UA
EN
В рамках проєкту «Українська молодь змінює світ» ми збираємо та поширюємо історії проактивних дій молодих українців з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Сьогодні своєю історією поділиться Андрій Тихонюк – засновник ютуб-каналу «Палата», активіст ГО «Українські студенти за свободу» та співорганізатор квартирників в рамках ГО «Tusovochka.if».
Розкажіть трохи про себе.
Мене звати Андрій. Мені 17 і я з Франківська. Ще з 15 років почав займатися своїм YouTube-проєктом «Палата». Сьогодні трохи більше розкажу про нього, але я займався багатьма різними речами в своєму житті. В 14 я став засновником бренду одягу свого ліцею. Потім я почав брати активну участь у громадських організаціях, став співзасновником «Tusovochka.if», яка проводить найбільші культурні вечори і квартирники у Івано-Франківську. Пізніше я став учасником багатьох різних проєктів для проактивної молоді. Це все дуже вплинуло на мене. Також я є активістом громадської організації «Українські студенти за свободу». Зараз навчаюся на спеціальності менеджмент в Івано-Франківському університеті Короля Данила.
«Палата» — це проєкт, в рамах якого я беру інтерв’ю у різних цікавих людей, стараюся розвивати, доносити та поширювати важливі ідеї. В цьому напрямку я працюю вже два роки. Спершу я почав брати інтерв’ю у своїх вчителів у ліцеї, а зараз останній мій гість — це Міністр закордонних справ України 2014-2015 років Павло Клінкін, тобто я вже вийшов на всеукраїнський рівень.
Фото: особистий архів
Як виникла ідея створити ютуб-канал «Палата»?
Я був у 10-му класі і вже на той час підтримував стосунки з викладачами не тільки у форматі «ліцеїст – вчитель». Я завжди бачив їх як повноцінну особистість, яка має своє життя, хобі, почуття, а не просто як того, хто просто прийшов відчитати матеріал. І я захотів своє бачення педагога, як особистості передати більшості ліцеїстів. Подумав, що можна взяти інтерв’ю. Домовився зі своїми вчителями історії, біології. Викладач мистецтва з мого ліцею допоміг мені це все зняти. Тобто початкова ідея взагалі була дуже локальною, банально обмеженою цільовою аудиторією ліцеїстів. Але дуже швидко, буквально за півтора-два місяці, вона стала поширюватися на Івано-Франківську область, і, починаючи з інтерв’ю з Ірмою Вітовською, стала всеукраїнською.
Чому канал має назву «Палата»?
Коли я тільки починав придумувати концепцію цього проєкту, мені треба було придумати слово, яке, по-перше, буде дуже швидко привертати увагу, по-друге, легко запам’ятовуватись, і по-третє, в пошуку ютубу вибиватись досить високо. Тато мені допомагав в цьому. Ми накидували ідеї і дійшли до того, що слово «палата» легко запам’ятовується, адже асоціюється з психічними хворобами. Образи ліцеїста і вчителя – це зовсім про інше. Це дає хороший ефект, адже воно відповідає всім критеріям, які я назвав раніше. Відповідно, вирішили залишити цю назву. Пізніше «Л» всередині назви змінилася на англійську, бо так гарніше. Я думав над ребрендингом, адже зараз контекст інтерв’ю, проєкту і візія інші, але я подумав, що це буде така фішка.
Як ви можете охарактеризувати формат каналу зараз і його наповнення?
Формат каналу і наповнення відповідають тим цілям, які я ставлю – донесення важливих для мене ідей. Вони можуть бути з абсолютно різних сфер: політика, погляд на історію, економічні питання. Я вважаю, що важливо посилатися на авторитетів, особливо якщо вони мають кваліфікацію і експертність у цій сфері. Це набагато результативніше, ніж я б просто сам пояснював певні тези на відео. Ті люди, в яких я беру в інтерв’ю – мають вплив на суспільну думку.
Так було не завжди. Очевидно, коли я знімав інтерв’ю з вчителями, у мене було зовсім інше бачення. Можна сказати, що його і не було деякий час. Але, як мінімум, останні вісім місяців, напевно, воно чітке.
Як ви почали розвивати канал і розвиваєте зараз?
