінність. Перш за все, він про те, що відбувається у нас, про повномасштабне вторгнення росії в Україну та про, те що нам критично необхідна допомога від наших іноземних партнерів. Тут можна переглянути відеосюжет з другої поїздки на Схід.
Розумію, що бачити стерті в порох місця дуже важко. Як ви справляєтесь із цією емоційною напругою під час поїздок?
Насправді вже за роки роботи я навчився це сприймати як просто роботу. Я знімаю й стараюсь не думати про те, що там відбувалось. Уже після фільмування ввечері я починаю переварювати всю цю інформацію, ці кадри розривають душу. Коли ми були в Харкові, то заїхали в район Салтівка. Я стояв перед розваленим будинком і просто дививсь на нього. Знаєте, від того будинку така болюча енергетика йшла, що я просто не зміг навіть підійти ближче! Неможливо перебороти це відчуття, його тільки можна осмислити. Це дуже боляче і страшно.
У Краматорську біля нашого будинку прилетіла ракета, просто за сто метрів від будинку. Будинок дуже трясло, здавалось. що влучили прямо в нього! Це був один з обстрілів С-300.
Ви, незважаючи на постійні ризики та небезпеку, далі продовжуєте їздити у прифронтові ділянки та знімати. Що дає вам сили продовжувати?
Насправді я не так часто їжджу туди та не так часто знімаю це. Є люди, наші герої, які щодня під обстрілами сидять в бліндажах, які попри погану погоду чи якісь інші обставини захищають нас та не здаються. Люди, які з камерами на передовій знімають, щоб показати це пекло, яке росія для нас створює. Тому я не маю права скаржитися. Порівняно з ними у нас все добре!
Ви у своєму Інстаграмі публікували фото та відео з поїздки Харківщиною. Чи плануєте ще поїздки в майбутньому? Якщо так, то куди?
Буде поїздка вже наступного тижня. Ми їдемо на Чернігівщину, Дніпро, Запоріжжя і Миколаївщину. Вона буде направлена на соціальну та освітню теми.
Рекомендую глянути фільм «20 днів у Маріуполі» через низку причин. Фільм є важливим документальним свідченням усіх жахіть війни, які відбувалися в Маріуполі під час російського вторгнення. Він наочно показує руйнування міста, страждання його жителів та героїзм тих, хто залишився захищати й допомагати іншим. Перегляд фільму сприяє підтримці українських кінематографістів, які ризикують своїм життям, щоб задокументувати правду та донести її світові. Це люди, якими треба пишатись і якими пишається вся країна! Вони великі молодці! Це ті, на кого варто рівнятись. Я не можу уявити, як їм було там.
Яка ваша професійна мета найближчим часом?
Моя мета, напевно, проста. Дуже хочу знімати фільми. Хочу більше цікавих і творчих робіт. І розвиватись, розвиватись і ще раз розвиватись!
Що ви можете порадити для молоді, яка хоче розвиватись у цій сфері та їздити у прифронтові зони знімати документалки?
Молоді я б порадив перш за все вчитись, розвиватись, дивитись класні фільми, знімати та не зупинятись, навіть коли важко та опускаються руки. Дозволити собі помилятись, але ні в якому разі не зупинятись. Учитись на цих помилках і далі знімати, ставати професіоналами своєї справи та гордістю своєї країни. Головне – бажання! Якщо воно є, то все вийде!
Поділіться, будь ласка, посиланням, за яким можна переглянути ваші роботи.
Мої роботи здебільшого ви можете знайти в моєму Інстаграмі та за посиланням.
