Як світ бореться з дезінформацією під час воєн

Сучасні війни ведуться не тільки на полі бою, а й в інтернеті, на телевізійних екранах та в соцмережах. Коли почалася повномасштабна війна Росії проти України, стало очевидно, що російські ракети й танки завжди йдуть поруч із хвилею фейків, маніпуляцій та пропаганди. Подібні кампанії бачили й інші країни під час конфліктів. Тому у світі з’явилися спеціальні програми та організації, які борються з дезінформацією.

Так боротьба в інформаційному просторі вже стала частиною міжнародної безпеки. Важливий приклад дає Європейський Союз. Ще у 2015 році при службі зовнішніх дій створили команду East StratCom Task Force, яка згодом запустила проєкт EUvsDisinfo. На їхній сторінці “Ukraine” пояснюється, що Кремль почав інформаційні атаки проти України задовго до 24 лютого 2022 року, а у базі EUvsDisinfo понад 6 тисяч випадків дезінформації саме про Україну. Це більше 40 % усіх зафіксованих кейсів. Пропаганда та ворожі медіа писали про “нацистську Україну”, “правління зі США” та інші фейки, які б дискредитували нас як націю.

У 2018 році ЄС ухвалив “Action Plan against Disinformation” – План протидії дезінформації. У документі пояснюється, що для боротьби з фейками потрібна суцільна система з чотирьох напрямів: краще виявляти й аналізувати дезінформацію, координувати відповіді між країнами ЄС, залучати приватні компанії (насамперед платформи соцмереж) та підвищувати стійкість суспільства через освіту й інформування. ЄС змушує платформи прозоріше працювати з політичною рекламою, підтримує фактчекінгові проєкти та навчає громадян медіаграмотності. Це особливо важливо для суспільства країн-партнерів. Бо російські фейки часто спрямовані на те, щоб посварити європейців між собою і зменшити підтримку України.

Боротьбу з дезінформацією проводив і НАТО. На офіційній сторінці Альянсу, присвяченій інформаційним загрозам, пояснюється, що ворог навмисно шкодить з метою послабити й розділити держави та їхніх партнерів. НАТО прямо називає дезінформацію та визнає гібридну війну частиною такої загрози. Один із головних інструментів протидії – стратегічні комунікації: Альянс намагається швидко й чітко пояснювати свої дії, публікувати факти, спростовувати фейки, працювати з журналістами. Під час війни в Україні, а також під час російського тиску на країни Балтії чи Польщу, це означає постійні брифінги, роз’яснення рішень та спростування ворожих наративів. Для багатьох союзників інформаційна робота стала такою ж важливою, як і військові навчання.

Ще один напрямок міжнародного досвіду – правила для цифрових платформ. ЮНЕСКО розробило “Guidance for regulating digital platforms”, де є окремий розділ про війни, пандемії, стихійні лиха та інші глобальні небезпеки. ЮНЕСКО наголошує, що ці дії не мають перетворюватися на цензуру. Але певною мірою їхнє використання повинне контролюватися, щоб воно не перетворилося на зброю для розпалювання ненависті.

Міжнародний досвід показує також важливість співпраці держав, громадських організацій і медіа. Наприклад, EUvsDisinfo не працює сам по собі: він діє разом з європейськими медіа, аналітичними центрами, фактчекерами з України та інших країн. НАТО, зі свого боку, через центр стратегічних комунікацій у Ризі проводить своєрідні інформаційні навчання для військових і цивільних для крщого розуміння та реагування на ворожі атаки. А ЮНЕСКО готує матеріали й тренінги для журналістів. Їхні поради дозволяють перевіряти інформацію й не ставати мимовільними поширювачами фейків.

Для України весь цей досвід не є чимось віддаленим. Війна показала, що без підтримки міжнародних партнерів – ЄС, НАТО, ООН, ЮНЕСКО – боротися з російською дезінформацією було б набагато важче. Боротьба з дезінформацією – важка й щоденна робота кожного. Тут важливо вміти поставити запитання, перевірити наявні джерела і не поширювати сумнівні новини. Саме так світ поступово вчиться захищати правду навіть у найважчі часи. Світло перемагає темряву, а правда, відповідно, брехню.

Читати також: Еволюція дезінформації: від пропаганди до інформаційно-психологічних операцій