Вчитель з мистецтва допоміг мені з розвитком каналу з точки зору зйомки, постпродакшину, монтажу, за що я йому дуже вдячний. Ми домовлялися про вільні години з ним і респондентом. Відео не набирали великих переглядів, десь 1500-2000. Поширював їх через ліцеїстів, бачив позитивний фідбек. Тоді розвиток виглядав саме так. Зараз це трохи масштабніше. Різними способами я зв’язуюсь з людьми, у яких хочу взяти інтерв’ю, домовляюсь щодо приміщення та з операторами. Якщо інтерв’ю вживу, тоді їх треба троє. Далі відбувається підготовка, запис, постпродакшн і вже після публікаційна піар-кампанія.
Хтось ще займається розвитком каналу?
Фактично, можна сказати, що лише я, але це буде трохи некрасиво стосовно мого друга, який вже більше року зі мною. Він відеограф. Ми з ним і його дівчиною співзасновники громадської організації «Tusovochka.if». Довгий час він просто так знімав наші онлайн і офлайн інтерв’ю. І я дуже вдячний іншим хлопцям, які допомагали мені з каналом.
А загалом – від виникнення ідеї інтерв’ю до його публікації і максимального поширення – це повністю моя робота. Тобто, це дизайн, монтаж, менеджерські питання, піар і все інше.
Як ви шукаєте респондентів? У вас на каналі є чимало інтерв’ю з досить авторитетними людьми.
Я був на деяких проєктах та знайомився там із цікавими спікерами, обмінювався контактами, трохи спілкувався, та пропонував їм інтерв’ю. Пізніше, коли вже було певне портфоліо, я міг собі дозволити вже напряму писати, наприклад, у фейсбуці, через спільних знайомих.
Фото: особистий архів
От, наприклад, як вам вдалося взяти інтерв’ю у Олега Скрипки?
Тут доволі проста історія. Я вдячний його менеджерці. Я побачив, що Олег Скрипка буде приїжджати до Івано-Франківська. І от, до речі, це ще одна проблема з артистами. Тут проводяться дуже мало великих концертів. І, відповідно, є певні труднощі, у порівнянні з тим, якби я знімав у Києві чи Львові.
Отже, я написав менеджерці пана Олега, вона мене перенаправила на іншу менеджерку, яка їздила з ним в цей тур. Ми домовилися на 40-50 хвилин інтерв’ю, а також із драмантичним театром, в якому проводилася зйомка.
Чому ви вирішили на своєму каналі розривати такі досить серйозні теми, адже зазвичай молодь цікавиться розважальними форматими?
Я не орієнтуюся на молодь. Якщо подивитися статистику моєї аудиторії на ютубі, то там 20% – це люди 25-35 років, 20% – 65+ і 20% – це 55-65 років. Тобто в мене старша аудиторія. Молодь справді цікавиться радше розважальними контентом. Я вирішив розвивати ці теми, адже вони цікаві для мене. В іншому випадку я би цим не займався. До того ж, мені дуже важливі самореалізація і позитивний вплив на суспільство на, як мінімум, державному рівні. Мене зараз цікавлять більше журналістика й менеджмент, тож я поєдную це із можливістю впливу на формування суспільства та донесення важливих ідей.
Яким своїм інтерв’ю ви пишаєтеся найбільше?
Напевно, зараз будемо говорити про мою професійність. Довгий час в моїх інтерв’ю було багато помилок в мові, поведінці, веденні розмови. Можливо, це не дуже помітно для людини, яка просто переглядає інтерв’ю, але для людини яка його бере – ці моменти кидаються в очі.
Найбільше я пишаюся тим інтерв’ю, яке я справді взяв професійно. Більше того – людина, в якої я брав інтерв’ю сказала, що це було дуже професійно, по-дорослому. Це був Віталій Портников. Я сам тоді відчув, що це було дуже непогано. Відчув також, що я зловив цей момент і зрозумів як треба. Це було не так давно, буквально місяць тому.
Розкажіть про громадську організацію «Українські студенти за свободу». Як ви долучилися до неї?
Я вже згадував, що бував на проєктах в інших містах та країнах. Одним з них стала «Програма лідерства», яка організовувалася ГО «Українські студенти за свободу». Це було в Меджибіжі, в Меджибізькому замку, Хмельницька область. Там зібралося 300 студентів, які були об’єднані ідеями свободи. Це люди, які вважають дуже важливою свободу – індивідуальну, політичну, економічну, та інші її прояви. Наприкінці цієї програми, яка проходила п’ять днів, була можливість доєднатися до громадської організації. Я цим скористався. Зараз в рамках цієї організації, я стараюся організовувати різні лекції в Івано-Франківську, запрошувати топових відомих спікерів. І таким чином також просувати ідеї свободи.
Які обов’язки ви виконуєте, як проєктний менеджер ГО?
Я проєктний менеджер в рамках Франківського осередку, а не всієї організації. Тут у мене фокус на проведенні лекцій, тому, що я сам дуже люблю їх відвідувати. Але ті лекції, які я хочу організовувати – вони трохи про інше. Відповідно, я зосереджуюсь й на інші проєктах. От, наприклад, скоро 10-та річниця з моменту перших подій Майдану. Саме до цієї дати, можливо, відбудеться перегляд фільму «Зима у вогні» про Майдан.
Так як ви один із співорганізаторів «Tusovochka.if» цікаво послухати про те, з чого ви розпочинали роботу.
«Tusovochka.if» Виникла з невеликого об’єднання людей, які вирішили разом провести час ввечері: порозважатись, поспівати українських пісень під гітару, тощо. Але потім все переросло в щось більше, оскільки ми зрозуміли, що це справді те, що би ми хотіли організовувати для інших франківчан, які цінують атмосферу, в якій можна почитати вірші, поспівати. Тоді це почалося з дуже маленької ініціативи. В організаційному складі було лише чотири людини і кілька відвідувачів. Але в результаті це дійшло до того, що один з таких квартирників зібрав 70+ відвідувачів. Для Івано-Франківська це справді велика цифра, як для такої події. Ми займаємося цим вже півтора роки.
Фото: особистий архів
Розкажіть про інших співорганізаторів.
Про одного з них я вже згадував. Це мій друг, який допомагає мені із зйомками інтерв’ю. А третя учасниця, власне, була ініціаторкою разом з одним хлопцем. Він зараз в Чикаго, тому наразі не є учасником організації.
І от, власне, вони почали і ми пізніше з її хлопцем доєдналися. Вони дуже ініціативні, багато чого досягли на свій вік, цінують поезію та атмосферу квартирників. Я люблю грати на гітарі, фортепіано. Ми об’єдналися ще з декількома людьми, які мають хороші здібності до організації і почали робити ці події.
Зазвичай молодь відвідує ваші квартирники?
В нас досить широкий віковий діапазон аудиторії, проте в основному – молодь. Є люди, яким по 12, є люди яким 50+. Квартирник – це про комунікацію між поколіннями. Там вікова різниця невелюється, тому що всі на одній хвилі.
В якому приміщенні проводяться квартирники?
Нам дуже пощастило, що в Франківську є такий простір, який називається «Між Іншим». В ньому два великих зали, дві менші кімнати і навіть кухня. Цей простір, здається, повністю існує завдяки європейським грантам. Якраз умовою цих грантів є те, що вони мають підтримувати молодіжні ініціативи в місті. Ми дуже вдячні команді «Між Іншим», вони підтримують нас, консультують і допомагають.
Вхід на ваші квартинки за донат. Куди потім направляються ці кошти і чи звітуєте ви про це?
Спочатку був фіксований донат від 50 грн, пізніше від 100 грн. Згодом ми виграли грант від Департаменту молодіжної політики та спорту і тоді вже ставили вільний донат. Зараз в нас вже немає гранту, тому, напевно, встановимо якусь фіксовану суму.
Гроші направлялися на фонди та збори. Одного разу до Дня святого Миколая ми зібрали кошти на подарунки для дітей сиріт. Часто ми оголошуємо збори на дрони, гуманітарку. Ми постійно транслюємо це в сторіз. Зазвичай звітуємось через день-два після події, адже потрібен час, аби зібрану готівку перевести в цифрові гроші і надіслати їх.
